Іноді прочитане у фейсбуці додає останної деталі до пазлу, який складався роками:
"Перший (радянський) супутник. Беззмістовна бляшанка, що лише пищала в ефірі. Жодного наукового сенсу, лише звук, але зате який: чути його могли всі, і це вже було “доказом величі”. Величі в лапках. Бо той супутник просто теліпався на орбіті, як порожня консервна банка на мотузці, що символізувала не стільки прорив, скільки примітивну демонстрацію — “чутно нас? Отже, ми є”...
Процитований фейсбучний текст - доволі розлогий. Далі йдеться про нещасну собаку Лайку, яку "відправили помирати, просто щоб звіт виглядав переконливо".
І нарешті - "фальшивий" політ Гагаріна, який, можливо, нікуди й не літав.
***
Викривателька "міфу" про політ у космос - адміністраторка групи в ФБ, яка має 28 тис. учасників і покликана повертати людей до "реальності.
***
Написано весело. І авторка зовсім не піддає сумнівам польоти в космос як такі. Шанобливо пише наприклад, про американців.
Зневага її стосується тільки радянської космічної програми.
***
Такий от "антиколоніальний дискурс" - жодних високих технологій совок не мав, самі лише обманки і симулякри.
Подібного можна прочитати багато.
І в інституті національної пам'яті за таке похвалять.
***
Є тільки одна дрібничка.
Запустив на орбіту і оту "бляшанку на мотузці", і собаку Лайку, й росіянина Гагаріна наш земляк Сергій Корольов. Без його ракети-носія ніхто нікуди не полетів би.
Але, якщо політ був імітацією, як пише авторка, то, значить, товариш Корольов був ніяким не генеральним конструктором, а банальним аферистом?
Але ж він не єдиний українець в ракетній галузі СРСР.
"Правою рукою" Корольова був Михайло Янгель. КБ "Південне" в Дніпрі - це його дітище.
Згадаймо й Володимира Челомея, розробника радянських крилатих ракет.
Якщо комусь потрібні докази питомої українськості цих персонажів - будь-ласка. Янгель був онуком уродженця Чернігова, відправленного на каторгу до Іркутська. А Челомей - сином полтавчанки, народженим на території довоєнної Польщі, який велику частину життя прожив і відпрацював в Україні.
Може, вони теж все життя корчили дурня?
***
Ні. Історія свідчить: саме ця "українська трійця" - Корольов, Янгель, Челомей і подарувала СРСР перевагу у космічних перегонах із Заходом у 50-70 роки минулого століття. Саме вони.
І коли всі троє пішли у засвіти, радянська космічна програма забуксувала. Усе на що спромоглися потім - лише більш-менш вдала переробка напрацьованого раніше.
Повіримо в це, чи ні? Чи міф про "бляшанку" переконливіший?
***
Для когось, мабуть, так. Але, що цікаво, сьогодні міф про недолугість радянської ракетно-космічної програми дивним чином співпадає із воплями шукасів зради на тему: "А де наші, українські балістичні ракети?!"
***
От і замисліться: чи не там вони, куди ми їх самі загнали? В анекдоти на кшталт: "у нормальної радянської сім'ї не було ані пральної машинки, ані холодильника на кухні, зате раділи польоту Гагаріна".
***
Пілотована космонавтика протягом десятиліть була лише побічним відгалуженням масштабних військових розробок - хоча дуже видовищним і промовистим для знавців.
Тому вся спадщина Корольова, Янгеля, Челомея - і матеріальна і нематеріальна, ідеї їхніх учнів і послідовників - дуже нагодилися би нам, як у дослідженні Всесвіту, так і в обороні.
***
Але багато з того, що по праву належало нам, ми легковажно покинули в "колоніальному" минулому. А росіяни - підібрали.
***
За те що сталося в ті роки зазвичай звинувачують Кучму. Мовляв, через нього Україна розтринькала весь свій науково-технічний потенціал.
Хоча саме Кучма
був єдиним з українських президентів, хто опікувався ракетною галуззю, за власними словами "намагався втримати Україну в п'ятірці світових космічних держав".
(Відчули на смак, як це звучить: "в П'ятірці Космічних Держав"?)
