В людях розбиратися важко. Бо люди - це сложні штуки.
У вищій лізі української політики мало хто розбирається в людях, попри всю свою крутизну. Тому, й маємо, що маємо. Падлюка на падлюці, і падлюкою поганяє...
Але є поодинокі винятки.
Коли Надю Савченко визволили з російського полону, Арсеній Яценюк виявився єдиною людиною, хто казав Ложкіну (на той час голова АП) і Петру Порошенку: не давайте їй героя України. Вам буде соромно за це. Надя Савченко - це чистий "Homeland" в колгоспному виконанні.
Арсеній Яценюк - єдиний посадовець (голова Верховної Ради України), який відмовився йти бити поклони Муаммару Каддафі в його наметі, на території адміністрації президента Ющенка. Бо треба мати якусь клепку в голові, щоб поклонятися терористу номер один у світі... А згодом мертвого Каддафі потягнуть верблюдами аравійськими пустелями, з лопатою в сраці...
Найсмішніша мені історія: в 2014 році до Арсенія Яценюка підійшов Арсен Аваков, і каже: зараз я тебе познайомлю зі справжнім героєм. І підівів до нього Семена Семенченка, в масці...
Арсеній Яценюк (після знайомства) сказав Авакову: Арсен Борисович, ти не обіжайся, але це якийсь абсолютний підарас...
Однак, не всі ми - Яценюк...
Це я зараз просто пишу книжку про українську політику, то й згадалося...))
