Без власної землі народ перетворюється на пил, на мандрівну тінь без коріння, яку будь-яка імперія може асимілювати, розсіяти або знищити за одне покоління. Земля — це єдине, що дає хліб, воду, чисте повітря і прихисток. Вона дає матеріальну основу для народження дітей, для продовження Роду, для збереження мови й духу.
Українець у цій системі координат — не грішник і не чужинець на землі, він є плоттю від плоті цієї землі, її прямим спадкоємцем і володарем за правом народження. Зв'язок між українцем і його простором є кровним і нерозривним:
Земля — це лоно і плоть Роду: Вона тримає пам'ять кісток сотень поколінь пращурів. Кожна жменя українського ґрунту просякнута кров'ю і потом тих, хто орав її ралом і боронив списом та мечем. Продати або віддати цю землю під заставу чужоземним лихварям — це не просто політичний злочин, це акт метафізичного батьковбивства, розрив священного ланцюга предків і нащадків.
Надра — це кам'яне серце і жива кров Землі: Те, що сьогодні чужі конгломерати цинічно маркують як «критичну сировину» — літій, титан, графіт, уран, залізо — у сакральній оптиці є прихованою силою Землі, даною богами саме цьому Роду. Це ресурс суверенної сили, броні й тепла, вкладений у надра Наві для того, щоб народ мав залізо на зброю, метал на рало і енергію для власного незалежного життя. Віддати надра на розграбування глобальним картелям — означає добровільно вирвати власному народу хребет і стати беззахисним перед будь-яким хижаком.
Коли глобальні гравці та внутрішні компрадори намагаються забрати чорноземи під офшорні монокультури, а літієві й титанові жили переписати на міжнародні трасти через зашморги боргів, вони цілять не просто в економіку. Вони цілять у життєвий корінь нації. Вони прагнуть перетворити українця з господаря своєї священної землі на безземельного наймита, на безправного кріпака на чужому полі, позбавленого прав на власні скарби.
Оберіг межі
Погляньте на цей краєвид: дерев'яна вертепна капличка серед золотої осені, кінь на схилі полонини, сонячні стріли крізь верхівки ялин і туман, що стелиться понад спокійними дахами рідних хат. Це і є та сама земля обітована, яку боги заповіли берегти як зіницю ока. Тут кожен пагорб освячений присутністю предків, тут кожен струмок шепоче правічні молитви.
Земля і надра не продаються за віртуальні цифри МВФ і не обмінюються на транші. Вони належать неподільно трьом станам українського Роду: мертвим, живим і ненародженим. І святий обов'язок Воїна й Творця — стояти на цій межі на смерть, очищаючи її від внутрішніх паразитів і зовнішніх загарбників, щоб сонце Бога вічно сходило над вільними українськими горами, нивами та лісами.
