Україна-Русь (за Грушевським): Стратегія повернення історичної справедливості та остаточного знищення московського міфу
Історія – це не просто набір подій минулого, а потужний інструмент сучасної геополітики, яким активно користуються великі держави. Московія протягом століть застосовувала історичні фальсифікації як зброю проти України, привласнюючи собі чужу спадщину та створюючи хибну картину світової історії. Війна, яку московія розв’язала у 2014 році та продовжила у 2022-му, є не лише спробою військової окупації, а й битвою за історичну правду, де головною ставкою є спадщина Русі.
Від початку своєї експансії московія намагалася знищити справжню Русь – українську державність – та замінити її власною псевдоісторичною конструкцією. Водночас московська пропаганда просуває міф, що нібито існували “Київська Русь” і “Московська Русь”, чи що “Київська Русь розпалася на окремі держави”. Це повна нісенітниця. Русь була і єдина, з центром у Києві, і ніколи не існувало іншої Русі — ні московської, ні новгородської, ні якоїсь ще. Усі ці концепції — це політичні вигадки, створені для узаконення московської брехні.
Назва “росія”, яку московія узурпувала у XVIII столітті, є фальшивою та вкраденою. Московське царство, яке до того часу ніяк не асоціювалося з Руссю, привласнило це ім’я виключно для того, щоб мати історичне виправдання своїх загарбницьких амбіцій. Проте настав час поставити крапку в цій брехні.
Повернення імені Русь до України — це не просто акт історичної справедливості, а стратегічний геополітичний хід, який остаточно знищить фундамент московської імперської ідеології. Назву “росія” слід повністю відкинути, замінивши її справжнім визначенням — московія. Це не просто культурна чи наукова ініціатива, а державна стратегія, яка має стати основою української зовнішньої та внутрішньої політики.
1. Історичний контекст: Як московія вкрала назву Русь
Єдина Русь – це Київська держава, а московія – її узурпатор
Русь — це назва держави, що існувала з IX століття з центром у Києві. Вона ніколи не розпадалася на “окремі Русі”, не мала “північного центру” і не була пов’язана з територією нинішньої московії.
Московія ж походить від Золотої Орди, була васалом монголів і перейняла їхню систему управління. Вона:
• Не мала жодного зв’язку з Руссю та Києвом.
• Була ординським улусом, що розвивався як частина монгольської імперії.
• Її правителі спочатку називали себе нащадками Чингізидів, а не Русі.
• До XV століття Московське князівство не використовувало термін “Русь” у жодних офіційних документах.
Проте вже у XVI столітті московські правителі почали усвідомлювати, що їхня країна є лише уламком монгольської імперії, і прагнули знайти історичне обґрунтування для своїх територіальних амбіцій. Саме тому у XVIII столітті Петро I ухвалив рішення перейменувати Московське царство на “росію”, хоча ця назва жодним чином не відповідала історичній реальності.
Відтоді московська пропаганда почала активно формувати брехливу концепцію “єдиної російської історії”, де Київська Русь стала “першою російською державою”, а українці — “малоросами”. Цей фальшивий наратив став фундаментом усіх імперських міфів московії, і саме він виправдовує її сучасну війну проти України.
Знищення цього міфу є так само важливим, як і військова перемога.
2. Повернення назви “Україна-Русь”: Юридичне та міжнародне закріплення
Щоб остаточно закрити питання історичної спадковості, Україна повинна діяти системно:
1. Законодавче закріплення назви “Україна-Русь”
• Офіційне ухвалення в Верховній Раді зміни назви держави на “Україна-Русь”.
• Прийняття закону про юридичне визнання Московської держави узурпатором назви Русь.
• Вилучення терміну “росія” з офіційного вжитку в усіх державних установах — тільки “московія”.
2. Вимога до міжнародної спільноти визнати московію узурпатором назви Русь
• Офіційні звернення України-Русі до ООН, ЄС та міжнародних організацій щодо використання коректної назви “московія”.
• Дипломатичне лобіювання в Європі та США для популяризації справжньої історії.
• Включення питання назви до міжнародних переговорів та угод.
3. Введення терміну “московія” на міжнародному рівні
• Використання цієї назви в офіційних дипломатичних документах.
• Оновлення назв українських дипломатичних місій (наприклад, “Посольство України-Русі в московії”).
• Запуск глобальних медіакампаній із просуванням цієї концепції.
3. Інформаційна війна за Русь: Як перемогти московську брехню
Освіта та культура
• Переписування підручників та академічних праць відповідно до правдивої історії.
• Впровадження нової державної політики історичної пам’яті, що включає популяризацію Русі як виключно української держави.
Міжнародні інформаційні кампанії
• Запуск англомовного каналу “Ukraine-Ruthenia”, який популяризуватиме правдиву історію.
• Вплив на міжнародні медіа, поширення матеріалів про фальсифікацію історії московією.
