Тотальна некомпетентність в держуправлінні через лояльність до корупції, непотизму і порушення законів.
Щодня чуємо один і той самий пафосний заклик: «Державі потрібна ваша допомога!». Урядовці благають бізнес тримати економічний фронт. Вони просять експертів ділитися знаннями. Вони закликають громадськість долучатися до реформ, входити до наглядових рад, робочих груп та експертних комісій. Здається, що країна, яка воює, відчайдушно потребує професіоналів.
Але що відбувається, коли професіонал дійсно відгукується на цей заклик? Коли він приходить не заради галочки, не для фотографії у пресрелізі чи рядка в резюме, а починає реально працювати, ставити незручні питання і вимагати дотримання закону? І працює не за бюджетний (народний) кошт, а безкоштовно для суспільного блага. А виявляється, що українській бюрократичній машині насправді не потрібні ані ваші знання, ані ваш досвід, ані ваша готовність сидіти в холодному укритті під час ракетних тривог, розбираючи скарги підприємців.
Цій системі потрібна лише ваша лояльність. І бажано — абсолютно німа.
Ця стаття — історія мого особистого досвіду співпраці з Державною регуляторною службою України (ДРС). Державна регуляторна служба має одну з найбільш критичних функцій в українській державі. Вона повинна бути інституційним запобіжником між підприємцем і бюрократичною машиною: стримувати надмірне регулювання, перевіряти законність рішень, захищати бізнес від необґрунтованого адміністративного тиску. Офіційний сайт ДРС навіть зустрічає відвідувача гаслом: «Завжди на боці бізнесу!».
Для забезпечення цієї функції при ДРС діє Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування (ЕАР) — колегіальний орган, що розглядає скарги бізнесу. Законом передбачено, що не менше половини складу цієї Ради мають становити представники громадських організацій, бізнесу та науковці. Це не випадковість. ЕАР задумана як противага чиновницькому апарату. Через неї проходять конкретні конфлікти: незаконні перевірки, зупинення ліцензій, процедурні порушення. Це справи, де один підпис чиновника може означати для підприємства зупинку роботи, втрату людей, зрив контрактів і знищення репутації.
Я увійшов до складу цієї Ради в 2025 році як незалежний експерт, делегований від громадської організації «ЕАЦ Медичний Конструктор», яку в своє чергу рекомендувала медична та експертна спільнота. У щоденному житті, керуючи штатом інженерів, менеджерів, архітекторів, медичних представників, ти звикаєш мислити категоріями результату, ефективності та процедурної справедливості. Для мене ця робота в Раді мала суто практичний зміст: змусити державу доводити порушення фактами, а не припущеннями, і захистити реальний сектор економіки. Я читав сотні сторінок справ, аналізував позиції сторін і не боявся підтримувати бізнес там, де державні органи виходили за межі своїх повноважень.
Перше засідання у 2026 році відбулося 22 січня. Ми працювали у спартанських умовах: в укритті, без тепла, зі світлом від генератора, під час ракетної тривоги. Я сприймав це як символ стійкості: країна воює, але інституції працюють.
Але з часом зрозумів, що для керівництва ДРС ЕАР — це не інструмент пошуку істини. Це декоративна вітрина для європейських партнерів. І мій незалежний голос у цій вітрині став для них кісткою в горлі.
Місяць тому мене запросили на розмову до керівництва ДРС. Темою обговорення стала моя публічна активність. Я системно як громадянин критикую державну політику: вказую на регуляторне свавілля, проблеми в медицині, абсурдність критеріїв бронювання та чиновницьку імітацію роботи. Керівництву ДРС це не сподобалося, хоча їх це не стосувалося. Вони не ставили під сумнів мою експертизу, але їм заважала моя незалежність, бо було багато дзвінків з офісу президента та інших установ, організацій щодо мене.
Мені поставили прямий кулуарний ультиматум: або я стаю «тихішим» і припиняю критикувати владу, або я маю прибрати з Facebook будь-які згадки про те, що я є членом Експертно-апеляційної ради при ДРС.
