Обіцяв – пишу. Спробую простими словами, без інтерпретацій та власних фантазій визначити те місце, де ми зараз знаходимось. Традиційно підвісивши під все це українські «яйця».
Наша війна.
Мій останній прогноз (вірніше, не мій, а американської розвідспільноти) щодо можливої «заморозки» ЛБЗ у червні цього року, був останнім. Він базувався на низці об`єктивних чинників, основним з яких була (не)здатність економіки росії продовжувати цю війну. Але черговий «чорний лебідь» вже передбачувано прилетів від персонажа із синдромом Туретта, президенство якого стає все більшою проблемою не тільки для США, але й для усього світу.
Про ситуацію на Близькому Сході я напишу нижче, а у цьому розділі зазначу лише, що «завдяки» непрорахованим наслідкам іранської авантюри, ціни на сиру нафту без варіантів залишаться на високому рівні, як мінімум, до кінця року, а прибутки кремля можуть збільшитись на $40 млрд. Коротше, ми знову відкотились назад у можливостях якнайскоріше припинити «гарячу» фазу цієї війни. Але є інсайд…
Як не дивно, передвиборчі штаби демократів і республіканців досить мирно спілкуються між собою, періодично отримуючи певну інформацію один від одного. Так от, наразі респи вже прораховують наслідки провальної (у будь-якому випадку) операції Трампа на БС. З урахуванням того, що рейтинг схвалення дій американського президента впав у американців до 31% (ще тиждень тому було 36%), його команда істерично шукає шляхи, як врятувати ситуацію до жовтневих виборів у Конгрес. І чи не основним варіантом бачать заморозку нашої війни до цієї події. Але є нюанс… Щоб «успіх миротворця» Трампа не забувся, оголосити про припинення бойових дій треба не у червні і не у липні, а не раніше другої половини вересня. От тільки як це зробити? Звісно, посиленим тиском як на Київ, так і на москву.
Чесно кажучи, нам втрачати, окрім розвідданних, нічого. Та й наші військові знайшли їм майже рівноцінну заміну. Програма PURL працює, і навіть Трампу її просто так не зупинити з низки об`єктивних причин. Основна з яких полягає у тому, що більшість республіканців перестали у всьому підтримувати Донні і будуть вкрай невдоволені, якщо той захоче зупинити війну виключно за рахунок Києва. Так що тут я можу спрогнозувати й максимальне підвищення тиску на москву. І справа не у тому, любить Трамп путіна чи не любить. Справа у політичному виживанні самого Трампа, і для цього він може здійснити нестандартні кроки, які йдуть у розріз з його симпатіями до кремлівського упиря.
Чи піде Україна на якісь поступки, якщо Вашингтон розпочне активно проштовхувати ідею закінчення війни до своїх виборів? Скажу відверто, буде вимушена піти – перш за все з питанням НАТО. Але віддавати Слав`янсько-Краматорську агломерацію не можна ні в якому разі. Це останній форпост, який не дозволяє російським бандитам вийти на оперативний простір театру бойових дій і продовжити наступ по усьому фронту. Якщо хтось думає, що росія зупиниться у випадку добровільної здачі нами цього регіону, він помиляється – москва не той «партнер», який виконуватиме домовленості, і це лише збільшить її апетити.
До того ж, наші зараз проводять дуже успішну «санкційну» політику проти росіян. Атаки на північно-західні нафтові термінали, які зараз паралізовані на 60%, — очевидна стратегія Києва щодо мінімізації доходів росії. Ось який висновок робить СЗР РФ з цього приводу:
Отдельно стоит учитывать ещё одно важное обстоятельство. В военной культуре Украины диверсионная, подпольная и партизанская война всегда занимала особое место — хотя бы потому, что её территория веками служила коридором для столкновений России и Запада. Это означает, что в случае постановки задачи на подрыв экспортной инфраструктуры России удары могут быть нанесены в совершенно неожиданных местах — на севере или, например, на китайском направлении.
Авжеж-авжеж – все так і буде! Бо наш вплив на глобальну конʼюнктуру цін на нафту, посилення чи послаблення санкцій проти російського нафтового комплексу є обмеженим, а тому найкращий спосіб мінімізувати шанси росії поживитися через зростання цін та попит на нафту, - максимально зменшити здатність рашистів її видобувати, переробляти та експортувати.
До того ж, початковий етап російського весняного наступу повністю провалився. Місцями вони навіть відходять, втрати моторошні. Кожного року московити дають нам «два місяці», щоб Україна вийшла з Донбасу. Інакше погрожує новими умовами і силовим сценарієм. Цей ультиматум по факту виглядає вже як знайомий ритуал перед кожною весняно-літньою кампанією, яка не приносить результату. Не принесе його і зараз – перетопчуться, свині.
Про НАТО.
