Напередодні конференції в Римі, яка відбулася 10–11 липня 2025 р., Міжнародний валютний фонд (МВФ) завершив черговий раунд своєї місії в Україні і, зокрема, дав невтішний прогноз: вже у третьому кварталі нашу економіку може очікувати шок, що проявиться або у вигляді гальмування темпів відновлення, або у форматі навколонульових темпів зростання ВВП з ризиком переходу у зону від’ємних значень.
Зазначимо, що з урахуванням типу економіки воєнного часу та глибини падіння ВВП на 29% у 2022 р. будь-які темпи зростання валового продукту України протягом найближчих трьох-чотирьох років треба розглядати через призму саме відновлення втраченого потенціалу, а не реального зростання. Враховуючи ефект низької бази порівняння, темпи відновлення ВВП України мають перебувати вище 5% протягом п’яти найближчих років поспіль.
А все що нижче — це прихована рецесія.
Нагадаємо, що після глибокого падіння вниз у 2022-му українська економіка показала зростання вище 5% лише у 2023-му. У 2024-му приріст ВВП становив лише 3%, а у 2025-му пригальмовуєтсься до 1,5–2%.
Враховуючи, що безробіття охоплює 15% економічно активного населення (а під час війни мало б бути 2–3%), українська економіка, а особливо промисловість, перебувають у стані "прихованої рецесії".
А беручи до уваги галопуючу інфляцію у 12–14% — у стані "прихованої стагфляції".
Тобто офіційно, згідно із даними Держстату, ВВП України нібито зростає.
Але якщо розглянути цей процес у контексті, то побачимо геть іншу картину реальності.
Тому відновлення — це саме те, що потрібно для української економіки просто зараз.
Нинішня конференція з відновлення у Римі — вже четверта під час повномасштабної війни.
Поки що складається враження, що розмови про відновлення є, а реального відновлення — немає. Ба більше, в деяких локаціях ці конференції нагадують осередки "піру під час чуми".
Тут можна зробити перший проміжний висновок — таким конференціям бракує аскетичності та відчуття трагічності ситуації.
Вони більш схожі на класичні для етики західного протестантського світу світські раути багатих людей, які збирають благодійні внески жертвам далекого конфлікту десь в Азії чи на вакцинацію дітей в Африці.
Судячи з невербальних знаків деяких іноземних учасників — частина з них явно не усвідомлює, що йдеться про Велику Війну, яка палає лише за тисячу з гаком кілометрів, наприклад, якщо брати відстань від Відня до Києва.
Крім того, декі українські чиновники явно використовують такі вояжі просто як спробу "розвіятись" під час війни та зачинених кордонів.
У принципі такі конференції варто проводити саме в Україні, використовуючи їх для наочного ознайомлення наших західних партнерів з масштабом проблем.
Звісно, тут виникають проблеми безпеки, але ж загрози війни не заважали провідним світовим лідерам відвідувати Київ.
Економічні втрати і "пропускна спроможність" для інвестицій
Зазвичай Україна на кожній конференції з відновлення формує "заявку на сотні мільярдів доларів".
Якщо раніше найчастіше озвучувалася сума на відновлення у $500 млрд чи євро, то зараз з’явився новий цифровий фаворит — трильйон доларів.
Звісно, масштаби руйнування українських активів під час війни — катастрофічні. Якщо рахувати саме за відновлювальною (а не балансовою) вартістю, то може бути і навіть більше трильйона доларів.
Для порівняння, оцінимо масштаб інвестицій у відновлення промислово-інфраструктурного потенціалу УРСР після Другої Світової війни.
Вартість основних фондів УРСР у 1988 р. становила майже 288 млрд радянських карбованців — це $480 млрд за тодішнім курсом і близько одного трильйона доларів в нинішніх цінах.
З урахуванням амортизації сукупна накопичена вартість основного капіталу УРСР після Другої світової війни може бути оцінена в $1,5 трлн.
Зауважимо, що навіть катастрофічний для України перебіг Другої світової війни не знищив повністю майновий комплекс тодішньої радянської республіки.