Не забуваймо: Кучма - колишній генеральний конструктор "Південмашу". За дві своїх каденції він зумів просунути амбітний міжнародний космічний проєкт "Морський старт". На орбіті Землі з'явилися українські супутники, український космонавт піднявся у космос на американському шаттлі "Коламбія", українські ракети-носії, сконструйовані на "Південмаші", мали попит у країнах, які теж бажали долучитися до престижних космічних програм...
"Я зробив ставку на космос, казав Кучма в недавньому інтерв'ю ВВС, і вона спрацювала".
***
Десь у ті часи мав приємність брати інтерв'ю в гендиректора Національного космічного агенства України, в минулому заступника генеральноно конструктора КБ "Південне" - Олександра Негоди. Одну стіну його кабінету майже повністю займала збільшена світлина того самого "Морського старту" в мить, коли в ореолі полум'я, що виривається із ракетних сопел, ракета відривається від плавучої платформи.
"Коли важко на душі, дивлюся на неї і тихо радію" ,- зізнавався мені він. А ще цей сивий, поважний чоловік щиро вірив, що за кілька років український космонавт у складі американського екіпажу здійснить подорож на Місяць...
Де тепер ті мрії?
***
Наше покоління трагічно помилилося, не давши ради технологічним можливостям тогочасної України.
Ми сприймали їх, як щось невичерпне, самовідновлюване. Щось, на кшталт квітки кульбаби , яка без сторонньої допомоги проростає крізь товщу асфальту...
***
Не проросла... З відходом Кучми "Південмаш" залишився без державних преференцій, виробництво занепало, і акції Морського старту зрештою скупили росіяни...
***
...Ми ще довго пишалися тим, чого вже в нас не було.
Мріями жили в космічній ері, яка для України вже стала минулим.
***
Прийшли нові часи і мріяти стали про інше.
Часто змінювана влада, а разом з нею і суспільство застрягли в перманентних реваншах і ресентименті.
Ракетобудування, супутники, польоти в космос - в епоху тектонічних змін в українському суспільстві здавалися чимось позбавленим практичного сенсу, дитячою забавкою, яку можна відкласти у довгу шухляду, аби було чим гратися прийдешнім поколінням...
***
Постать Героя України Леоніда Каденюка, який готувався кермувати ще радянським космічним човником "Буран", а в 1997 році літав на американській "Колумбії", затьмарили герої нового штибу.
І тільки через 20 років його згадали знову, у 2018-у, коли помер. І пригадали астронавту не космічний подвиг, а те, що "зіпсував собі некролог", обравшись депутатом від неправильної партії.
Ніхто вже й не пам'ятає, що існував колись "загін українських астронавтів", які планували продовжити справу Каденюка.
Його дублер, Ярослав Пустовий і надалі лишався в лавах перспективних підкорювачів космосу, але вже не в Україні, а в Канаді.
***
Минули роки, і я часто замислювався над запитанням: Що з нами сталося? Чому "Морський старт" як символ України ми замінили на інший - підсліпувату хату під стріхою?
Чому з такою легкістю декомунізували вулицю Челомея в Одесі?
Чому згадувати про те, що українці підкорювали космос за часів СРСР стало проявом совковості?
Чому імена
уродженця Київщини Павла Поповича і одесита Георгія Добровольського загубилися десь на задвірках національної пам'яті?
Чому так настирливо і відчайдушео київські політики намагаються викреслити з столичної топоніміки Повітрофлотський проспект? Хіба київська і одеська школи повітроплавання на початку ХХ століття не були нацвідомішими в царській росії і знаними за рубежем?
Хіба не з неї вийшли Петро Нестеров, який першим у світі виконав на літаку елемент вищого пілотажу - "мертву петлю"?
Хіба не на її досвіді виріс Сергій Корольов?
Або знаменитий авіаконструктор Ігор Сікорський?
Чому у нас і досі численна група "вартових ідентичності" шукає докази того , що Сікорський був імперцем, етнічним поляком і не вважав себе українцем? (Заспокойтеся: був він і українцем, і спілкуватися українською полюбляв - це підтверджено ще у 2000 році).
***
Гасло:"Геть від Москви!"- сміливе гасло. Але чому ми відправилися в оте "геть" голими і босими?