Про НАТО, яке американцям, нібито, не потрібне (про що сказав Трамп). Тут для мене головне питання: а європейцям таке НАТО потрібне?
Теперішній альянс – наразі не той, яким ми його уявляли ще декілька років тому. Звісно, Трамп не може розвалити його і навіть вийди звідти, бо це прерогатива Конгресу. Але "агент Краснов" (це фігура мови, а не факт) ефективно знищує всю систему військово-політичних союзів США з іншими країнами, що вибудовується багато десятиліть.
Наша війна багато чому навчила європейців. Вони значно наростили військові витрати, розпочали докорінну перебудову свого ВПК і активно готуються до можливої війни з Совєтами. Вони не мають наміру конфліктувати з Китаєм та проводити авантюрні операції на Близькому Сході. Їх єдиним фактичним ворогом залишається росія, і усі зусилля Старого континенту віднині будуть зосереджені на протистоянні виключно російській загрозі. А ще європейці точно не розпилятимуться на геостратегічне домінування по усьому світу, як цього прагне нинішня американська адміністрація.
Першим не витримав Мерц, потім розворот від США почав демонструвати Стармер (сьогодні він збирає європейську конференцію щодо подальшої стратегії країн-учасниць у близькосхідній війні), а після відкритих образ у сторону Макрона, своє слово сказав і Єлисейський палац. Так що на нашому континенті головна оборонна ставка робитиметься не на Вашингтон, а на майбутній регіональний Альянс (його створення вже фактично розпочалось) з опорою на ядерні арсенали Парижа/Лондона, німецькі промислові потужності та військово-технічний досвід Києва.
Ситуація на Близькому Сході.
Я розумію, що режим КВІР – злочинний та антинародний, але Трамп з Хегсетом, отримавши натхнення від успіху з Мадуро, почали грати в російську рулетку з неочевидним результатом. Скажу відверто: рідкісні бенеді сидять у Білому домі - почали війну, захистити своїх союзників від ракетних і дронових обстрілів і забезпечити для них нафтогазову логістику не можуть, а тепер ще хочуть, щоб монархії Затоки покрили витрати США на війну в Ірані... Конгеніально!
На цьому тлі американські мас-медіа (звісно, за виключенням Fox news) починає заздалегідь фіксувати для Трамп програшну рамку. Вибудовується сюжет, у якому навіть формальне завершення війни без зламу іранського контролю над Ормузом подається як стратегічна поразка Вашингтона, а будь-які заяви Білого дому про перемогу ставляться під сумнів. Якщо конфлікт затягнеться, його пов'яжуть із втратами, хаосом та провалом лідерства. Якщо він спробує зафіксувати результат швидко, це представлять як відступ. Така конструкція зручна для демократів і противників Трампа перед виборами до Конгресу: зовнішньополітична криза перетворюється на доказ управлінської неспроможності. У цій логіці головна битва йде вже не за Тегеран, а за внутрішній баланс влади у Вашингтоні.
Що буде далі? Попри вищевикладене ставлю на продовження авантюри. Про закінчення війни з Іраном Трамп не оголосив. А тони симптомів згаданого мною синдрому Туретта вилітають у нього з рота у режимі нон-стоп, і є, скоріш за все, прикриттям обмеженої наземної операції. У практичному сенсі це означає, що висадка на острови Кешм та Харк неочевіидна, але стала ближчою, ніж добу тому.
На цьому тлі Іран готовий укласти договір з європейськими, азіатськими та арабськими країнами про користування Ормузькою протокою, заявив голова інформаційної ради Ірану Еліас Хазраті. І це явний клин між Європою та США, який вміло використовує Тегеран, і від якого Трамп просто біснується. У будь-якому випадку, цю війну йому треба закінчувати до кінця поточного місяця – пізніше прірва як для самого Донні, так і для усієї світової економіки.
Про США.
Я вже багато написав про політику Вашингтону у двох попередніх розділах. Тут лише підкреслю, що з огляду на останні події, якось врятувати республіканців на жовтневих виборах у Конгрес можуть лише два фактори – кардинальне зниження цін на бензин у США (зараз вони рекордно стрибнули до позначок у майже $5 доларів за галон) та успіхи Трампа на українському треку. Все інше – другорядне.
Правда успіхи і на цих напрямках абсолютно не гарантують президенту збереження більшості як у Сенаті, так і у ПП. Бо там, де тільки міг ДТ обіср*тися, він обіср*вся. За виключенням Венесуели, звичайно.
Так що демократи, скоріш за все, візьмуть обидві палати, і синя команда над цим зараз активно працює. А от президентські вибори мабуть програють, бо у демократів окрім Ньюсома так нікого і не з явилось серед можливих кандидатів. І не можу сказати, що це трагічний розподіл. Особливо з урахуванням того, що ініціатор іранської війни Венс зараз вимушено пішов у тінь, проте значним чином активізувався русофоб за переконанням Рубіо, якого партія активно проштовхує у майбутні кандидати – в пику Трампу з його віце-президентом, хочу зазначити.
