Невисокий русявий хлопець, який уявляв собі життя як безкінечне споглядання за вівцями, прогулянки зеленими луками Юдеї і гру на мелодійній цитрі, стоїть навпроти жахливого велетня, який здається здатним однією рукою розтрощити його. Йому навіть не потрібна зброя, аби розправитися з хлопцем. І ось Давид піднімає руку з пращею. Що він думає у цю мить? Чи стискається його серце від страху, чи ж навпаки – в ньому живе лише впевненість, що саме так він досягне перемоги, врятує себе і свій народ?
Ми ніколи вже не дізнаємося, що тоді діялося в душі майбутнього царя біблійного Ізраїлю. Але я переконаний у чомусь іншому – саме з цієї пращі почалася справжня історія воєн. Сильному і великому не потрібно нічого вигадувати: на його боці – арсенал зброї, величезна територія, тисячі солдатів, яких він може кинути в бій без надмірних коливань. Той, у кого менше сил, шукає інструменти для виживання, способи перемоги – і таким чином змінює світ навколо себе.
Я думав про царя Давида тоді, коли дізнався про українську операцію «Павутина», під час якої нашим спецслужбам вдалося знищити російські літаки просто на далеких північних аеродромах – там, де самовпевнені росіяни навіть не припускали можливості атаки. Українці першими зрозуміли, як змінилася сама філософія війни з появою дронів. Тепер можна атакувати об’єкти ворога прямо на його території, збираючи інструмент знищення як дитячий конструктор – безпосередньо біля цілей. І без серйозної агентурної роботи виявити цей «конструктор» практично неможливо.
У перші дні після сміливої атаки я говорив про те, що вона стала прямим наслідком затягування російсько-української війни. Бо війна – це завжди тріумф науково-технічного прогресу, тільки прогресу смерті, а не життя. І якби війну вдалося зупинити раніше, якби на Заході зрозуміли, що Росію потрібно стримати негайно – не було б і цієї атаки, методика якої тепер, мов франшиза, може бути використана будь-ким проти будь-кого. І так, з цією операцію епоха безпеки, у тому числі безпеки ядерних держав, також завершилась.
Я наводив приклад появи ядерної зброї. Адже якби не Друга світова війна з її масовими вбивствами, навряд чи уряди витрачали б мільярди на створення нових засобів масового знищення. І навряд чи провідні фізики об’єдналися б, щоб їх віднайти. Можливо, розвиток фізики пішов би шляхом мирних відкриттів, і ми навіть не підозрювали б, що атомна енергетика може бути пов’язана з технологією, здатною знищити людство. Але джина вже було випущено з пляшки. Як тоді, так і тепер – коли українські силовики зрозуміли, як можна позбавити Росію частини її військового потенціалу.
І недовго довелося чекати продовження. Уже в перший день ізраїльського удару по Ірану ми побачили щось надзвичайно схоже на «Павутину» – але ще масштабніше. Сутність підходу була ідентична: створення «конструктора» знищення ворога безпосередньо на його території. І багато хто навіть припустив, що Україна та Ізраїль могли співпрацювати у розробці цієї стратегії.
Я ж скоріше вірю не в координацію, а у тотожність мислення. Бо в часи стрімкого науково-технічного прогресу різні люди в різних частинах світу доходять однакових висновків. Але все ж – якби не російсько-українська війна, ізраїльські спецслужби, ймовірно, не мали б тієї аналітичної платформи, яка дозволила б їм знайти ефективне рішення. Саме ця війна стала першою великою війною епохи дронів. Саме на українській землі ці дрони випробовувалися вперше – і саме Іран, зацікавлений у таких випробуваннях, почав постачати свої шахеди Росії. Саме Іран був зацікавлений в тому, щоб Україна стала його полігоном для атак по Ізраїлю.
У відповідь Іран отримав удар, про масштаб і креативність якого він навіть не підозрював. Бо ізраїльтяни скористалися тією ж логікою «Павутини» і пристосували її до реалій війни з Іраном – логікою створення можливостей для поразки ворога на його землі.
Тож ми знову повертаємося до початку нашої великої війни. Ізраїльські аналітики могли й самі дійти висновку, як скласти власний конструктор на території Ірану. Але щоб це стало можливим, потрібна була війна дронів – потрібна була війна, у якій Іран і Росія використали багатостраждальну українську землю як полігон для своїх експериментів.
І знову – моя думка ще з 2022 року: якби вдалося зупинити російсько-українську війну раніше, якби Україна не стала таким полігоном, саме поняття «війна дронів» могло би з’явитися набагато пізніше. І навіть на Близькому Сході сьогодні воювали би більш традиційно. Але це вже думки про минуле. А що вже згадувати минуле, якщо всі ми через нерішучість та страх Заходу перед російськими ядерними погрозами опинилися у новій, незнайомій війні?
У війні, де Давид, як це не раз траплялося в історії людства, знову може перемогти Голіафа. Бо в нього просто немає іншого вибору.
