Ще влітку 2022 ми говорили з Volodymyr Vakhitov про те, як могла б виглядати підготовка до війни з точки зору поведінкової економіки.
- От уяви, - сказав тоді Володя. - Ми знаємо, що вторгнення буде. Десь з 2021 ми починаємо посилено до нього готуватися.
Будуємо фортифікації (витрачаючи на це бюджетні гроші).
Донаймаємо армію (за бюджетні гроші).
Тренуємо сотні тисяч людей (за бюджетні гроші)
Виробляємо зброю (за бюджетні гроші).
Бізнес на все дивиться, ох... дивується, згортається.
Населення на все це дивиться, ох... дивується, і валить (вторгнення ще нема, тобто кордони відкриті).
Те ж населення наповнюється вірою у майбутнє і про всяк випадок знімає свої депозити з рахунків, кладучи на лопатки банківську систему (цілком можливо, держава влітає ще в спасіння банків).
І так далі, і тому подібне.
А ще - на всю цю активну підготовку дивиться ворог, і... не нападає. Бо ну його.
Що населення говорить за пару років після того своїй владі?
- Та ви їбанулися стільки грошей витратити на чорті шо, ідіть нахуй, - воно говорить.
Ну а хто там потім приходить - відкрите питання, найвірогідніше хтось, хто разбере фортифікації, розпустить армію і кудись на схід продасть зброю, аби наколядувати трохи грошей в напівмертву економіку. Ну або просто "по заявках трудящих".
Так от я думаю всі ці думки зараз проносяться в голові польської і не тільки влади.
Воно звісно розвідки, і аналітики, і Україна власне як наочний приклад, але - "а шо бля якщо ні?"
Цікава штука, поведінкова економіка.
Варто б її поширше вивчати.
