Учора я, власне, збирався підготувати наступне оновлення нашої добірки "Рикші". Перепрошую, не встиг, хоча це було б дуже важливо, адже справа просувається чудово (окрема подяка!). З одного боку, не все йшло за планом із відправленням, доставленням і фотографіями; з іншого – у мене просто забракло часу.
Очевидно, це суперечить плану путіна щодо триденної "спеціальної військової операції" в Україні, яка розвивається точно за планом. Настільки точно, що вже можна стежити за появою відповідного російського інтернет-гумору. Гумору, темнішого за сибірську зиму. Один із найновіших жартів справді вартий уваги. Щоразу, коли поїзд сходить із колії, загоряється нафтобаза чи виходить з ладу комунальна інфраструктура: "Це ідеально синхронізовано з цілями спеціальної військової операції". СВО, як путін наполягає називати своє вторгнення в Україну, стала універсальним поясненням усього, що йде не так. Обвалився міст? Частина плану. Горить нафтовий термінал? Управління стратегічними резервами. Впала енергосистема? Ініціатива з деенергізації.
А ще росіяни люблять називати IQ47 та/або Джозефа Старлінка (якщо не розумієте, про що йдеться, подивіться ілюстрацію нижче) "Наш слон". Це суміш радянських жартів, правих інтернет-мемів і постіронічного сарказму, такого характерного для сучасної росії. Почалося все зі сталінізму, який розгорнув брехливу піаркампанію, покликану довести, що кожне велике наукове відкриття, винахід чи історичне досягнення вперше належало росіянину. Так росія стала не лише світовим лідером у всьому, а й батьківщиною слонів. На початку 2020-х цей вислів знову з’явився, але вже стосовно незламних персонажів, які говорили те, що думають, і кидали виклик політкоректності. Тим більше після того, як IQ47 почав використовувати слона – символ Республіканської партії. Для багатьох росіян це виглядало духовно близьким до їхнього власного антизахідного й антиліберального тролінгу.
Відповідні футболки можна замовити онлайн…
…а нині "Наш слон" уже кепкує з державної пропаганди, старанно не помічаючи головного. Мовляв: "Подивіться на цього впливового західного діяча, який випадково сказав щось на користь наративу нашої влади. Давайте іронічно оголосимо його вірним російським агентом – саме таким, яким його хочуть бачити державні медіа".
Втім, у мене складається враження, що росіяни в цьому сенсі трохи вразливіші за українців. Ось приклад: минулого тижня українські далекобійні удари знову були спрямовані на великі енергетичні об’єкти – і досягали цілей. Нафтовий термінал у Санкт-Петербурзі – уражений, пошкоджений, експортні потужності скоротилися. Кілька нафтопереробних заводів на півдні та в центрі росії – пошкоджені. Будьте певні: усе це теж "синхронізовано з цілями СВО".
Для порівняння: українці практикують те, що тут називають "здоровою анархією", і воліють кепкувати із самих себе, а не з інших. Наприклад, про "каву в Ялті – вже скоро" або про те, що все завершиться "за два-три тижні", щойно хтось знову обіцяє швидку перемогу; знімають відео з розпакуванням "золотих барабанів" для укриттів і "гурманських яєць", висміюючи чиновників Міноборони за непотрібні реконструкції парків…
Але я відволікся. Нові удари почалися лише після того, як на початку жовтня Джозеф Старлінк ненадовго обмежив Україні доступ до систем SpaceX Starshield, різко знизивши темп операцій саме тоді, коли українські сили потребували їх найбільше. Потім, 24 жовтня, українські посадовці підтвердили, що повний і необмежений доступ відновлено. Обмеження було реальним. Відновлення теж було, і, схоже, досі є – реальним. Причини і того, і іншого, як завжди, залишаються незрозумілими. Так буває, коли військову комунікаційну інфраструктуру віддають на аутсорсинг людині, яка наполегливо применшує роль нацистів, вибудовує приватну диктатуру й називає дітей так, ніби це серійні номери.
Так чи інакше, сукупний ефект того, що новий український Генштаб робить із "тупоголовими командирами" в москві, можна описати просто: їм одночасно створюють дві проблеми й стежать, щоб ресурсів вистачало лише на розв’язання однієї. Насправді це концепція з російської воєнної доктрини. Як це часто буває в росії, в теорії її описано дуже докладно, але нині рідко застосовують на практиці.
