Просили навести різкість на позицію - ось...
Рішення Парламенту про створення Національного Пантеону викликало нову (насправді оновило стару) дискусію навколо «треба\не треба», «чому саме зараз», «який формат пантеону потрібен». Прикро, в аргументації і публічних комунікаціях адвокатів владної концепції дуже багато маніпуляцій, а від окремих осіб (на жаль, це люди, які в силу історичної освіти мали б бути більш чемними в риториці та масштабними в мисленні, але маємо шо маємо) ще й відверті пересмикування.
Тож доведеться повернутися до акцентів – що потребує Україна в площині Пантеону, що робить Україна зараз, плюси ідей, мінуси ідей і суть маніпуляцій. Почну із кількох тез, яких почали тягати по помийках і просто поверхневі дописувачі соцмереж.
1. Чи потрібен Національний Пантеон Україні? Так - потрібен. Тобто перший крок, який був зроблений ще за часів Порошенка, мав отримати продовження на рівні закону і, так вже сталося, що цей крок роблять зараз при Зеленському. Тож дискусія «потрібен чи не потрібен» не має право на існування – тут немає предмету обговорення. Потрібен. Чи значить, що безпосередні будівельні роботи слід вести під час гарячої фази війни? Не впевнений. Але до того ще мало б бути чимало проміжних підготовчих етапів.
2. Чи формат того об’єкту, котрий влада називає «Національний Пантеон» сповна на усі 100% відповідає вимогам часу і потребам Нації? Ну, перш за все, влада так досі і не спромоглася детально пояснити громадянам своє бачення. А по друге – та інформація, котру привідкрили суспільству, викликає підозри, що обраний владою формат об’єкту не зможе сповна виконати місію і задач Національного Пантеону.
3. Якщо формат дискусійний, то чи могла опозиція не голосувати за закон? Ні, не могла. Якби це сталося, влада б знищила «ЄС» інформаційно, скориставшись маніпуляціями та емоціями широкого кола мешканців соцмереж. Тож вибору у опозиції не було, тим більше, що представник опозиції Володимир В’ятрович в своїй риториці повністю перейшов на позицію влади (і одразу отримав збільшення своєї медіаприсутності в ефірі провладних медіа… ). Отже, опозиція не має опції вплинути якісно на суть проекту Національний Пантеон, не могла голосувати «проти», бо стоїть на позиціях захисту ідентичності, а Пантеон в наших реаліях, це про ідентичність.
4. Чого не робили Пантеон за каденції Порошенка? Того шо суспільство в масі своїй в той час не було готово сприйняти цю ідею. Чим переймалися соцмережі, медіа та активісти активізму: вартість борщу, ціна «піввареника», побудова культа борців із корупціонера, прокачкою міфу про «баригу». Навіть коли в ЗСУ почалася цілком потрібна вчасна реформа однострою і знаків розрізнення, більша частина українців не розуміла, навіщо це «коли йде війна». І вартувало величезних зусиль пояснити, що це не буде коштувати додаткових грошей, що це про ідентичнсіть і взагалі важливо.
5. Те, що Національний Пантеон не матеріалізувався за каденції 5го президента, не означає, що БУДЬ-ЯКЕ втілення цього об’єкту при 6-му президентові є апріорі вірним. Тобто логіка «краще хоч якось, аніж ніяк» - хибна і шкідлива.
6. Якщо будь-який політичний кейс – а Пантеон це політичний кейс – береться до реалізації, його можна і варто аргументовано критикувати. Логіка «ти критикуєш, а хто ти такий, значить ти проти самого кейсу» - маніпуляція, інфантилізм і злодіяння.
7. Бажання і потреба нації творити будь-які кейси в площині національної пам’яті, міфодизайну, героїзації, відбудова та конструювання ідентичності ніяк не мають залежати від політичних кон’юнктур сусідніх країн. Байдуже чи це країни-вороги, країни-сусіди із мінливим політичним полем, країни-партнери, країни-друзі. Питання суті, формату, естетики, персоніфікації, періодизації національної пам’яті і героїки є винятковим і виключним внутрішнім правом конкретної нації, її суспільства та держави. Дискутувати про наше внутрішнє на цю тему ми не маємо ні з ким. Торгуватися – тим більш.
Це стосовно пересмикувань щодо політично-суспільної площини.
Тепер стосовно формату об’єкту і ризиків. Винесу за рамки манеру комунікації влади і її публічних провайдерів питання НМВК чи Пантеону. Закцентую увагу на маніпулятивних моментах, які вже мають місце бути. І тут варто почати із того «чому маніпулювання є результативним» - бо на самому початку не було узгоджено перелік термінів, якими б влада, експерти, суспільство говорили б в цій дискусії. Однаковість розуміння назв і трактовок процесів, явищ, об’єктів, це важливо інакше кожен говоритиме про своє. Зараз є саме «кожен про своє».
Після термінів варто було б домовитися і про однакове розуміння місії, надзавдання, задач, які нація покладатиме на таке явище, як Пантеон. Простіше кажучи, в усіх (влада, експертне середовище, суспільство) має бути однакове розуміння:
- Що саме ми маємо на увазі, говорячи "Національний Пантеон"?
- з якою метою ми творимо цей об’єкт?
- якщо таких цілей кілька, то які вони і чому вони САМЕ ТАКІ?
- які задачі задачі стратегічного, оперативного і тактичного рівня має реалізовувати об’єкт, досягаючі поставлених цілей?
- чи будь-яка форма\формат об’єкту виконують УСІ покладені задачі? чи різні формати об’єкту реалізовують різні задачі і щоб отримати повний комплекс бажаного, слід замислитися про поєднання кількох форматів або ж творення комплексу із кількох ріхних об’єктів?
Чи є консенсус у відповідях на ці питання у влади, експертного середовища і суспільства? На мою думку, ні. Це і є грунт до маніпуляцій. А в умовах раптового інтересу нинішньої влади до питань історичної пам’яті і творення ідентичності, виникає сумнів – а пушинг теми Пантеону це про усвідомлене розуміння національної потреби чи використання теми в ситуативному політичному інтересі – отримати додаткову електоральну базу? Відповідь нехай кожен дасть для себе.
Так в чому ж диявол, що ховається в нюансах? В наступній публікації.
На світлині - Зала слави великих німців. Дойче Пантеон.
