Чомусь до повномасштабки часто доводилось чути, що Харків - місто з традиційно російською культурою. А тут я раптом замислився: яка ж узагалі роль Харкова в російській культурі?
Ну, тут бували Горький і Маяковський (про що навіть меморіальна дошка висіла на будинку літераторів ім. Еллана-Блакитного, нині знята). Пару років у Харкові прожив юний Бунін. Місто побіжно згадано в "12 стільцях" Ільфа й Петрова і в пісні "Москва-Одеса" Висоцького. Пушкін уславив Харків у своєму щоденнику, пожертвувавши візитом до Харківського університету заради курської ресторації. В харківському інституті Ситенка лікувався Микола Островський, а в Сабуровій дачі (психлікарні) - Всеволод Гаршин. Тут, соромно згадати, пройшло дитинство одіозного політика й письменника Лимонова. Погодьтесь, не густо.
З іншого боку, Харків і українська культура. Тут жив перший сучасний український філософ (і нульовий за рахунком сучасний український поет) Григорій Сковорода. Тут Квітка-Основ'яненко писав перші прозові твори сучасною українською мовою. Тут керував університетом байкар Гулак-Артемовський. Тут вчилась Марко Вовчок. Поруч народився, вчився й викладав Борис Грінченко, який прославився і першим українським тлумачним словником, і чудовими оповіданнями. У Харкові розвивав український театр Марко Кропивницький. Потім було Розстріляне відродження, будинок "Слово", театр "Березіль", створення харківського правопису, Хвильовий, Підмогильний, Багряний, Сосюра, Тичина, Вишня, Куліш, Курбас, Довженко, Яновський, Семенко, Йогансен, Бажан (порядок зі стелі, тільки Хвильовий на першому місці за власною звичкою). Причому Харків займав центральне місце у творах Йогансена, Багряного, Вишні, Куліша... Потім в Харківському університеті - Олесь Гончар, Григорій і Григір Тютюнники. Ще українські філологи Потебня й Шевельов, історик Слобідської України (і теж ректор університету) Багалій, історик козацтва Яворницький. Ну і плеяда сучасних літераторів на чолі з Жаданом.
(Для повноти, можна окремо згадати відомого в Харкові поета Бориса Чичибабіна, який тут писав російською мовою "С Украиной в крови я живу на земле Украины, и, хоть русским зовусь, потому что по-русски пишу" і т.д. І російськомовні твори Квітки-Основ'яненка, про які він, начебто, сильно сумував, що вони набагато менш популярні, ніж його україномовні твори. І радянську співачку Клавдію Шульженко, яка росла в Харкові і вчилась від батька українських народних пісень. І ще Бернеса, Гурченко, Леоніда Бикова й інших діячів, яких ідентифікувати з тією чи іншою національною культурою набагато складніше, ніж у випадку з літераторами й мовознавцями.)
Я співчуваю Одесі, яка в російській культурі займає почесніше місце, ніж в українській. (Хоч, на мою суб'єктивну думку, один "Майстер корабля" багато що переважить:) Але з Харковом ситуація протилежна: російський Харків - глухомань (пробачте суто російську конотацію, яку, на щастя, в українській культурі не прийнято застосовувати до жодних населених пунктів), а український Харків - одна з найяскравіших культурних столиць (а в деякі періоди так і просто най-най без всяких "одна з"). Я розумію повагу багатьох одеситів до їхнього пам'ятника Пушкіну, на який колись не зовсім успішно збирали гроші всім містом. Але у Харкова з пам'ятником Пушкіну стосунки склались інакше:
Жив у Харкові Микола Міхновський, майбутній член Центральної ради УНР. Він заснував у Харкові УНП, яку вважають першою українською націоналістичною партією. (І яка на новому рівні продовжила справу Братства тарасівців, теж заснованого у Харкові, десятиліттям раніше.) УНП мала у своєму складі бойову організацію "Оборона України". Коли в 1904 році в Харкові поставили пам'ятник Пушкіну, "Оборона України" з ініціативи Міхновського спробувала його підірвати. (За пів року після встановлення.) На знак протесту проти святкування 250-річчя Переяславської ради й тому, що "доки на Україні нема пам'ятника Шевченку - не сміє стояти інший пам'ятник". Навколо пам'ятника розкидали листівки з закликом до боротьби за незалежність України. Підрив не вдався - тільки відколовся шматок постаменту, але бюст не постраждав. І простояв 118 років, аж до 2022. Ну а на фото Міхновський (у центрі) поруч з пам'ятником Шевченку, як йому подобалось:)
