Майже 2 роки я лише те й робив, що постійно говорив, що до ворога не можна відноситись легковажно. Що нам треба готувати економіку до тривалої війни. Переводити наші заводи на воєнні рейки.
Причому не просто говорив, а описав купу різноманітних інструментів як це робилось колись, як роблять зараз. Пояснюючи різноманітну економічну та психологічну логіку в прийняті тих чи інших рішень. Пояснював бар’єри, перешкоди та якими інструментами ці проблемні питання можна було б подолати.
І не хочу бити в себе в груди, але я не бачив хто ще так широко та системно висвітлював це питання. Ні, звичайно були люди, які теж багато говорили і писали про проблеми цієї війни, пропонували рішення. Але саме я найбільше приділяв увагу інструментам державної політики.
Однак, я добре памятаю що всі ці мої пропозиції переважна частина людей взагалі не сприймала. Не тому що вони вивчали це питання і знають краще мене, а тому що в мене нема того авторитету. Або просто часто людям було лінь вникати в саму проблему, бо крім декількох таких навіжених як я про це більше ніхто не говорив. Особливо це стосується моральних авторитетів, як Залужний, Буданов…тому всім було пох.
А навіть серед тих хто сприймав, я добре памятаю купу різних аргументів чого не треба це робити: бо війна закінчиться скоро, бо розбомблять, бо нам все дадуть, бо роблять тихо і ніхто перед вами не має відчитуватись.
А тепер, коли прой@бано купу часу, ресурсів і коли стало очевидно що нам до перемоги як свині до неба, в першу чергу через цей поху&зм, то вже я стаю винним, бо озвучую результати цих пройо….