Росія.
Життя у цьому державоподібному симулякрі йде у форматі «тут і зараз». Що було – вже неважливо, що буде – нікому не відомо.
Бачили вираз обличчя путіна, якого у кремлі відверто тролив Пашинян? І ця картинка найкраще демонструє те, де зараз знаходиться росія.
Тільки за останні тижні: простих росіян повідомили, що відбирають усі іграшки з апстора, ютуб, телеграм тощо. Олігархам запропонували скинутися на своє. Корпорації та просто в минулому прибуткові компанії закривають магазини, скорочують робочий тиждень та звільняють людей сотнями та тисячами. Мовчу про такі вже звичні речі, як політичні переслідування, підвищення цін на все, недавній масовий забій худоби і т.д. У Петербурзі та області почали зупинятися заводи через «охолодження економіки», пише Дєловой Пєтєрбург. Тільки у Ленобласті до середини березня простоювали 8 великих підприємств, а 16 працювали на скороченому тижні. Це Лєнінград, а уявіть ситуацію вглибині болот.
Плюс тотальне приховування правди. Наприклад, стан справ у Нижньокамську сильно розходиться з офіційними звітами. Американські джерела повідомляють, що кількість загиблих уже досягла як мінімум двадцяти людей. На місці події виявлено безліч фрагментів тіл, які досі не ідентифіковані. Незважаючи на спроби списати те, що сталося на технічний збій і порушення правил безпеки, характер руйнувань та свідчення тих, хто перебував на зміні, вказують саме на зовнішній удар, а не на внутрішню аварію. І так у всьому. Впевнений, якби не Трамп, путін, маючи фактичний провал весняного наступу і критичний стан речей в економіці, у червні вже б зупинився, а так…
Звісно терпіли з боліт будуть їсти рєпу і пити воду, але кричатимуть про своє «вєлічіє» - це не обговорюється. Але справа не в глубінаріях, які моляться на телевізор, а в низці фінансових мішків путіна, які все ще можуть, але вже не хочуть…
Угорщина.
Антиукраїнська істерія в Угорщині закінчиться через 10 днів. У будь-якому випадку. До влади має прийти команда, що здатна на адекватний діалог з Україною.
Проте, нам треба запастися терпінням, бо у найближчий тиждень російський васал у співробітництві з ФСБ може спровокувати що завгодно. Від «замаху на лідера країни» до "падіння уламків українського безпілотника" на дах резиденції Орбана.
Наразі ж правоцентриська «Тиса» має досить комфортний відрив від проросійського керівництва країни. Посилює цей факт і те, що дві опозиційні партії, які мають непрохідні відсотки, знялися з виборів, щоб допомогти Мадяру перемогти, і це забезпечило йому додатковий буст у 4%. Також ультраправа партія, яка традиційно виступає союзником Орбана (їхні відсотки можна було просто плюсувати) і яка мала стабільні прохідні 6%, за останні тижні впала до 4-5%, тож її проходження не гарантовано. Таким чином, експерти Полімаркету оцінюють шанси Орбана стати прем'єром у 38%, а Мадяра у 63%.
Через декілька днів до Будапешта «рятувати ситуацію» повинен прилетіти Венс. Але думаю, сам Орбан попросить відмовитись віце-президента від цієї поїздки. Бо якщо пару місяців тому підтримка Трампом головно антиукраїнського угорця з натяжкою можна було розглядати як позитив для Орбана, то тепер це піде йому тільки у мінус. Причини, сподіваюсь, пояснювати не треба.
А без Орбана, в активі у кремля на полі ЄС залишиться хіба що Фіцо. Він ніякий, і наразі є лише підсвинком угорського прем`єра. Так що після потенційного програшу останнього, пан Фіцо має шанс стати дуже навіть поміркованим українофілом.)
І навіть якщо взяти дуже малоймовірний виграш Орбана, я не бачу у цьому трагедії. На наш кредит у 90 млрд. він вимушений буде погодитись вже у ході засідання Єврокомісії 19 квітня ц.р. Бо у противному випадку не отримає на додаток до російської нафти і ВЖЕ заморожене фінансування з боку ЄС.
До того ж, це буде кричущий прецедент для ЄС, яка не стане з цим миритись. Ні, Угорщину не виключать з ЄС і вона не буде позбавлена голосу, але створення коаліцій країн, що рухатиметься уперед без Угорщини - практично вирішене питання. Плюс, як я вже зазначив, скорочення чи заморожування фінансування ЄС - гроші прив'язують до дотримання правил. Ранком – кредит для України, увечері – європейська допомога Угорщині. Все просто як сливова палинка.
Китай.
