Президент каже:
"Я вважаю, який би апетит не був у різних прошарків нашого населення, найцінніше – зберегти побільше людей – військових... Не треба бути жадібними на цей момент, незважаючи на те, що це не до кінця справедливо. Справедливість – коли ми заберемо все, наша держава все поверне. А це все ж питання буде десятків тисяч людей. Ніхто просто так нічого не віддає, але є земля, яку вони окупували, а є, де вони вкопувались глибоко. Тому вважаю, що без зайвих втрат вийти на цю лінію, яка була до 24 лютого – це для нашої держави перемога"
Шановний пане Верховний Головнокомандувач, то коли я хочу відновлення суверенітету та територіальної цілісності України - то в мене від жадібності? Жадіна-говядіна? Не хочу забрати мій рідний Крим?
Так, я знаю, що далі "все одно все повернемо... шляхом перемовин".
Хер ми що шляхом перемовин повернемо, і ми усі про це знаємо.
І так, ціною деокупації будуть життя солдат. Абсолютна правда. Але солдати давали присягу - "обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність".
Так це і працює. Не можна перемогти такого ворога, як Росія, на півшишечки. Можна лише перемогти або відкласти поразку.
Мій найбільший біль - хороші тупі люди.
Так сталося, що багато людей - дурні. Це не про життєвий вибір чи про освіту, просто народилися вони з відносно низькими когнитивними здатностями. А люди вони часто хороші. Чесні, патріотичні, ввічливі, готові прийти на допомогу і хочуть дружити.
І тут така колізія: взаємодіяти з ними не хочеться, бо ж вони усе зіпсують, та й дратують страшенно. Але і сказати їм "я не хочу з тобою мати справу, ти ж дурко що капець" - це образити. А ображати нема за що, воно ж не винне, що його мама таким народила, а в нашому суспільстві "дурний" вважається за образу навіть коли це суто констатація факту.
Посилати погано. Не посилати небезпечно.
