Тут живеш у війні, бачиш все чітко, біле - це біле, чорне - це чорне. Але чим далі від війни - вже оптика змінюється. На відстані від війни з'являється час, можливості, і вже є проміжок, куди вміщуються інтерпретації: "а може все не так однозначно", "а давайте враховувати всі інтереси".
Далі від війни немає відчуття терміновості. А в Україні воно є. Нам все треба на вчора - а на відстані у людей є час відкласти рішення на завтра. Кожної хвилини ми помираємо, десятками, - а на відстані є час зібратися на наступні зустрічі, на планування самітів, "після вихідних", "після свят", "після виборів", "давайте перенесемо... на місяць, на рік, на 2030-й..."
У нас немає часу переносити, відкладати. А у світу - є. І в цьому між нами прірва. Але вона також між нашими можновладцями - і бліндажем. Між сесійною залою - і, наприклад, Краматорськом, який знищують прямо зараз. Як і багато інших міст. Я не можу второпати - як це, коли можновладці під час війни йдуть у відпустку. Як це - відтерміновують рішення. Як це - жити як завжди, коли в бліндажах за хвилину часу перевертається життя. Хтось скаже, вони люди, не роботи - але вони ВЛАДА. Влада під час кривавої війни. Вони прийшли туди свідомо. Але далеко не кожний розуміє цінність часу. За час відпустки або вихідного дня хтось заплатив. І заплатив на лінії фронту, або в тій підземній школі в Комишувасі. В окупації - теж хтось рахує дні до звільнення, в холодній хаті, виживаючи як може.
Викопуючи картоплю на власному городі, закопуючи вбитих рідних туди ж. І для нього така хвилина життя виглядає вічністю.
Епіцентр війни - це якась чорна воронка, яка пожирає час. Там безвісти зникають плани, сподівання, навіть віра. Люди перетворюються на оборотнів, ще вчора були успішними - сьогодні втрачають людське обличчя. "Яка ж була родина успішна, а сьогодні їх не впізнати..."
Це якесь чорне павутиння, яке вкриває наші життя безвихіддю - але це безвихідь тільки для дотичних. Тільки для тих, хто найближче. Хто в епіцентрі. Хто безвилазно, в самій цій дірі, у воронці, роками, де рік проживають за десять. Де молоді стають старими дуже швидко.
І в цей же час - у нас якась нескінченна катавасія з розкриттями оборуток, схем, домовленостей. Знаходяться мільйони на застави. Сейфи забиті готівкою. Люди живуть своє найкраще життя - в той час як інша частина рахує хвилини, які доживає. У "зірок" з'явився час повернутися до російської. У корупціонерів з'явився час роззявити рота на чуже. У чиновників, яких вчора понабирали з вулиці, є час збільшити свої автопарки. У влади є час перетасувати карти - змінити міндічей на військових, і такими чином грітися в променях чужих досягнень. Як наче час безкінечний. Як наче він безкоштовний.
А так же не буває
