Ми увійшли в нову фазу війни — інформаційно-політичну, де головним полем бою стала не карта фронту, а інтерпретація намірів Росії. І вперше за час повномасштабної війни ця інтерпретація публічно формується не в Києві і не в Москві, а у Вашингтоні.
1. Від Reuters до конфлікту наративів
Публікація Reuters про те, що Росія не обмежується Україною і стратегічно розглядає ширше поле впливу в Європі, стала тригером.
Це був не інсайд і не сенсація — це узагальнення логіки російської поведінки з 2008 року: Грузія, Крим, Донбас, повномасштабна війна.
Але цього разу реакція була іншою.
Директорка Національної розвідки США Тулсі Габбард публічно атакувала Reuters, звинувативши агентство у:
«просуванні хибного наративу»;
«розпалюванні істерії»;
спробі зірвати «мирні зусилля президента Трампа»;
фактичній роботі в інтересах НАТО і ЄС, які нібито прагнуть ескалації.
Це був безпрецедентний крок: очільниця розвідки не просто не погодилась із журналістською оцінкою — вона делегітимізувала саму ідею російської загрози.
2. Заява Буданова — і чому вона стала проблемою
На цьому тлі прозвучала заява Кирило Буданов, зроблена в логіці, дуже близькій до Reuters:
Росія не відмовилась від мети знищення України, війна має екзистенційний характер, а будь-яка пауза для Кремля — це не мир, а підготовка до наступного етапу.
По суті — правда.
По формі — професійна оцінка розвідки.
Але в новому контексті ця заява була прочитана інакше.
Після публічної атаки Білого дому на Reuters будь-яке попередження про стратегічну загрозу з боку РФ почало трактуватись як:
«Україна і Європа заважають мирному процесу».
Тобто ми опинились у пастці:
якщо мовчимо — за нас формують наратив;
якщо говоримо правду — нас звинувачують у зриві миру.
3. Що реально просуває Білий дім
Ключова теза, яку нав’язує Габбард:
Росія не хоче більшої війни з НАТО
і прагне уникнути ескалації.
Це не нейтральна аналітика.
Це політична рамка, необхідна для «мирного треку» Трампа.
У цій рамці:
Росія — раціональний гравець;
НАТО і ЄС — істеричні провокатори;
Україна — фактор, що заважає домовленості.
Україна тут взагалі не суб’єкт, а радше «перешкода».
4. Чому важлива саме персоналія директорки розвідки
Цей елемент не можна ігнорувати.
6 квітня 2022 року Тулсі Габбард була внесена до української бази «Миротворець».
Підстави:
участь в інформаційних спецопераціях Росії;
поширення дезінформації;
заперечення суверенітету України;
виправдання російської агресії;
ймовірна діяльність як агента впливу або несвідомого інструмента російських спецслужб.
Це не емоційна оцінка.
Це фіксація її багаторічної публічної позиції, добре відомої і в США.
Тому її нинішня заява:
не «виправлення помилки Reuters»;
не «професійна думка розвідки».
Це логічне продовження її попередньої лінії —
делегітимізувати тезу про російську загрозу і перекласти відповідальність за війну з агресора на тих, хто йому чинить опір.
5. Чому істина більше не аргумент
Ми увійшли в фазу, де:
правда не визначає рішення;
рішення визначають зручні інтерпретації;
а інтерпретації формуються політично.
Буданов каже правду — але правда більше не потрібна, якщо вона заважає домовленостям.
Reuters пише очевидне — але очевидність оголошується «істерикою».
6. Що це означає для України
Це якісно новий етап.
Раніше ми боролись:
за зброю;
за санкції;
за увагу.
Тепер ми боремось за право називати реальність реальністю.
І вперше за війну:
ключовий союзник починає відтворювати аргументи агресора;
медіа оголошуються ворогами миру;
а Україну готують до ролі сторони, яка «повинна заспокоїтись».
ОТЖЕ
Заява Reuters і Буданова — це попередження.
Заява директорки Нацрозвідки США — це контрнаступ у війні наративів.
І цей контрнаступ має одну мету:
зробити російську агресію “обмеженою”, “раціональною” і “перебільшеною”.
Це небезпечніше за дефіцит зброї.
Бо без права на власну інтерпретацію реальності
Україну можна змусити прийняти будь-який “мир” —
навіть якщо це лише пауза перед наступною війною.
І саме тому цей момент — критичний.
Я не про фронт, де у нас є ЗСУ
Я про геополітика, де у нас лише європейці...
Бо Зеленьскій і Умеров не гравці, а статисти
