Уберезні на вечері в Афінах тодішня посол США у Греції Кімберлі Гілфойл, як пише Епплбом, зробила заяву, яку авторка вважає водночас зарозумілою і загрозливою. За повідомленнями Wall Street Journal і Financial Times, Гілфойл згадала про проблеми урядової коаліції Румунії та приписала собі заслугу в її майбутньому розпаді: "Ми можемо зробити це з будь-якою країною, якщо захочемо. Можемо зробити це й тут".
Згодом Гілфойл опинилася в центрі іншого скандалу. Редакція WSJ також отримала скриншоти повідомлень, у яких вона нібито просила донора Республіканської партії переказати 100 000 доларів на її рахунок у American Express. Гілфойл та її адвокат усе заперечували, зокрема й слова, нібито сказані на вечері. Втім, як зазначає Епплбом, скандал виявився надто серйозним навіть для адміністрації Трампа, і посол подала у відставку.
На думку Епплбом, якщо американців найбільше обурила ймовірна корисливість Гілфойл, то європейців – її вихваляння здатністю впливати на коаліційну політику демократично обраних урядів союзних держав – членів НАТО. Авторка наголошує, що Гілфойл не була єдиною представницею адміністрації Трампа, яка, схоже, намагалася чинити такий вплив.
Епплбом нагадує, що раніше США підтримували в Європі демократію як систему, визнаючи легітимність обраних політиків від лівого до правого центру. Натомість нинішня адміністрація та близькі до неї бізнесові кола, на її думку, надають перевагу окремим партіям, ідеологічно спорідненим із MAGA, навіть якщо ті відкрито симпатизують росії. Інші європейські політики, припускає авторка, здобувають прихильність Вашингтона завдяки готовності сприяти комерційним інтересам його оточення. Щонайменше у трьох випадках, за наведеними нею повідомленнями, американці намагалися схилити обраних європейських лідерів до заміни партнерів в урядовій коаліції на тих, хто більше влаштовує Білий дім.
Перший приклад – Польща. Епплбом зауважує, що її чоловік Радослав Сікорський є міністром закордонних справ цієї країни, а його партія – найбільшою силою в урядовій коаліції. Водночас Епплбом наголошує, що не розкриває жодної непублічної інформації, а спирається на повідомлення польських медіа, зокрема ультраправих видань. За цими повідомленнями, Трамп дав зрозуміти очільникові однієї з двох інших коаліційних партій, що тому варто змінити політичний табір.
Йдеться про міністра оборони Владислава Косіняка-Камиша, лідера невеликої аграрної Польської селянської партії. Навесні він прибув до Вашингтона на церемонію вручення Медалі Пошани американському військовому, який урятував польського солдата в Афганістані. Після заходу, організованого польськими активістами, пов’язаними з MAGA, Трамп, за повідомленнями, відвів Косіняка-Камиша вбік і натякнув, що у Вашингтоні до нього ставилися б значно краще, якби він вийшов із чинної коаліції та домовився з польськими націоналістичними й ультраправими партіями. Міністр цю пораду проігнорував. The Atlantic звернувся по коментар до Білого дому, але на момент публікації відповіді не отримав.
Це був не перший вияв політичних симпатій адміністрації Трампа в Польщі. Під час президентської кампанії 2025 року ультраправий кандидат Кароль Навроцький відвідав Вашингтон, де його підтримав Трамп. Після перемоги Навроцького американський президент неодноразово приписував собі заслугу в цьому результаті – як і після деяких виборів у Латинській Америці. Проте Епплбом вважає особливо тривожним саме ймовірне прохання президента США до політика союзної країни змінити коаліцію. Вона порівнює такий тиск із часами, коли радянські керівники вирішували, хто з польських комуністів має управляти країною.
Інший приклад – Румунія. Епплбом звертає увагу, що Гілфойл, працюючи послом в Афінах, була напрочуд добре обізнана з деталями румунської політики. Наприкінці березня на бізнес-конференції в Бухаресті вона рекламувала "вертикальний газовий коридор" – систему газопроводів між Грецією, Румунією, Україною та іншими державами Південно-Східної Європи. Раніше Гілфойл не мала досвіду у сфері газової інфраструктури, але на посаді посла стала активною прихильницею проєкту. Христос Марафатсос, лобіст грецької Aktor Group, яка має інтерес у цьому коридорі, так часто супроводжував посла, що, за словами WSJ, деякі іноземні посадовці помилково сприймали його як керівника її апарату. Генеральний директор Aktor виступив на конференції одразу після Гілфойл.
Гілфойл підтримувала не лише будівництво газової інфраструктури, а й закупівлю американського скрапленого природного газу (СПГ) – обидва напрями цікавили Aktor. Тодішній прем’єр-міністр Румунії Іліє Боложан підтримував сам газопровід, що згодом підтвердив, алене хотів брати на себе довгострокові зобов'язання щодо закупівлі СПГ. Причинами були неконкурентна ціна та плани Румунії експортувати власний газ.