Ближче до фронту українці нині часто б’ють по російських логістичних вузлах, тож вище російське командування змушене захищати й їх. І це, е-е-е… теж "синхронізовано з цілями СВО", адже російські логістичні центри розташовувалися далеко в тилу й мали бути в безпеці. Але вони не в безпеці. Наслідок начебто очевидний, хоча, можливо, ще не для всіх: кожен "дорогоцінний російський рубль", витрачений на захист НПЗ у Рязані чи логістичного вузла, дбайливо схованого за 180 км від фронту, – це рубль, не витрачений на атаки на Краматорськ. А кожен батальйон, що охороняє паливний склад, – це батальйон, який не бере участі у виснажливому наступі.
"Тупоголові командири" вже офіційно називають це "дилемою". Тобто генерали там грають у "бий крота", намагаючись захистити палаючу інфраструктуру дедалі обмеженішими засобами ППО – "замість того, щоб вести справжню війну". Саме тому ЗСУ отримують можливість розширювати зону контролю. Наприклад, на захід від Костянтинівки, де росіяни тепер не можуть навіть переміститися вбік, не потрапивши під вогонь.
Ще одна річ, яка нині чудово "синхронізована з цілями СВО", – це, звісно, скорочений ланцюг командування ЗСУ. Замість того, щоб марнувати резерви, утримуючи безнадійні позиції, підрозділи добре маскуються й використовують децентралізовану "ешелоновану оборону" з опорою на дрони. Саме це суттєво знижує швидкість російського просування – те, чого не змогли досягти накази "повернути втрачену позицію за будь-яку ціну".
…Ще один чинник, який гальмує російський наступ, – і це теж типово – вже викликає тривогу в західних Experten. Мовляв, у ЗСУ бракує офіцерів, здатних керувати підрозділами з "розосереджених бункерів" і "координувати складні операції", а тому "недобре" звільняти цілу армію генералів і замінювати їх підполковниками та майорами…
Так, усе це було правдою – у 2023 році. За Сирського. Чого не помічають ці мудрагелі: молодші підполковники й майори ще до війни грали на телефонах у багатокористувацькі стратегії або в реальному житті управляли власним бізнесом, тож тепер їх не потрібно вчити користуватися системою Delta. Їм досить лише повідомити, де противник. Тобто для офіцерів, підготовлених за Драпатого, Скибюка, Білецького й Прокопенка, децентралізоване командування – не тема семінару й не журнальна стаття з теоріями та тезами. Для них це так само природно, як пити воду. Високі технології для них не є чимось надскладним. Це просто інструмент.
На щастя для них, доки Experten завершать аналізувати цю війну, вже почнеться інша – і там вони теж зможуть усе зрозуміти неправильно.
А тепер слово Дональду Гіллу.
Загальний огляд
Після низки брехливих заяв і спроб перекласти провину на інших Трамп і далі заперечував свою причетність до обмеження Starshield. Джозеф Старлінк змінив версію й заявив, що Starlink обмежили через порушення умов користування. Це ще одна брехня, адже дрони ніколи не працювали через Starlink, який не дозволяв терміналу працювати на швидкості понад 60-70 км/год. Усі дрони використовували Starshield, і минулого тижня роботу цієї системи повністю відновили.
Поки це питання розв’язували, Україна продовжувала пристосовуватися, щоб ударні дрони й далі могли літати, хоча дрони-перехоплювачі без Starshield працювати не могли. Starlink/Starshield залишаються надзвичайно важливими для України, але вона готує альтернативи на випадок, якщо в майбутньому втратить цей зв’язок.
У росії атакували кілька промислових підприємств та один нафтопереробний завод. Удари по Україні також тривали.
На фронті операція "Вівальді" під Лиманом завершилася, але 3-й корпус і далі систематично знищує російські війська. Корпус "Хартія" під Куп’янськом розкрив подробиці шестимісячної підземної кампанії: російських інфільтраторів вибивали з газопроводів, а самі труби перетворювали на елемент української оборони. Сукупна кількість бойових зіткнень на цих двох напрямках удвічі менша, ніж під Костянтинівкою, і втричі менша, ніж під Добропіллям.
