Хочу розгорнуто відповісти людям, які останній рік пишуть в коментах: «Звідки у тебе стільки злості?»
- У мене стільки злості, тому що в моїй країні йде майже рік набільша, з часів Другої світової, війна.
- У мене стільки злості, тому що це не просто війна, це черговиий геноцид мого народу з боку росії, тероризм, масові вбивства, катування, залякування.
- У мене стільки злості, тому що росіяни окуповують наші території, вбивають українців, вивозять за порєбрік українських дітей, ґвалтують фізично і морально, влаштовують лінгвоцид, зносять пам’ятники українським героям.
- У мене стільки злості, тому що ця війна почалася 9 років тому, але дуже багато людей вперто не хотіли її бачити, тож тягнули всі ці роки сюди росіян, влаштовували і ходили на концерти до тих, хто підтримував окупацію Криму.
- У мене стільки злості, тому що і досі є купа людей в Україні, не проти послухати русскій реп, позахищати булгакова з биковим та досі публічно писати/звертатися до українців на русском язикє.
- У мене стільки злості, тому що деякі любітєлі писати/звертатися до українців (під час намагання росії знищити все українське) на русском язикє, просувають в інформаційний український простір відверто ворожі наративи, але мають і досі величезні армії прихильників серед українців.
- У мене стільки злості, тому що дуже багато українців досі вірять людині, яка спочатку каже: «розбирайте тривожні валізи, війни не буде, а якщо буде, я піду перший» (і не йде), потім каже: «ця віна на 2-3 тижні», а коли війна йде рік, каже: «не схоже, що Україна гарантовано переможе».
- У мене стільки злості, тому що через довбаних росіян, які розв’язали війну, я сиджу без світла і опалення більшу частину доби.
- У мене стільки злості, тому що я не можу піти у відпустку, чи кудись поїхати на вихідні, доки йде віна, бо, як мінімум, солідарна зі своїм чоловіком, який без відпусток служить в ЗСУ.
- У мене стільки злості, тому що під час війни на знищення мого народу і країни, кожного дня доводиться читати новини про хабарників та злодіїв у кабінетах, з яких мають приматися українські закони та чинитися правосуддя.
- У мене стільки злості, тому що людей, які бажають справедливості і говорять правду, звинувачують у зраді і роз’єднанні суспільства, хоча саме ці люди працюють на об’єднання.
- У мене стільки злості, тому що наші суспільні дискусії називають срачами, що знецінює наявність суспільної дискусії, завдяки чому ми, український народ, — сильні й незламні, і саме ми правимо нашою країною, а не правітєлі, як за порєбріком.
І, нарешті: у мене стільки злості, тому що я ненавиджу клішейні запитання, які ставляться не задля відповіді, а задля приниження.
Тож, дорогі білі пальта, якщо вам вдається при всьому вищеперерахованому буди добрими рожевими поні, то я за вас дуже рада.
Але не треба цього очікувати від всіх інших.
Злість під час війни — це рушійна сила, яка допомагає давати відсіч ворогу: як на полі бою, так і в інформаційній війні.
Дякую всім за розуміння. Напишіть, до речі, #звідкистількизлості у вас, якщо я щось забула?
Стоїмо.