Чому залишили московитам спільне інтелектуальне майно, накопичене за роки імперії?
Для того, щоб потім цим майном полегшити наше знищення чи повернення у стійло?
***
У 2005 році в США, в Національному музеї авіації астронавтики, (палаці розміром з київський Олімпійський стадіон) я побачив цілий зал, присвячений Сікорському, з моделями його гідропланів і гелікоптерів у натуральну величину.
У музеї, до речі, є стенд і з розробкам Сергія Корольова - в експозиції "Космічні перегони США і СРСР." Ті самі перегони, в яких Корольов з його "бляшанками" тривалий час випереджав батька американського ракетобудування Вернера фон Брауна.
Тоді мене буквальна жаба задавила - чому у нас хоч тисячну частку такого не можна представити?
Чому у нас, в країні геніальних винахідників і конструкторів є купа проєктів і обговорень щодо музеїв, якщо не якоїсь чергової революції, то трагедії минулих років, а великого загальнодержавного музею техніки й технологій - не існує?
***
Двадцять років по тому такі самі почуття охопили мене в Берлінському технічному музеї, пройшовши залами якого, я був приголомшений тією кількістю винаходів, які німецька нація дала світові.
Там, до речі був і розділ, присвячений ракетобудувнню. Туристи могли споглядати цілу лінійку повномасштабних моделей легендарних "Фау" - крилатих ракет Другої світової, технічним розробником яких був той самий Вернер фон Браун.
Невже це ті самі "фау", якими гітлерівські генерали руйнували Лондон? Та пусте! Німці цим не переймаються. Це не привід, щоб не пишатися досягненнями німецької конструкторської думки.
***
Мандруючи залами цих музеїв я поволі дійшов висновку: велич нації не в тисячолітній історії, не в королях чи гетьманах, не в кількості революцій і виграних війнах, велич - у технологіях.
Нації, які володіють ними - виживають. Ті, що лише ностальгують за домодерним минулим - занепадають.
***
"Чого варте самовизначення нації без свого флоту і авіації?",- вбивчо іронізував британський історик Пол Кеннеді, досліджуючи долі різних національних держав, які проголосили незалежність і не змогли її захистити.
Чому ми так пізно все це зрозуміли? І чи зрозуміли до кінця?
***
Боюся, як би наступні покоління не сприйняли ракетно-космічне минуле України, як цікаву казочку.
З тим скепсисом, з яким ми свого часу сприймали культовий документальний фільм "Спогади про майбутнє" - про загадкові артефакти з прадавнього минулого, які свідчать чи то про древні технологічні цивілізації, чи то про візити інопланетян. Красиво, але ж не переконливо.
"Як вони взагалі у ті дрімучі часи - без інтернету, GPT chat-у і Тік-току могли запускати людей у космос? " - можливо запитуватимуть нас наші онуки.
***
Але вірю в інше.
Що колись, після війни, волонтери зберуть експонати для нового Національного музею бойових дронів. З тим, щоб він був частиною масштабнішого музею - Національного музею техніки і технологій.
Там знайдеться місце всім винаходам, розробкам українських учених і конструкторів.
І можливо, Інститут націонал ної пам'яті роздуплиться і допоможе заповнити прогалину в історії.
Щоби десь поміж Сірком у Сорбонні і золотом Полуботка згадати тих великих українців, які не тільки кували зброю, але й мріяли про космос. Починаючи від "бомбіста" і винахідника Миколи Кібальчича та колишнього білогвардійського офіцера, автора "місячної траси" Юрія Кондраюка, і аж до наших днів, до тих, чиї імена ми сьогодні майже не знаємо, але хто жив поряд з нами і зміцнював науково-технічні підмурки нашої модерної нації.
***
А ще мрію: що на майбутньому Майдані Незалежності замість казака Мамая постане відлитий у бронзі макет українського "Морського старту". А на місці трьох міфічних братів-скандинавів, які начебто заснували Київ, ми побачимо постаті трьох геніальних конструкторів, тісно пов'язаних з Україною - Корольова, Янгеля, Челомея...
Жартую, звичайно
----------
На знімку. Морський старт.