Втрати російського особового складу залишаються дуже високими, оскільки росіяни посилають уперед величезну кількість груп проникнення, поки листя ще дає бодай якесь укриття.
Харківщина
Українські військові розповіли, як захопили росіянина в цивільному одязі, який убив цивільного та п’ятьох українських військових, коли ті спали. За ним стежив дрон, коли той наближався до міста, а на околиці його перехопили українські військові.
Куп’янськ
Під час війни у В’єтнамі В’єтконг прокопав 250 км взаємопов’язаних тунелів, у яких могли переховуватися від 5 до 16 тисяч бійців підпілля. Там були житлові приміщення, польові шпиталі, кухні й склади. Близько 120 км тунелів зберегли; частину з них розширили й зробили безпечнішими, щоб ними могли проповзати туристи. Американські військові намагалися бомбити відомі та ймовірні тунелі або підривали знайдені входи. Американських військовослужбовців невисокого зросту, відомих як "тунельні щури", іноді посилали всередину для розвідки. Озброєні пістолетом 45-го калібру й ліхтариком, вони мали пробиратися крізь пастки, тісні проходи, а іноді й повз ворожих солдатів у темряві. Бійці В’єтконгу та Північнов’єтнамської армії жили там тижнями й місяцями, виходячи назовні для бойових операцій. Часом у тунелях відбувалися бої на надкоротких дистанціях, зазвичай коли мешканців заставали зненацька. Іноді присутність іншої людини в темряві можна було визначити лише за запахом.
Щонайменше шість місяців росія та Україна воюють у трубопроводах під землею та на поверхні – від Радьківки до річки Оскіл. За повідомленнями, було зачищено 15 км трубопроводу. Ділянка бойових дій на поверхні простягається на 5 км.
росія використовувала викопані нею тунелі та каналізацію для атак в Авдіївці й робила це в багатьох інших місцях. Перша російська атака через трубопровід відбулася в Суджі Курської області у березні 2025 року. Після цього українські командири почали уважніше придивлятися до трубопроводів у своїх секторах. Та ще рік тому Україна не могла зрозуміти, як росіяни просочуються на північ від Куп’янська, доки не побачили росіянина, який виліз із-під землі, – тоді й з’ясувалося, що під Осколом проходить трубопровід. Після того як українці простежили за пересуванням росіян газопроводами й перекрили їм цей шлях, корпус "Хартія" вирішив провести власну операцію з використанням труб. Її назвали "Велес" – на честь слов’янського бога підземного світу.
Корпус зібрав шахтарів і фахівців із підземного будівництва та почав розробляти план і добирати засоби для підземної операції. На полігоні вони спорудили макети трубопроводів і підземної інфраструктури, щоб тренуватися діяти під землею, орієнтуватися та працювати в обмеженому просторі. Опинившись у тунелях, військові оцінили переваги трубопроводів в умовах війни дронів, і те, що починалося як зачистка, перетворилося на підземний контрнаступ із метою зайняти трубопровід і використати його для власної оборони.
Протягом шести місяців українці прогнозували пересування росіян, створили власні рішення для зв’язку, навігації та життєзабезпечення під землею, ліквідували 100 росіян і ще 30 взяли в полон, зачистивши 15 км паралельних трубопроводів до Осколу. У міру просування підрозділів у трубах українські сили на поверхні також ішли вперед, зачищаючи ліси від російських військових, які виходили з труб діаметром 70-120 см і закріплювалися нагорі. Подекуди перестрілки відбувалися просто всередині трубопроводу.
Іноді два трубопроводи пролягали паралельно на відстані близько 30 метрів, тому українці проривали між ними переходи. Копати було легше, ніж прибирати викопаний ґрунт. Облаштували вентиляцію, а солдати користувалися кисневими масками. Часом відкачувати воду з труби було небезпечно, бо під водою міг накопичуватися газ. Коли один український військовий відкачав воду, вивільнилася газова бульбашка: він знепритомнів, і його довелося витягати в безпечне місце.
