Уряд готується розбронювати країну, яка ще тримає тил та український бюджет
Ми вже проходили це влітку, а до того навесні, а до того, в кінці минулого року. Тоді влада пояснювала чергове переписування правил критичності «наведенням порядку», «боротьбою зі зловживаннями» та необхідністю зробити систему бронювання прозорішою. Ми разом із представниками медичного ринку, AMOMD, Київської ТПП та Комітету з питань охорони здоров’я і фармації ТПП України попереджали: якщо держава замість оцінки реальної функції підприємства почне рахувати лише договори, зарплати, категорії товарів і відсотки заброньованих, вона рано чи пізно почне знищувати не фіктивні структури, а власний тил. У підготовленому тоді пакеті ми пропонували елементарний принцип: критичним має бути той, без кого зупиняється конкретна медична, виробнича, сервісна чи інфраструктурна функція.
Сьогодні уряд, схоже, вирішив піти рівно в протилежний бік. За інформацією народного депутата Ярослава Железняка, 9 жовтня на погодження розіслано новий проєкт змін до правил бронювання. І цього разу йдеться вже не про «уточнення критеріїв», а про пряме скорочення кількості людей, яких легальний бізнес може залишити працювати. Для оборонної промисловості та енергетики пропонується знизити бронювання зі 100% до 85%, для теплопостачання, водоканалів і підприємств поводження з відходами — з 75% до 60%. Для решти критичних підприємств змінюють саму математику: працівників, які вже мають законну відстрочку, виключатимуть із бази для розрахунку стандартних 50%. Було 100 військовозобов’язаних — можна було забронювати 50. Двадцять мають власну відстрочку — база стає 80, бронювання падає до 40. Ніхто не став менш потрібним підприємству. Не зменшилися обсяги виробництва, кількість контрактів, обладнання, яке треба ремонтувати, лікарні, які треба забезпечувати, електромережі, які треба відновлювати. Просто чиновник змінив знаменник — і десять людей раптом стали зайвими для економіки.
Це не реформа. Причому вона карає саме нормальний, соціально відповідальний бізнес. Працевлаштував багатодітного батька, людину з інвалідністю, доглядальника чи іншого працівника із законною відстрочкою — отримав менший ресурс для бронювання технолога, інженера, логіста чи керівника виробництва. Держава фактично робить соціально захищеного працівника негативним коефіцієнтом у кадровій формулі підприємства.
Якщо для великої корпорації це удар, то для малого і середнього високотехнологічного бізнесу — смертний вирок. У медичній галузі часто немає сотні взаємозамінних людей. Є два інженери, які знають конкретну систему стерилізації. Є один спеціаліст, який запускає лабораторне обладнання. Є кілька людей, від яких залежить сервіс КТ, МРТ, гемодіалізу, операційних, кисневих систем, наркозно-дихальної апаратури.
Забрати двох із десяти — це не «мінус 20% персоналу». Це мінус ціла медична функція. Саме це ми ще влітку пояснювали на майданчику ТПП: критичність повинна визначатися не кількістю паперів і не розміром портфеля, а тим, що саме зупиниться без конкретного підприємства та його людей.
Але уряд іде у протилежний бік. Замість функціональної критичності він будує систему дедалі жорсткішого централізованого контролю. При Кабміні готують новий Координаційний центр із 17 представників державних органів із потужним силовим блоком. Без його рекомендації підприємство фактично не пройде до статусу критично важливого або підвищеного ліміту бронювання. Тобто над уже існуючими міністерствами, ОВА, галузевими критеріями, зарплатними бар’єрами, електронними лімітами та перевірками створюється ще один шлюз. Держава не прибирає бюрократію - вона ставить дорогий непійомний черговий "шлагбаум" тільки тепер на борту із силовим ядром.
Для бізнесу це означає просту річ: право зберегти власних ключових працівників дедалі менше залежатиме від того, що підприємство реально виробляє, обслуговує чи постачає, і дедалі більше — від проходження чергового адміністративного фільтра. А там, де рішення критично важливе для виживання бізнесу, але критерії непрозорі, строки розмиті, а вплив чиновника максимальний, завжди виникає ідеальне середовище для ручного управління та корупції.
