Сполучені Штати десятиліттями переконували світ, що мають право завдавати ударів за тисячі кілометрів від власних кордонів заради своєї національної безпеки. Ірак, Афганістан, Сирія, Іран — географія американської військової сили не знала обмежень, які Вашингтон тепер пропонує Україні.
17 листопада заступник глави Пентагону Елбрідж Колбі на зустрічі «Рамштайн» розкритикував українські удари вглиб Росії, поставив під сумнів їхню військову ефективність і залишив засідання, не заслухавши української доповіді.
Америка, яка бомбардує чужі території заради власних інтересів, повчає народ, що захищається від вторгнення, як далеко йому дозволено вражати військову інфраструктуру агресора.
Це подвійні стандарти, доведені до геополітичного абсурду.
Росія має тисячі кілометрів стратегічного тилу, заводи, нафтопереробну інфраструктуру, арсенали й логістичні вузли, що забезпечують її воєнну машину. За логікою Вашингтона, Україна повинна зосередитися на фронті, залишаючи значну частину цієї машини поза досяжністю.
Тобто російську здатність продовжувати війну пропонують обмежувати недостатньо, зате українське право на ефективну самооборону — цілком конкретно.
Особливо огидно це виглядає на тлі щоденного російського терору проти українських міст, енергетики та мирного населення.
Союзництво, за якого сильніший залишає за собою право визначати межі самозахисту слабшого, дедалі більше нагадує управління чужою війною, а не підтримку свободи.
Україна не просить Вашингтон воювати замість неї. Вона має право самостійно визначати законні військові цілі відповідно до міжнародного гуманітарного права.
І якщо американська влада справді прагне миру, нехай вимагає припинення агресії від того, хто її розпочав, а не стратегічної безпорадності від того, хто став її жертвою.
Бо мир, у якому агресору забезпечують безпечний тил, а жертві обмежують засоби оборони, — це не справедливий мир. Це привілей для агресора, оплачений українською кров’ю



















