Проблема цих заяв не в їхній сміливості, а в тому, що вони неправильно визначають природу війни. Одні, можливо, не розуміють, інші роблять це свідомо.
Конфлікти бувають ресурсні й ідентичнісні. Ресурсний конфлікт точиться довкола того, що має кожна сторона. Ідентичнісний вирішує, чи має одна зі сторін право існувати.
Ресурс можна поділити. Кордон, квоти, доступ до моря можна розподілити, а суб'єктність не віддаси на тридцять відсотків. У ресурсному конфлікті компроміс ставить крапку. В ідентичнісному він лише фіксує позицію до наступного раунду, бо мету не досягнуто.
Мета Москви сформульована відкрито. Це «історична єдність», «денацифікація», а на практиці русифікація шкіл, примусові паспорти, фільтрація й вивезення дітей з окупованих територій і як результат тотальне насильство. Так поводяться не з ресурсом, а з ідентичністю. Предмет цієї війни не територія. Предмет цієї війни українська нація як політичний суб'єкт.
Тому територія для Кремля не мета, а інструмент. Поступка нею не закриває конфлікт. Вона переносить лінію фронту і зменшує ресурс того, хто опирається. Хто пропонує ресурсне рішення для нересурсного конфлікту, той не наближає мир. Він готує наступну війну на гірших для нас умовах.
Ця війна не симетрична. Українській ідентичності не потрібно заперечувати російську. Російському імперському проєкту потрібно заперечити українську. Це не зіткнення двох ідентичностей, а війна на заперечення.
Це прописні істини. Але доводиться повторювати їх знову і знову.
Не можна домовитися з тим, хто вважає, що тебе немає