Я відмовився. Я не штатний чиновник ДРС. Я представник нашого суспільства і не живу на Марсі. Якщо експерт має узгоджувати свою громадянську позицію з чиновниками, щоб не зіпсувати їм настрій чи не псувати видимість роботи, він перетворюється на ручного статиста. Я не для того роками розбудовую стандарти клінічної інженерії та медичного бізнесу, щоб мовчати на догоду чиїйсь кабінетній зоні комфорту.
Цей кейс дає вичерпну відповідь на питання, чому в державних органах такий катастрофічний дефіцит кадрів. Справа не в низьких зарплатах чи браку патріотизму. Справа в тому, що бюрократична машина працює як закритий феодальний орден, головним інстинктом якого є самозбереження.
Що відбувається, коли фахівець із реального сектору потрапляє в державний дорадчий чи виконавчий орган?
Професіонал вимірює успіх вирішеними проблемами та реальними показниками. Чиновник вимірює успіх товщиною паперового звіту, відсутністю скандалів і задоволеним обличчям начальника. Для системи ефективність — це загроза, бо вона ламає роками налагоджений ритм безвідповідальності.
Компетентна, незалежна людина з власною позицією є прожектором у темній кімнаті. Вона автоматично підсвічує некомпетентність, лінь та маніпуляції кабінетної номенклатури. Система не може витримати такої конкуренції, тому вмикає імунну реакцію: відторгнути чужорідне тіло.
Владі, яка очолює державний апарат, наразі потрібні не партнери, а васали. Їй потрібна громадськість, яка правильно сидить у кадрі під час круглих столів. Їй потрібен бізнес, який платить податки, але не вимагає прозорих правил гри.
Так запускається маховик негативного кадрового відбору. Спочатку йдуть незалежні — ті, хто відмовляється закривати рот на наказ згори. Потім йдуть професійні — ті, кому набридає витрачати час на імітацію бурхливої діяльності. Зрештою навколо керівників залишаються лише сірості, головною конкурентною перевагою яких є здатність не створювати начальству інформаційного дискомфорту.
14 серпня 2026 року наказом ДРС № 113 мене вивели зі складу Ради. 17 серпня ДРС надіслала офіційний лист (№ 3246/20-26) на адресу ГО «ЕАЦ Медичний Конструктор» із поясненням причин. І саме в цьому документі, підписаному першим заступником Голови ДРС Наталією Будчик, криється найбільша ганьба цієї установи. ДРС використала формально допустимий інструмент — наказ про зміну складу. Але обґрунтувала його юридично слабко, а фактично — відвертою брехнею.
В офіційному листі ДРС стверджує наступне:
"З метою уникнення ризиків відсутності кворуму зі складу Ради виводяться члени, які нерегулярно беруть участь у засіданнях.
У період з лютого по липень 2026 року було проведено п’ять засідань Ради: 26 лютого, 26 березня, 30 квітня, 25 червня та 31 липня. Чомусь рік в ДРС починається з лютого. А чого, бо а січні було засідання перше, а треба ж його було не врахувати.
Я був практично на всіх засіданнях і минулого року і на засіданнях цього, починаючи з січня за виключенням останніх двох, одне з яких вже було після цієї розмови. Тому це свідоме конструювання зручної, але неправдивої картини для виправдання політично мотивованого виведення.
На засіданнях ЕАР є реєстрація. Є журнали, у яких я особисто розписувався. Є мої публічні дописи, фотографії з геолокаціями та свідки. Сама ДРС визнає, що всі засідання 2026 були із кворумом)
Отже, щоб прибрати незручного експерта, який відмовився мовчати, державний орган просто викреслив з офіційної статистики дні моєї присутності. Вони злякалися прямо визнати справжню причину (конфлікт через мою громадянську позицію), тому сховалися за сфабрикованими «прогулами».
Це ще не все.
