Публічні заяви Володимира Зеленського й Марко Рубіо, стосовно умов завершення війни, як на мене, не додали конструктиву, свідчать про дефіцит прямого діалогу, але дещо таки прояснили ситуацію.
Не дивно, що Володимир Зеленський не може прийняти російські територіальні вимоги, адже це по суті - згода Президента України на порушення її суверенітету й територіальної цілісності, зі всіма витікаючими наслідками.
А Марко Рубіо не може допустити, щоб позиція США, де він не безпідставно сподівається (за оцінками оглядачів) претендувати в майбутньому на посаду Президента країни, сприймалася як позиція сторони, що вимагає прямого порушення міжнародного права на поталу вимогам агресора!
Причина дещо різного тлумачення ходу й суті переговорного процесу може бути ще й в тому, що обидва високопосадовця не беруть БЕЗПОСЕРЕДНЬО участь у переговорах, а слухають інших учасників.
Але я бачу в цих заявах також позитив і нові можливості.
Що прозвучало у заяві Марко Рубіо?
Як на мене, він чітко озвучив три речі:
По-перше: «Що таке гарантії безпеки? Це війська, які готові втрутитися і забезпечити гарантії безпеки».
По-друге: «Гарантії безпеки не почнуть діяти, доки не закінчиться війна».
По-третє: це не повʼязано з віддачею території (України).
Тобто, можна зрозуміти позицію Глави Держдепартаменту США Марко Рубіо (а це - офіційна позиція) так: американці не тиснуть і не будуть жодним чином тиснути на Україну у питанні територій, які вимагає собі без бою російська сторона. Очевидно - це руйнує не лише міжнародне право, але й реноме США. Це дає прецедент повернення права анексії.
І на цьому треба поставити крапку!
Немає тепер сенсу «розганяти» інформаційно «складне питання територій», яке є потенційно «вибуховим», переговорникам від України.
Треба шукати підсилення своєї переговорної позиції й послаблення ворожої вже на новій основі та в нових умовах.
Від цього всього, звісно, не буде легше, але чітко зрозуміти реалії й визначити дефініції з партнерами - це вже крок в напрямі вирішення проблем.
