— Грицьку, зачекай, не рипайся, — Олекса сильніше притиснув плече хлопця до бруствера. — Глянь на ту групу ліворуч, що в шовкових каптанах та при добрих сагайдаках. То кримська еліта, беї. А он ті, в овечих кожухах на голе тіло і на худих конях — ногайці.
Грицько витер піт із чола, вдивляючись у сутінки: — Дядьку Олексо, то вони ж усі разом на нас ідуть. Яка різниця, хто в що вдягнений, якщо мета у них одна — наш Степ?
Збоку почулося презирливе пирхання старого січового товмача (перекладача), який саме чистив пістоль: — Мета якраз різна, малий. Кримський татарин — це підданий держави. У нього в Бахчисараї дім із садом, він знає, що таке закон, і рахується з козаками як із військовою силою. А ногаєць закону не знає, він сам собі господар. Кримці йдуть за наказом хана, а ногайці — бо в Степу трава висохла і їсти нічого. Вони навіть між собою гризуться так, що пір'я летить.
Відмінність між цими двома народами була настільки глибокою, що козаки будували з кожним із них абсолютно різну дипломатію та стратегію війни.
По-перше, різнилося їхнє ставлення до багатства та війни. Кримські татари воювали професійно, використовуючи передову тогочасну зброю, і брали в полон переважно шляхту чи заможних козаків, бо знали їм ціну і чекали на великий викуп. Ногайці ж діяв як класична стихійна сарана: вони забирали все під нуль — від простого селянського коня до залізного казана, а полонених масово гнали вглиб своїх степових кочівищ як безкоштовну робочу силу для випасу худоби.
По-друге, колосально відрізнялося їхнє ставлення до українців та козацтва. Кримське ханство сприймало Козацьку республіку як серйозного, хоч і небезпечного, але геополітичного сусіда. З кримцями козаки могли підписувати офіційні договори, ходити у спільні походи проти поляків чи московитів (як це було за доби Хмельницького) і навіть засилати один до одного послів. Кримські хани поважали козацьку старшину.
З ногайцями жодних угод бути не могло. Вони сприймали українські землі суто як своє мисливське угіддя. Для ногайця козак був найпершим і найлютішим ворогом, який заважав кочувати і перекривав шлях до грабунку українських сіл. У свою чергу, козаки вважали ногайців абсолютно непідконтрольною та дикою силою, з якою неможливо домовитися, тому розмова з ними зазвичай була короткою — через приціл мушкета. Козаки часто здійснювали рейди на ногайські улуси, щоб відбити награбовану худобу та випустити бранців ще до того, як орда зникне в степу.
Цей заплутаний вузол стосунків дуже чітко проектується на сучасне поле бою. Сьогодні проти нас воює така ж строката суміш, де є своя «аристократія» і свої «дикі орди». З одного боку — кадровий військовий генералітет росії, який намагається грати в регулярну війну, підписувати якісь папірці про зернові коридори чи обміни полоненими, бо змушений рахуватися із ЗСУ.
З іншого боку — загони найманців, ув'язнених чи бойовиків із депресивних регіонів, які прийшли сюди без жодних правил честі. Вони не знають, що таке міжнародне право, вони катують цивільних, мародерять, вивозять унітази та нищать усе, до чого можуть дотягнутися, бо керуються виключно тваринним інстинктом наживи
Історії українських козаків