Оскільки радіозв’язок і GPS під землею не працювали, там облаштували логістичні вузли та власну систему зв’язку. Організували медичну допомогу й постачання харчів, що дозволяло військовим жити під землею. Облаштували виходи на поверхню. Деякі наземні та FPV-дрони використовували навіть за наявності води й газу. Наземні дрони працювали навіть на затоплених ділянках труби.
Командир корпусу "Хартія" бригадний генерал Ігор Оболєнський разом зі штабом спустився в безпечну частину трубопроводу, щоб на власному досвіді зрозуміти, як там пересуватися, жити й виживати. Як пояснив заступник командира корпусу: "Керівництво має розуміти все, що відбувається в нашому корпусі. Вони повинні знати, як це – бути в окопі і як це – бути під землею. Саме тому кожен командир має особисто пройти через ці умови й зрозуміти, що насправді означає цей новий вимір війни, так би мовити, відчути його на собі".
Обидві сторони знають, де проходить трубопровід, тому солдати можуть тижнями залишатися всередині, чекаючи поганої погоди, щоб безпечніше вийти на поверхню й дістатися позицій. Одного військового-провідника, який веде людей до позицій у трубі, запитали, чи подобається йому там. Він відповів: як це взагалі може комусь подобатися? А потім швидко передумав: "Ну, так, тут краще, ніж там, нагорі".
Обидві сторони споруджують у тунелі барикади з мішків із піском з обох боків своїх позицій, щоб мати кругову оборону. У перестрілці через невелику барикаду перевагу має сторона зі зброєю більшого калібру, але позиції з кількома шарами мішків пробити складно. Не раз українці прорізали отвір у трубі, копали паралельний ґрунтовий тунель, а потім знову входили в трубопровід уже позаду російської позиції. Був навіть випадок, коли російська позиція мала настільки добрі запаси, що її гарнізон цілий місяць не здавався. Українці просто продовжували просуватися навколо. росіяни також прорізали труби, створюючи альтернативні входи.
1) Коли обидві сторони зустрічаються в трубопроводі, вони споруджують барикади з обох боків, щоб утримувати позиції. 2) Українці прорізають отвір у трубі. 3) Копають паралельний тунель у ґрунті, щоб вийти в тил російської позиції. 4) Потім знову прорізають трубу й атакують росіян із тилу.
425-й штурмовий полк опублікував відео про свій досвід. Один військовий проповз 5 км за три дні, а потім іще п’ять днів мав залишатися на позиції. Четверо росіян заснули в трубі після того, як відгородилися мішками з піском. За 20 метрів українці встановили кулемет, і коли росіяни спробували просунутися, їх розстріляли; зверху також підірвали вибухівку. Під час боїв у трубі сторони іноді зближувалися до чотирьох метрів. Деякі ділянки були мокрими й багнистими. Інші – сухими, і там на безпечних ділянках використовували електровізки, які перевозили по десять людей. Інші санчата доводилося тягнути самотужки.
Корпус "Хартія" документує операцію та здобуті уроки, щоб решта армії могла вчитися на цьому досвіді й розвивати його.
Операція "Велес", яка триває останні шість місяців, і зачистка району Западного протягом останніх кількох місяців мають на меті ліквідувати російські позиції на захід від Осколу. Річку планують використати як частину української оборонної лінії, щоб не допустити інфільтрації в Куп’янськ, хоча невеликі групи росіян досі наближаються до північної околиці міста. Після того як берег від Голубівки до Западного зачистять і закріпляться там, ймовірно, вдасться очистити й Дворічну та територію на північ від неї.
росія й далі намагається просочуватися з боку Піщаного, але вже два місяці не захоплювала нових територій. Водночас невеликі групи російських військових зосередилися в навколишніх селах і в Куп’янську-Вузловому.
Лиман
Українські сили, можливо, форсували Жеребець біля Новолюбівки. Українські сили атакують Ямполівку. Є повідомлення, що Україна взяла Торське.
На схід від Лимана Україна наступає не так інтенсивно, але просунулася в лісі приблизно посередині між Лиманом і Ямполем. У Ямполі перебувають як українські, так і російські підрозділи.
Україна вже виконала головне завдання – врятувала Лиман і зняла тиск із півночі на Слов’янськ. Подальше просування посилюватиме тиск на російські війська, що рухаються на Слов’янськ. Водночас російська оборона все ще нестабільна, і найкраще, що може робити 3-й корпус, – знищувати російські сили, поки обставини сприятливі. Будь-які територіальні здобутки тут – додатковий здобуток.
