Прикинь, травень 1659 року, Варшава. Польські шляхтичі в сеймі, налякані москалями та шведами, засувають свій гонор подалі і підписують Гадяцький договір Івана Виговського взагалі без жодних правок. Бабах — і замість хиткої Речі Посполитої двох народів на карті з'являється потужна триєдина федерація, де Велике князівство Руське (тобто наша Україна) стає абсолютно рівноправним третім гравцем. Уяви, як ламається весь сюжет нашої історії: Виговський летить під Конотоп не як «бунтівний гетьман», якого половина своїх же не підтримує, а як легітимний віцекороль Русі з офіційною підтримкою союзників. Конотопська битва закінчується не просто розгромом московитів, а масштабним контрнаступом — козаки з союзниками вибивають кремлівські гарнізони з Києва, Чернігова та всього Лівобережжя, змушуючи Москву назавжди забути дорогу на українські землі.
Всередині самої України починається нереальний двіж і золотий вік замість тієї кривавої Руїни, яку ми отримали в реальності. Вся адміністрація — від суддів до полковників — тепер виключно своя, православна, а державною мовою діловодства офіційно стає руська (староукраїнська). Козацька старшина отримує шляхетські права, реєстр залізобетонно фіксують на 30 тисяч (плюс 10 тисяч професійних найманців під рукою гетьмана), а Могилянка офіційно стає Академією з європейськими правами. Православний митрополит сідає в Сенаті поруч із католиками, релігійні чвари згасають, а Лівобережжя з Правобережжям залишаються єдиним цілим без жодних поділів по Дніпру.
Цей руський блок у Сеймі разом із литовцями починає жорстко ставити на місце поляків, ламаючи їхню шляхетську анархію та дурне право «ліберум вето». Геополітика Європи перевертається з ніг на голову: без ресурсів України московія залишається бідною захолусною державою, ніякої російської імперії не виникає взагалі, а петро I, якщо й народиться, сидить у своїй сухопутній ізоляції без жодних «вікон в Європу». На півдні союз козацької піхоти та польських гусар стає такою залізобетонною стіною, що Кримське ханство визнає васалітет на сто років раніше, а українські купці спокійно і вільно торгують по всьому Чорному морю.
В результаті ми б пройшли крутий європейський шлях розвитку, як та ж Шотландія чи Угорщина, взагалі без трьох століть русифікації, кріпацтва за царським зразком чи диких заборон мови на кшталт Валуєвського указу. Наша мова та культура безперервно еволюціонували б на державному рівні, Київ залишався б мегаполісом та інтелектуальним серцем Східної Європи, а під час «Весни народів» у XIX столітті ця імперія просто цивілізовано розпалася б на три незалежні європейські країни. І в XX століття Україна увійшла б супердержавою зі старту, без мільйонних втрат і з чіткими кордонами.
На зображенні — присяга польського короля Яна II Казимира, підписана 10 червня 1659 року, якою затверджувалися умови Гадяцького договору. Цей документ мав на меті перетворити Річ Посполиту на федерацію трьох рівноправних народів: Польщі, Литви та України (Русі).
