У сьогоднішній колонці Валерій Залужний мене тригернула одна теза, про яку я постійно думаю. Ось вона - "Ми бачимо об’єднання навколо України, але не об’єднання проти Росії. Ось чому ця війна продовжується".
Не секрет, що для багатьох країн Європи (не кажучи про світ) війна виявилась просто незручною. Бо раніше рівень їх співпраці з Росією був настільки безпрецедентний, що вони легше сприйняли б капітуляцію і захоплення України ще у 2022-му, ніж продовження війни, яке триває п'ятий рік. І цим країнам просто зараз публічно не з руки підтримувати агресора, і голосують вони за якісь санкції неохоче, але вимушено. Вони, впевнений, закрили б уже очі через рік після нашого програшу, бо "треба ж якось жити далі". Думаю, на це і сподівався путін прораховуючи наслідки. Він і зараз думає, що йому за все пробачать.
І оце рішення Міжнародного олімпійського комітету назад повернути росіян на змагання - це та ж само тактика Кремля. Мовляв, треба просто почекати, поки незручно бути не в ситуації опонента до Росії, а підтримувати Україну.
Глобального об'єднання проти дій Росії дійсно немає. Тому що багато хто вбачає в співпраці з нею потенціал, а не загрозу. У багатьох країнах Півдня Європи, Африки чи Близького Сходу дивляться на війну в Україні виключно як глядачі кінотеатру на задніх рядах, сподіваючись, що ніхто не заборонить їм спокійно додивитися фільм. Тоді, як під самим екраном йде бійка.
У світовій історії такі випадки уже були. Коли подібний вибір - не звертати увагу на агресора - тільки збільшував його апетити.
Коротка мораль. Світу треба дати концепцію, як він може в принципі жити без Росії. Тільки коли будуть вбиті останні ілюзії "повернення до життя до 2022-го року", можливо, дійсно прийде концептуальне розуміння, що немає, про що там шкодувати. Бо сучасна Росія вже навряд чи може запропонувати щось дороговартісне. Світу треба не просто пояснити, чому Росія небезпечна, а показати, що життя без Росії можливе й вигідне.
Тут, правда, питання, чи буде пропозиція від нас - з якою доданою вартістю вийдемо ми
