"Країна молодиць" - Владислав Смірнов

Як танцівниці, моделі, інфлюенсерки, доньки та коханки захоплюють ключові посади в українській державі

Поки фронт тримається завдяки тим, хто в окопах, на волонтерських складах і в донатах, українська держава дедалі більше захоплюється іншою армією — армією “своїх”. Країна, яка мала стати форпостом нової Європи, все частіше нагадує приватну вотчину, де ключові рішення ухвалюють не фахівці, а наближені. Не за досвідом — за вечірками. Не за принципами — за прізвищем, інтимним зв’язком або фото в сторіс.

Символ падіння — Катерина Михалко

Найгучніший символ цього безсоромного процесу — Катерина Михалко, 24 роки. Дівчина, яка очолила стратегічне об’єднання виробників оборонних технологій — “Технологічні Сили України” (ТСУ). Не секретарка. Не комунікаційниця. А директорка структури, що займається експортом озброєння, координацією виробників дронів, взаємодією з урядом і діалогом із західними партнерами.

На момент призначення їй було… 22 роки.

За відкритими джерелами, у 2022 році Катерина не мала завершеної вищої освіти. Її «бізнес-досвід» — стартап Nuka (блокноти й вічні олівці), з якого її вигнали після конфлікту з колишнім хлопцем. Жодного стосунку до оборонної промисловості. Жодного реального управлінського досвіду.

Решта — сторіс з форумів, фото з генералами, селфі на тлі бойових дронів. І — блискучі зв’язки.

Її батько, Володимир Михалко — давній товариш Сергія Лещенка, колишнього журналіста, нині — радника голови Офісу Президента Андрія Єрмака. Цього ж Лещенка, який на фото 2018 року веселився з Михалком у VIP-зонах київських нічних клубів. Збіг? Складно повірити.

Донька друга — керує експортом дронів, БПЛА, артилерійських систем і «цифрових рішень» — під час найбільшої війни в Європі з 1945 року.

Жодного конкурсу. Жодної публічної процедури. Жодного аналізу. Лише тихе призначення через “своїх”.

Це все ми вже бачили:

 • Юлія Марушевська — голова Одеської митниці у 26

 • Анастасія Дєєва — заступниця міністра внутрішніх справ у 24, із вигаданим досвідом

 • Тепер — Михалко. Та сама схема. Та сама риторика. Та сама відповідь: «Це реформа, сексизм, нова еліта»

Але цього разу не йдеться про декларації чи контрабанду. Йдеться про війну. Йдеться про зброю. Йдеться про життя.

Формула “успіху” у воюючій країні виглядає приблизно так:

 1. Бути дотичною до вечірок потрібних людей

 2. Бути лояльною, привабливою, мовчазною

 3. З’являтись на форумах — головне фото, не зміст

 4. Отримати посаду без конкурсу, без обґрунтування

 5. У відповідь на скандал — отримати миттєву медіаоборону «грантового кола»

Держава без стида

Поки на фронті найкращі фахівці воюють без шансів повернутись, у тилу «свої» розставляють коханок, доньок і піарниць по стратегічних посадах. І не просто по міністерствах — а в оборонній промисловості, в ліцензуванні, в логістиці, в експорті зброї.

 • Поки льотчики самотужки шукають запчастини — комунікаційниці оформлюють тендери на айдентику центру дронів

 • Поки сапери кладуть життя під Бахмутом — 23-річні оформлюють 200-тисячні зарплати за презентації на англійській

 • Поки досвідчені офіцери оборонки виїжджають за кордон через саботаж системи — їхні місця займають «героїні форумів» у сукнях за $9000

Галерея нової «еліти»

Це вже навіть не виняток. Це — ланцюг призначень:

 • Катерина Михалко — оборонний експорт

 • Анна Замазєєва — керівниця медзакупівель, яка провалила логістику

 • Дарія Герус — кураторка донорських напрямів в МОЗ без профільної освіти

 • Молоді «реформаторки» в Мінекономіки, Укроборонпромі, Центрах відновлення — призначені за друзів, за сторіс, за спільні вечірки

Це не про жіноцтво. Це — про системну схему виведення на ключові напрямки тих, хто зручний. Хто поставить підпис, але не поставить питання. Хто стане обличчям презентації, але не візьме відповідальності.

Ми маємо право знати:

 • Хто призначив Катерину Михалко?

 • Хто узгоджував її кандидатуру у ТСУ?

 • Чому в країні, де кожна ракета на рахунку, ключові рішення ухвалюються за принципом “своя — прикра — посміхається”?

Чому люди, які отримують повноваження в стратегічній сфері, не проходять жодних процедур добору, не дають публічного звіту, не відповідають на запитання? Україна заслуговує не на декоративних призначенців, а на державних людей. На тих, хто обраний — не за вечірки, а за професію. Хто у 24 — не на форумах із дронами, а в розробці систем управління артилерією. Хто у 26 — не на посаді керівника оборонного експорту, а на полігоні з конструкторами.

Ганьба такій державі, яка призначає танцівниць і доньок друзів замість професіоналів.

Ганьба країні, яка в час війни будує “нову Україну” зі старого блата.

Ганьба тим, хто думає, що ми цього не бачимо. Ми бачимо. Ми не забудемо.

Ми ще маємо шанс зупинити це. Але він тане з кожним подібним призначенням.