Водночас частина румунських політиків підтримувала закупівлю американського СПГ. Під час тієї самої поїздки Гілфойл зафіксували на відео за вечерею в дорогому ресторані Бухареста із Соріном Гріндяну – лідером Соціал-демократичної партії та партнером Боложана по коаліції – а також іншими політиками. Один із присутніх, колишній міністр енергетики, був зацікавлений в імпорті американського газу й, за повідомленнями, звернувся з відповідною пропозицією до прем’єра та президента.
Протягом наступних двох місяців соціал-демократи Гріндяну залишили урядову коаліцію, а згодом разом із румунською ультраправою партією підтримали вотум недовіри центристсько-ліберальному уряду Боложана, змусивши його піти у відставку. Гріндяну категорично заперечив будь-який вплив Гілфойл чи інших американців на своє рішення. Лідер румунських ультраправих Джордже Сіміон, проросійський політик, який налагоджував зв’язки з інфлюенсерами MAGA, називав себе "добрим другом" Гілфойл, але також заперечував її вплив. Попри ці заперечення, зауважує Епплбом, у Румунії залишилися підозри щодо ролі американської дипломатки.
На думку авторки, особливість падіння румунського уряду полягає в співпраці номінально лівоцентристської партії з ультраправою. Цим вони порушили так званий "санітарний кордон" – політичне правило не допускати до урядових союзів партії, пов’язані з фашистською ідеологією. Подібний принцип діє в Німеччині, де Християнсько-демократичний союз (ХДС) керує разом із лівоцентристськими соціал-демократами. Деякі німецькі політики, пише Епплбом, підозрюють, що адміністрація Трампа хотіла б бачити союз ХДС із проросійською ультраправою "Альтернативою для Німеччини" (AfD), окремі представники якої мали зв’язки з неонацистами. Для багатьох християнських демократів така коаліція стала б розривом із засадничими цінностями партії, створеної після Другої світової війни як противага екстремізму.
Замість прямих звернень до керівництва ХДС Трамп підтримував AfD у своїй мережі Truth Social. Вітаючи партію з перемогою на нещодавніх регіональних виборах, він написав: "ВОНИ НАБИРАЮТЬ СИЛИ і більше не збираються це терпіти!" Ілон Маск, близький до адміністрації Трампа та великий донор Республіканської партії, дистанційно взяв участь у заході AfD перед останніми виборами до Бундестагу. На думку Епплбом, через особливу вагу дописів Маска в алгоритмах X така участь фактично стала масштабною безкоштовною рекламою партії.
Епплбом нагадує і про інший епізод, про який уже писала раніше. На початку року делегація німецьких депутатів різних партій прибула до Вашингтона на зустрічі в Пентагоні та Державному департаменті. За словами високопоставленого представника ХДС, їм повідомили, що до будівель допустять лише депутатів ХДС і AfD, але не соціал-демократів та інших учасників делегації. Представники ХДС зрештою також відмовилися заходити. Керівництво партії сприйняло цей епізод як сигнал, що у Вашингтоні визнають AfD єдиним прийнятним партнером для ХДС.
На переконання Епплбом, цей інцидент свідчить про зневагу адміністрації Трампа до німецької демократії та оголює суперечність американської зовнішньої політики. З одного боку, Вашингтон закликає, щоб Європа розбудовувала власні збройні сили. Так, виступаючи в штаб-квартирі НАТО минулого літа, заступник міністра оборони США з політичних питань Елбридж Колбі заявив, що союзники мають "узяти на себе основну відповідальність за оборону Європи звичайними силами". Німеччина, Польща та Румунія, підкреслює авторка, поставилися до цієї вимоги серйозно.
З іншого боку, адміністрація Трампа, за оцінкою Епплбом, допомагає партіям і лідерам, які виступають проти оборонних видатків або співпраці, симпатизують росії чи ставлять під сумнів європейські кордони. Співголова AfD Аліса Вайдель виступає проти військової допомоги Україні та оборонної співпраці європейських держав. Інший співголова партії, Тіно Хрупалла, закликав вивести американські війська з Німеччини. Лідер румунських ультраправих Джордже Сіміон раніше висловлювався за відновлення кордонів Румунії, які існували до 1940 року, що охоплювало б і сучасні українські території. Польські ультраправі, за словами авторки, дедалі частіше відтворюють антиєвропейські й антиукраїнські наративи, поширені у Вашингтоні та Москві, підриваючи ідею спільної європейської оборони.
Отже, підсумовує Епплбом, Вашингтон одночасно закликає Європу до переозброєння та підтримує політичні сили, які цьому перешкоджають. Раніше європейці могли розраховувати на принципову підтримку американцями демократії як системи та їхню протидію росії й іншим авторитарним режимам. Тепер, на думку авторки, частина представників адміністрації керується насамперед комерційними інтересами, тоді як інші можуть переслідувати ще небезпечніші політичні цілі. Епплбом завершує колонку риторичним запитанням: чи хоче Америка, щоб європейці створили великі армії, а потім зруйнували європейські інституції та передали ці армії націоналістам? Авторка нагадує, що подібну політику вже випробовували у XX столітті – і вона завершилася катастрофічним провалом