Ось 21-хвилинне відео бойових дій, у якому показані російські та іноземні полонені; одного полоненого навіть довелося відкопувати з-під завалу ґрунту.
Густе листя певною мірою захищає від дронів. Узимку цього укриття вже не буде.Слов’янськ
10-та гірсько-штурмова бригада має труднощі вже понад рік. Її командира змінили торік у грудні, а минулого тижня замінили вже його наступника, оскільки бригада продовжувала втрачати позиції. 10-та бригада входить до 11-го корпусу. 11-й корпус передали під командування командира 3-го корпусу бригадному генералу Андрію Білецькому, який і ухвалив це рішення.
Новий командир 10-ї гірсько-штурмової бригади вступив до армії у 2022 році в складі протитанкового взводу, а потім перейшов до розвідки. У 3-й штурмовій бригаді він став старшим сержантом, командиром роти, заступником командира батальйону та начальником розвідки батальйону. Згодом очолив протитанковий батальйон і боровся з корупцією, порушеннями під час списання техніки та неналежного ставлення до особового складу. Він перебудував батальйон, залучив досвідчених інструкторів і забезпечив військових якісним спорядженням та фінансовою підтримкою.
Україна втратила контроль над значною частиною важливого села Рай-Олександрівка.
Добропілля
росія кидає на цей напрямок дуже багато військ. Останніми тижнями це дало певні територіальні здобутки, але ціною великих втрат. Вересень став місяцем із найвищими російськими втратами, а жовтень близький до того, щоб повторити цей показник. 68,6% усіх російських втрат припадає на Добропільський напрямок (йдеться про 68,6% втрат, підтверджених Силами безпілотних систем за частину жовтня 2026 року, причому на трьох напрямках, а не лише на Добропільському – iPress).
росіяни зазвичай використовують для інфільтрації ті самі маршрути, що збільшує їхні втрати. На цьому відео з великої висоти видно численні тіла російських військових уздовж одного такого маршруту. Втрати накопичувалися протягом невідомого періоду. (На карті цей маршрут позначено зеленим.)
Комар
127-ма мотострілецька дивізія росії з 2022 року втратила 3625 осіб убитими та зниклими безвісти, ще 9018 були поранені. За останні 12 місяців дивізія втратила 1215 військових убитими та зниклими безвісти. За штатом у ній має бути 8500 військових. Лише у грудні 2024 року 2096 військовослужбовців самовільно залишили свої підрозділи; 1412 із них знайшли, 684 й далі вважалися відсутніми.
Гуляйполе
Під Гуляйполем російська інфільтрація значно інтенсивніша, ніж під Комаром. росія зрештою захопила залізничну колію перед Верхньою Терсою. У лісосмугах там було багато заздалегідь підготовлених українських оборонних позицій.
російські бомбардування повільно зміщуються на захід, щоб не влучати по власних інфільтраторах. Червоний – лютий-серпень, білий – вересень, жовтий – жовтень.
Запоріжжя
Оріхів і село Новоандріївка зачищені від росіян. Українські сили перебувають у східній частині Малої Токмачки.
Геннадій і Михайло, двоє українських військових, яким трохи за 50, зголосилися, коли знадобилося замінити двох поранених бійців у Степногірську. Вони служили у 128-й гірсько-штурмовій бригаді. Автомобілем їх довезли до місця за 2 км від Приморського, а далі до позиції вони йшли пішки. На 15-кілометровій ділянці бригада мала групи дронів через кожні 2-3 км, і кожна така група запускала близько 100 дронів на день. російські оператори працювали так само, тому головним завданням солдата було залишатися непоміченим. Останні 2 км до позиції вони долали п’ять годин.
Коли 128-ма гірсько-штурмова бригада України прибула на цей напрямок у 2024 році, дрони могли уражати цілі лише на кілька кілометрів углиб за лінію фронту. Підрозділи стояли в траншеях лише за 300 метрів один від одного. У 2026 році FPV-дрони легко атакують цілі за 30 км, а чітка лінія фронту майже зникла: невеликі групи обох сторін опиняються в тилу одна одної й ховаються від дронів у будь-якому доступному укритті. До речі, 128-ма гірсько-штурмова бригада – один із підрозділів, який можна безпосередньо підтримати пожертвами на "Рикші".