4. Україна-Русь як геополітичний центр нової Європи
Відновлення історичної назви Русь має стати основою нової глобальної ролі України.
• Формування Балто-Чорноморського союзу на основі історичного спадку Русі.
• Лідерство України у військово-політичному блоці Східної Європи.
• Ідеологічний розрив із московською культурою, її витіснення з України.
Висновок: Повернення Русі – це стратегічний удар по московському імперіалізму
Повернення імені Русь Україні — це найпотужніший крок для знищення московського імперського міфу. Без нього московія втрачає будь-яку легітимність своїх претензій на українські землі.
Це не просто історичний реванш. Це інформаційна та геополітична зброя, яка назавжди позбавить московію її ідеологічного виправдання для агресії.
Україна-Русь – єдина справжня Русь. Москва – це лише московія, уламок орди, що повинен бути знищений разом зі своєю імперією.
Європейські джерела IX–XVIII століть про Русь, Київ та Україну
Середньовічні хроніки (IX–XII ст.)
• Аннали святого Бертіна (Latin, 839) – одне з найдавніших згадувань народу Русі у західноєвропейській писемності. У записі за 839 рік повідомляється про посольство народу, “що називає себе Рос” (qui se Rhos vocari dicebant). Імператор Людовик I вважав, що ці Rhos могли бути шведами (Sueones), однак їхній правитель мав титул Chacanus (хакан) – тюркське походження цього титулу свідчить про змішану природу ранньої Русі. Українською: ця згадка є першим європейським джерелом, яке фіксує самоназву “Рос”, що пізніше стала Руссю.
• Хроніка Тітмара Мерзебурзького (~1018) – німецький єпископ Тітмар докладно описує Київ (urbs Kiovia) часів Ярослава Мудрого. Він називає місто величезним, з “понад 400 церквами, вісьмома ринками і незліченною кількістю мешканців”. Окремо згадується, що оборону Києва під час походу Болеслава Хороброго тримали “преважно прудкі данці” (veloces Dani) – тобто скандинавські варяги. Це свідчення про багатонаціональний характер Русі й роль Києва як метрополії.
• Адам Бременський (~1075) – автор "Діянь архієпископів гамбурзької церкви" називає Київ “найбільшим містом Русі, суперником слави Константинополя” (civitas maxima Ruzziae est Chive, aemula fastigii Constantinopolitani). Він підкреслює значення Києва як провідного християнського центру Східної Європи, рівного столицям імперій.
• Саксон Граматик (~1200) – у своїй Gesta Danorum (Подвиги данів) згадує русів під латинізованим іменем Rutheni. У легенді про Одіна згадується “дочка короля Рутенів на ім’я Рінда”. Це вказує на включення Русі в культурний простір скандинавського світу як самостійної сили.
Літописи та документи пізнього Середньовіччя (XIII–XVI ст.)
• Папська булла Інокентія IV (1253) – булла про коронацію Данила Романовича як “rex Ruthenorum” (короля русинів). Це – перше офіційне визнання існування Руського королівства на заході Європи. Булла є вагомим доказом самостійності галицько-волинської держави в християнському світі.
• Cronica Hungarorum – угорські літописи, зокрема хроніка Симона Кези (XIII ст.), згадують Русь під назвою “Русція” (Ruscia), пов’язуючи її з Суздалем. Це вказує на те, що “Русь” залишалася поняттям, ширшим за сучасну територію України, охоплюючи різні князівства.
• Польські хроністи – Ян Длугош, Мацей Стрийковський – використовують назву Ruthenia для українських земель. У XV ст. Длугош описує Галичину як Regnum Russiae, підкреслюючи її автономний статус. У XVI ст. Стрийковський уже вживає термін “Україна” – як нову назву південно-східних територій Речі Посполитої. У документах після Люблінської унії (1569) Київське, Брацлавське й інші воєводства згадуються як “provincia Ukraina”, що означає окремий регіон у складі держави.
• Картографія епохи Відродження – на картах, як-от Typus Orbis Terrarum Абрахама Ортелія (1570), українські землі позначено як Ruthenia, Russia Alba, Russia Nigra.
✅ Карти Ортелія та інших картографів XVI століття (Герард Меркатор, Себастьян Мюнстер, Мартін Вальдзеемюллер) послідовно відрізняють Русь (Ruthenia) від Московії (Moscovia).
✅ Назви Ruthenia, Russia Alba, Russia Nigra – це геоісторичні регіони Русі, з центром у Києві, Галичі, Полоцьку, і жодна з них не має центру в Москві.
✅ Українські землі в європейській картографічній традиції не зникають – навпаки, відзначаються як спадкоємці Київської Русі, навіть у складних політичних реаліях XVI століття.
✅ У поєднанні з хроніками, дипломатичними актами й мандрівними записами ці карти дають візуальне підтвердження тяглості Русі-України в європейській історичній свідомості.
