Випадок із рідкісноземельними елементами
3 квітня 2025 року, згідно з даними The New York Times та підтвердженням з боку китайського Міністерства торгівлі, Китай офіційно зупинив експорт двох ключових категорій рідкісноземельних мінералів — диспрозію і тербію — а також продуктів на їх основі, включаючи високотехнологічні магніти. Ці обмеження запроваджені в межах нового режиму ліцензування, що передбачає жорстке вручне схвалення поставок, зокрема до компаній, пов’язаних з оборонною галуззю США.
Рішення стало прямою відповіддю на оновлену тарифну політику адміністрації Трампа, яка поновила протекціоністські заходи проти китайських технологічних товарів у березні 2025 року. Новий виток торговельної війни вкотре засвідчив — Пекін має важелі, які можуть боляче вдарити по найчутливіших точках американської промисловості.
У той час як Дональд Трамп вкотре піарить себе як «генія переговорів» і рятівника американської економіки, світ спостерігає черговий провал його агресивної, але безглуздої торговельної політики. Китай, відповідаючи на нову хвилю мит адміністрації Трампа, діє асиметрично, але точно — перекриваючи доступ до критичних ресурсів.
Це не просто дипломатична відповідь — це геоекономічна ляпас. І найбільший іронічний момент полягає в тому, що цей удар не був несподіваним. Його викликала сама адміністрація Трампа, яка в черговий раз намагалася продемонструвати «жорсткість» у відносинах з КНР, не маючи ані системної стратегії, ані глибокого розуміння ланцюгів постачання XXI століття.
Рідкісноземельні елементи — це не якась екзотика для лабораторій. Це компоненти, які лежать в основі високоточних ракет, винищувачів п’ятого покоління, електромобілів, супутникових систем, мікрочипів і систем зв’язку. США десятиліттями покладалися на Китай, який контролює понад 80% світового виробництва цих матеріалів.
І ось тепер, в умовах запроваджених мит, Китай не просто обмежує експорт — він впроваджує нову систему регулювання, яка дозволяє йому точково перекривати постачання критичних компонентів конкретним компаніям і навіть країнам. Пряма загроза з боку Пекіна американським військовим підрядникам — це вже не просто дипломатія. Це демонстративне використання економічної залежності США як важеля геополітичного тиску.
Ідіотизм торгової війни: «Покарати Китай» ціною самознищення
Трампівська риторика "America First" виглядала привабливо на плакатах. Але в реальності вона перетворилася на «America Isolated». Намагаючись змусити Китай поступитися, адміністрація:
підвищила мита на критичні технології;
спровокувала у відповідь обмеження, які перервали ключові ланцюги постачання;
змусила десятки американських компаній відкласти або скасувати перенесення виробництва з Китаю до США — саме той процес, який Трамп голосно обіцяв пришвидшити;
поставила під удар стратегічні сектори: озброєння, авіацію, мікроелектроніку.
Іронія в тому, що під гаслами про зміцнення промисловості Трамп поставив її в умови, коли вона більше ніж будь-коли залежить від зовнішніх — і недружніх — ланцюгів постачання. У підсумку ми отримали не «економічну перемогу», а класичну політичну містифікацію, де ворогом обрано Китай, а жертвою стала... американська промисловість.
Міраж решорингу: перенесення виробництва скасовується
Однією з центральних обіцянок Трампа було повернення виробництва з Китаю до США. Але замість ренесансу — економічний туман. В умовах постійного митного тиску, невизначеності та логістичних збоїв, американські компанії масово розглядали альтернативи: Мексику, В’єтнам, Малайзію, навіть Африку.
Чи можна говорити про стратегічну автономію, коли Китай — єдиний постачальник компонентів для вашої ж оборонної індустрії? Саме торговельна політика Трампа парадоксальним чином зробила США ще більш залежними від Пекіна, замість того щоб ослабити його вплив.
Обмеження Китаю не просто шкодять виробникам. Вони підривають обороноздатність США. Без рідкісноземельних матеріалів важко уявити навіть виробництво «стелс»-покриттів для літаків чи навігаційних систем. Трамп, замість зміцнення національної безпеки, поставив її у залежність від власної імпульсивності.
Пекін же діє не емоційно, а хірургічно точно — на рівні систем, компонентів, підрядників. Це — не дипломатичне попередження, а нова форма економічної війни.
Замість висновків
Команда Трампа хотіла бути жорсткою — стала небезпечною. І не для Китаю, а для самих США.
У 2025-му, коли світ будує коаліції для зменшення залежності від диктаторських режимів, політика Трампа виштовхує Америку з лідерських позицій у глобальних технологічних перегонах.
Це якийсь суцільний політичний популізм, який перетворив торгову війну на війну проти власної економіки. І поки Китай методично переграє США через інструменти, які Захід сам подарував йому десятиліттями глобалізації, трампівське «ми зробимо Америку великою знову» звучить не як обіцянка, а як знущання.
Ключовий довготерміновий наслідок — це втрата критичних позицій на глобальному ринку. Китай вже зараз значно контролює видобуток та переробку рідкісноземельних елементів. Це брудна, токсична, складна робота — і саме Китай добровільно взяв на себе цей тягар, розуміючи, що це дасть йому унікальну геоекономічну перевагу. Пекін забезпечив собі стратегічний контроль над високотехнологічним майбутнім планети — не риторикою, а реальними ланцюгами постачання.
Водночас США під керівництвом Трампа вчинили навпаки: замість зменшити залежність — її посилили. Замість диверсифікувати ланцюги постачання — спровокували їхню дестабілізацію. Замість інвестувати в альтернативні джерела ресурсів — підірвали довіру до глобальних ринків. Це стратегічне самопідривання.
Тому моя оцінка проста: +1 бал Китаю за далекоглядність і прагматизм, і -2 бали адміністрації Трампа — за ідіотизм, відсутність причинно-наслідкового мислення та глибоко деструктивну сліпоту до реальності 21-го століття.