Показовою стала реакція чиновників, коли я спробував офіційно оскаржити цю брехню. 19 серпня 2026 року ДРС надіслала мені повідомлення, що моє електронне звернення «реєстрації для розгляду не підлягає». Причина? Вони вигадали штучну вимогу — нібито звернення має бути оформлене окремим листом із кваліфікованим електронним підписом (КЕП). Це при тому, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» дозволяє подання запитів без КЕП.
Якщо розкласти офіційну позицію ДРС, стає очевидною не лише фактична маніпуляція, а й процедурна нікчемність їхніх дій. У листі ДРС посилається на ч. 6 ст. 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Ця норма справді визначає, що засідання проводяться не рідше разу на місяць і є правомочними за присутності не менше половини членів. Але це норма про кворум. Вона не встановлює індивідуальної відповідальності і не містить критерію «нерегулярності». Де написано, що два пропуски — це підстава для виключення? ДРС видала власну кулуарну доцільність за закон.
До винесення наказу ДРС не повідомила мене про претензії і не запитувала про причини моєї відсутності у липні. Вона не звернулася до організації «ЕАЦ Медичний Конструктор», яка мене делегувала, з проханням надати пояснення чи замінити представника. Вони просто видали наказ, а пояснення, зліплене з недостовірних даних, надіслали постфактум.
Моя публічне звернення до Державна регуляторна служба України та Олексій Кучер
Якщо ДРС мала достатнє повноваження змінити склад, навіщо їй знадобилося обґрунтовувати це неправдивою статистикою?
Я писав в особисті Голові Державної регуляторної служби України пану Олексію Кучеру. Він прочитав мої повідомлення і промовчав. Мовчання керівника органу, який декларує захист бізнесу, у ситуації, коли його підлеглі фабрикують причини звільнення незалежного експерта, — це відповідь системи. Система підтверджує, що кругова порука для неї важливіша за репутацію.
Опублікуйте скан-копії журналів реєстрації присутніх членів ЕАР з січня по липень 2026 року та журнали охорони, яка відмічає всіх гостей на прохідній. Якщо там немає моїх підписів та відміток охорони — я публічно визнаю свою "помилку") Надайте зведену таблицю відвідуваності всіх членів ЕАР. Якщо ви виводили мене за «нерегулярність», доведіть, що цей критерій був застосований до всіх однаково, а не став інструментом вибіркової політичної розправи наді мною.
Хтось може запитати: навіщо стільки шуму навколо якоїсь експертної Ради?
Тому що це не історія про те, чому українська держава продовжує буксувати. Ця країна тримається на тих, хто будує реальний бізнес, впроваджує технології, лікує людей і створює робочі місця під ракетами. Але управляти цією країною намагається каста кабінетних чиновників та злодіїв, для яких найвищою цінністю є їхній власний спокій та гроші. Ми десятиліттями бідкаємося на дефіцит кадрів у владі. Але проблема не в тому, що фахівців немає. Проблема в тому, що державна машина системно, агресивно і цілеспрямовано виштовхує тих, хто не згоден бути частиною корумпованої та антинародної системи управління територією з населенням, а не національною державою!
Орган, який покликаний захищати підприємців від свавілля чиновників, у відносинах зі своїм власним експертом демонструє найгірші риси цього самого свавілля: кулуарність, закритість, шантаж і фальсифікацію фактів. Якщо вони так поводяться з публічними експертами, які мають ресурси для захисту, то уявіть, що вони роблять у тиші кабінетів зі звичайним підприємцем із регіону, у якого на кону стоїть ліцензія і бізнес усього життя?
Держава хоче допомоги. Але вона не хоче партнерів. Їй потрібні слухняні виконавці. Підприємці, які платять податки і мовчать. Громадські діячі, які створюють фон для фотографій і мовчать. Експерти, які підписують потрібні висновки і мовчать.
Але допомагати державі — це не означає мовчати перед чиновником, який плутає власну кишеню і зону комфорту з державними інтересами. Допомагати державі — це говорити правду про її хвороби, давати поради, розробляти шляхи виходів з кризи.
Коротше, не одне добре діло не лишається безкарним... Правдива приказка