Кілька годин вони розмовляли з двома пораненими, переймаючи їхній досвід. Їхнім завданням було утримувати будинок і стежити за росіянами, а не атакувати їх – це мали робити дрони. В одному з сусідніх будинків підозрювали російську позицію. Іноді, якщо будівля досить велика, російські й українські військові можуть одночасно займати різні її частини. В одному з таких будинків у Степногірську українцям у підвалі довелося самостійно вибивати росіян із верхнього поверху, бо дрони не могли пройти лабіринтом кімнат і сходів.
У квітні 2026 року росіян у Степногірську було більше, ніж українців, і вони фактично взяли їх у неповне оточення.
У жовтні 2025 року двоє українців помітили росіян і передали їхні координати. Дрони атакували, але промахнулися. росіяни побігли просто до української позиції. Геннадій застрелив одного, коли той зайшов у двір. Другий зник із поля зору, тож Геннадій дав чергу в його бік. Через три хвилини він визирнув у вікно й побачив росіянина, який безвладно сидів біля паркану.
За кілька годин ще двоє росіян побігли до будинку після того, як дрон також промахнувся по них. Геннадій відкрив вогонь, але не влучив. росіяни крикнули, що вони свої. Михайло говорив російською, тож удав із себе їхнього товариша по службі. Обман спрацьовував близько хвилини, доки його не запитали ім’я командира. Але за цей час Геннадій уже змінив позицію. Обидва українці відкрили вогонь і вбили двох росіян. Їм доводилося відкривати вогонь 20, 24 і 30 січня, 3 і 21 березня; загалом вони вбили дев’ятьох російських військових.
Щоразу їм доводилося ховати тіла так, щоб самим не потрапити під спостереження. Тіла складали в одній кімнаті, а самі жили на кухні. Їм пощастило, що була зима: тіла замерзали, а не розкладалися. Вони мочилися в пластикові пляшки, випорожнювалися в сміттєві пакети й зберігали все це разом з іншими відходами на горищі. Постачання машинами припинилося в листопаді 2025 року. Відтоді воду, їжу, боєприпаси й ліки їм доставляли дрони. Не всі дрони долітали до місця скидання. За час такого перебування на позиції солдати втрачають по 10 кг і більше. Михайлові доставляли ліки для лікування осколкового поранення п’яти. Важкопоранені тут виживають рідко.
22 березня 2026 року після шести місяців на передовій їм на заміну відправили двох військових. Усі четверо провели ніч разом, обговорюючи позиції противника та ділячись порадами щодо виживання.
На світанку Геннадій і Михайло вирушили назад. За шість місяців дрони зробили будь-яке пересування ще небезпечнішим. Двокілометровий шлях до позиції перетворився на десятикілометровий маршрут назад. Це мала бути найризикованіша частина їхньої ротації. Командири проклали маршрут, а дрон над ними мав слугувати їм очима. По радіо їм повідомляли, куди рухатися. Попри всі укриття вздовж маршруту, їх атакував російський дрон, але вони вижили. Щоночі вони зупинялися в зруйнованому будинку, куди дрони заздалегідь скидали для них припаси.
За чотири дні вони дісталися точки евакуації. Ще через півтора дня стало достатньо безпечно, щоб за ними приїхала машина. Вони вижили.
Херсонщина
Україна та росія обговорюють евакуацію українських цивільних з Олешок і ще шести населених пунктів на підконтрольну Україні територію. В Олешках перебуває близько 2000 цивільних, а загалом у цьому районі – приблизно 6000. Меланія Трамп приписує заслугу в цій ініціативі собі; росія визнала її роль, а Трамп називає дружину "наступною Елеонорою Рузвельт". Меланія заявляє, що відправляє "неупереджену американську медіаорганізацію, яка супроводжуватиме й документуватиме роботу російських та українських команд на місцях". Цією організацією є Newsmax, якому Трамп тепер віддає перевагу, оскільки Fox іноді його критикує.
Четверо росіян на двох надувних човнах спробували переправитися через Дніпро – і були вбиті.
