"Культурна пам’ять, ідентичність і 9 травня: міфологія війни як інструмент геноциду" - Владислав Смірнов

"Культурна пам’ять, ідентичність і 9 травня: міфологія війни як інструмент геноциду" - Владислав Смірнов

Культурна пам’ять як поле відповідальності

Національна ідентичність — це не просто набір символів, а складна система смислів, ритуалів, пам’яті та емоційної приналежності. Це відповідальність кожного — знати, розуміти, переосмислювати і комунікувати своє минуле. Культурна пам’ять не є фіксованою: вона формується, транслюється, переосмислюється. Як писав Моріс Альбвакс, вона має комунікативну (жива пам’ять 3–4 поколінь) і культурну складову, яка фіксується через символи, тексти, ритуали, образи.

Культурна пам’ять — це те, як нація «пояснює» собі минуле. Саме тому вона стає полем битви у війні за смисли. Вона може бути правдивим дороговказом або — знаряддям колонізації. Сьогодні, коли росія цілеспрямовано знищує українську культуру, мову і спадщину, питання пам’яті стає питанням виживання.

9 травня — міф, який убиває пам’ять

Одним із найяскравіших прикладів використання міфу як інструмента гібридної війни є святкування 9 травня — «дня перемоги», який десятиліттями насаджувався радянською і російською пропагандою. В офіційному наративі це день тріумфу «єдіного народа», що переміг нацизм. Але під цією глянцевою обгорткою приховано масштабну брехню, переписування історії та цілеспрямовану деукраїнізацію.

Мільйони українців і досі живуть у цій символічній капсулі часу, не здатні розпакувати зміст і побачити справжню трагедію: Сталін і нацистська Німеччина спільно розв’язали Другу світову війну, підписавши пакт Молотова–Ріббентропа. Радянський Союз у 1939 році напав на Польщу з тильної сторони, а згодом окупував Литву, Латвію, Естонію, Бессарабію, частину Фінляндії. Ці факти ретельно приховувались, а образ «визволителя» витіснив пам’ять про радянські репресії, Голодомор, депортації, масові розстріли і колективну відповідальність за розв’язання війни.

Натомість термін «велика вітчизняна війна» (велікая отечественная) повністю виключає 1939–1941 роки з історичної карти війни. Він з’являється лише після того, як гітлерівська Німеччина напала на СРСР — тобто, коли війна стала «їхньою». Для українців же вона була війною на виживання з обох боків — як з боку нацистської, так і радянської тоталітарної системи.

Тектонічний зсув: фальсифікація реальності

Російська модель пам’яті — це не просто міф. Це метафізична підміна реальності, де історію перетворюють на інструмент влади. В їхній парадигмі можливе все: українці — це «нацисти», які «катували російських дітей», «історія починається з Москви», «української мови не існує», «всі перемоги — російські».

У цій «реальності» 8 травня — це день зради, а не день пам’яті жертв нацизму. Натомість 9 травня подається як сакральний день національного торжества. Парад перемоги замінює плач за мільйонами загиблих. Символіка стає наркозом.

Щоразу, коли ми бачимо, як дід стоїть з медалями і портретом Сталіна, а внук бере в руки автомат і їде вбивати українців — ми маємо справу не з історією, а з інструменталізованою міфологією, яку насаджували поколіннями.

Культурний геноцид як продовження війни

Комітет ПАРЄ (Ради Європи) офіційно визнав: росія здійснює культурний геноцид на українських територіях. Йдеться не лише про руйнування музеїв, церков і пам’ятників. Йдеться про цілеспрямоване стирання ідентичності як інструмент війни — викрадення дітей, заборону української мови, переписування шкільних програм, знищення бібліотек і викладання історії за кремлівськими лекалами.

Це війна не лише за території, а за право бути українцем. Ворог не просто хоче фізично знищити — він хоче, щоб ми забули, ким ми є!

Що може протистояти такій агресії?

 • Формування власного міфу, заснованого на правді, а не на колоніальних легендах.

 • Знання історії, критичне мислення, здатність відрізняти правду від пропаганди.

 • Розпакування історичних сенсів, виявлення глибинного змісту.

 • Практикування ідентичності — щоденне, особисте, живе.

 • Комунікація цінностей — через музику, фільми, мову, шкільні програми, меми, твіти.

 • Безпека — інформаційна, семантична, освітня.

І головне: усвідомлення того, що ми несемо відповідальність за пам’ять і за її захист.

8 травня — не день перемоги, а день правди

8 травня — це день пам’яті жертв нацизму. День, коли вся Європа згадує не про танки і паради, а про концтабори, мільйони знищених, уроки, які не мають бути забуті. Це день трагедії, а не тріумфу.

Україна має повернути собі історичну суб’єктність, розірвати пута «спільної перемоги», де українців ховали за радянськими зірками. Це не наша війна — це наша трагедія, і саме тому 8 травня має бути днем, коли ми нарешті розпаковуємо свій міф, очищаємо його від московського нашарування.