Окрема тема, яка навряд чи повністю розкриється у цьому дописі. Скажу лише, що у ситуації геополітичної турбулентності саме гарантії стабільності стануть найпопулярнішим світовим брендом. У Пекіні це чудово розуміють і дочекаються того часу, коли треба розпочати гру. Таким чином, китайська «м'яка сила», на яку завжди робив ставки Пекін, може принести йому дивіденди у вигляді посилення партнерства з Європою та арабськими країнами, не кажучи про посилення присутності в Африці. Оголошуючи Китай ворогом США і пересварившись зі своїми союзниками, Трамп особисто віддав усі козирі Сі. Просто геніальний стратег цей мілашка Трамп!
Що стосується відносинам з кремлем, то тільки дурний не буде до останнього тягнути за безцінь російські ресурси. Так що Сі наразі сидить на березі Хуанхе, і спокійно спостерігає, як пливуть по ній майбутні профіти Піднебесної.
Україна.
Все як і в останні роки… Міндіч вже практично забутий, корупційні скандали цієї влади стали таким рутинним явищем, що їх згадують усе рідше. З Зеленського на Заході у свій час зробили «героя», таким він і продовжує залишатись. Хоча визнають усі: такої корупції, як при Зе, не було при жодному українському керманичу.
Виборів у цьому році не буде, але ви ж знаєте фразу про те, що підготовка до наступних виборів розпочинається наступного дня після проведення попередніх. І в Україні така підготовка йде повним ходом.
Звісно, проживаючи поза Україною, я не можу знати усіх нюансів внутрішніх розкладів, але аналізувати інформацію я все ж вмію. А тому бачу, що колись прозеленський сегмент політиків поступово зміщується із самого Зеленського через Буданова і до Федорова. Якщо Шостий якимось дивом (теоретично) і має шанс виграти майбутні президентські перегони, то у раду під його брендом дуже небагато хто наважиться йти. Так от, рухаючись від тандему Єрмак/Зеленський, частина електорату залишиться під Будановим (який проведе ребрендінг нинішніх СН), а частина зупиниться на Федорові.
Правоцентристській частині нашого електорату, яка віддавала свої голоси Порошенку або значним чином розчарувалась у нинішній владі, треба буде вибирати між Залужним і Петром Олексійовичем. З урахуванням того, що перший точно піде на перегони, вибір буде не простим і може розпорошити голоси пасіонарно-політичної спільноти.
Особисто моя думка – Порошенку краще не йти на президентські вибори, а повністю зосередитись на парламентських, де у нього дуже високі шанси отримати т.зв. «золоту карту» у потенційному формуванні наступного уряду.
Що стосується Залужного… Багато хто каже, що поки у нього немає ні програми, ні команди. Звісно він представить те і інше, коли висуне свою кандидатуру. Але ж будемо чесними - 90% людей в нас голосують не за програму кандидата, а за людину, яка її висуває. Я вам зараз з допомогою GPT за дві хвилину таку програму напишу за все добре та проти усього поганого, що ви й за мене за цим принципом проголосуєте.)) Між тим, треба зазначити, що у Залужного програма буде приблизно як у Порошенка - правоцентристська. По суті генерал вкраде частину електорату Петра Олексійовича, а тому вони будуть вимушені кулуарно домовлятись між собою щодо передвиборчої стратегії. Інакше обидва можуть зазнати поразки від тих, хто є прямими спадкоємцями нинішньої влади. Впевнений: Залужний та Порошенко - бійці, у них все вийде.
Головний висновок.
Ми бачимо, яких очевидних форм набула зараз світова та внутрішньоукраїнська турбулентність. Коли люди без жодних принципів відверто намагаються наловити побільше рибки в мутній воді. Від Орбана і Трампа до Міндіча і вже колишнього Єрмака. Щодня ми чуємо, як уся адміністрація Трампа з ним самим на чолі не бачить "нічого такого" в допомозі Путіна Ірану. Майже щодня ми бачимо, як маленький мерзотник Орбан ставить на коліна увесь Європейський союз. Майже щодня ми дізнаємось про нові корупційні скандали в Україні. І все це дуже великі уроки для українського суспільства. Підуть вони на користь нам у майбутньому? Не знаю. Головне зараз врятувати країну, зберегти людей і достойно завершити цю війну. Вдасться? Навіть не сумніваюсь у цьому. Але далі наступить завтра...
Друзі, дякую, що так швидко закрили збір! У мене на «банці» залишилось приблизно 15 000 грн. Якщо комусь з військових треба, можу перерахувати прямо зараз – пишіть. Якщо ні, гроші залишаться там до наступного збору. Віримо у ЗСУ? Цього мало… У ЗСУ, або для ЗСУ – цей принцип повинен бути домінуючим для усіх свідомих українців.
Прорвемось. З повагою, Олег Шарп.