До 20 жовтня міністерствам і ОВА пропонують знову переглянути галузеві критерії критичності. Для медицини це особливо показово. МОЗ тільки влітку запровадило систему, де критичність почали вимірювати 20-мільйонними договорами, п’ятьма категоріями виробів, трьома категоріями для двадцяти замовників, десятьма ЗОЗ із вузького переліку, зарплатними цензами та прив’язкою до постанови №216. Ми вже показали, що така модель відсікає не фіктивні компанії, а реальних нішевих виробників, регіональних постачальників і сервісні команди.
Тепер усе це переписуватимуть ще раз — уже в межах політики, головний результат якої очевидний: броней має стати менше. Найцинічніше — держава вже створила механізм покарання за перевищення ліміту. Якщо підприємство опиняється понад дозволеною квотою, керівник повинен анулювати «зайві» бронювання. Перевищення ліміту може потягнути за собою втрату самої критичності. Тобто уряд може сьогодні змінити відсоток, а завтра підприємство, яке вчора діяло абсолютно законно, автоматично опиниться за межею нової норми. Спочатку правила переписують — потім бізнес карають за те, що він не вписався в правила, яких учора ще не існувало. А нинішній щодекадний контроль кількості заброньованих та щомісячний контроль зарплат уже виглядає не як статистика, а як підготовка інфраструктури для нового переділу бронювання. Держава збирає повну карту кадрового потенціалу легального бізнесу: хто працює, хто військовозобов’язаний, хто заброньований, яка зарплата, який ліміт, хто понад ліміт. Легальний бізнес стає максимально прозорим — тому максимально зручним для вилучення ресурсу. Це і є пастка прозорості: чесний роботодавець показав державі все, а держава використала цю прозорість не для захисту його стійкості, а для дедалі точнішого контролю над його людьми.
У всій цій конструкції немає одного — економіки.
Коли держава вилучає з підприємства ключового фахівця, вона отримує не просто «плюс одного мобілізованого». Вона одночасно може отримати мінус ПДФО, мінус військовий збір, мінус ЄСВ, мінус ПДВ, мінус податок на прибуток, мінус митні платежі, мінус експорт, мінус контракт і мінус робочі місця навколо цього фахівця. А натомість бюджет отримує ще одного військовослужбовця, якого треба повністю утримувати.
Це і є головна економічна абсурдність нинішньої політики: держава скорочує тих, хто наповнює бюджет, щоб збільшити кількість тих, кого цей бюджет має утримувати, не рахуючи межі, після якої система перестає себе фінансувати.
У формулі Кабміну немає вартості зупиненого заводу. Немає ціни простою медичного обладнання. Немає втраченої технологічної компетенції. Немає контракту, який Україна більше не виконає. Немає податків, які перестануть надходити. Немає вартості підготовки інженера, якого неможливо замінити за місяць. Є тільки чоловік, якого ще можна забрати.
Україні потрібна армія. Але армія не існує без економіки. Військовий не отримує зарплату з повітря. Ракета не ремонтується гаслом. Лікарня не працює без обладнання. Енергетична система не відновлюється наказом. Бюджет не наповнюється списками мобілізованих.
Тому не кожен заброньований чоловік є «недомобілізованим ресурсом». Частина цих людей уже працює на оборону держави — тільки не в окопі. Вони виробляють, ремонтують, лікують, перевозять, забезпечують енергію, підтримують критичні системи та створюють гроші, з яких держава веде війну.
Якщо влада хоче боротися з фіктивною критичністю — нехай ліквідовує фіктивні підприємства. Якщо хтось продає бронювання — для цього існують СБУ, поліція, НАБУ, прокуратура. Але не треба прикривати боротьбою зі зловживаннями механічне розбронювання підприємств, які реально працюють і фінансують державу.
Розбронювання працюючої економіки — це злочин проти майбутнього України. Не юридичний термін, а точний діагноз державній політиці, яка плутає мобілізаційний ресурс із ресурсом країни в цілому.
Мобілізувати людину можна за день, а відновлювати знищене підприємство, команду, технологію, ринок і податкову базу доведеться роками.
Перш ніж уряд вирішить, скільки ще людей можна забрати з економіки, він повинен відповісти на одне запитання: скільки працюючох українців він готовий кинути в окопи заради красивішої цифри мобілізації, перевівшу Україну на повну залежність чужих кредитів, траншів і для кого тоді виборюється право на існування України, якщо без економічно активних українців?
