Під час моніторингу словацького інформаційного простору команда Інституту європейських безпекових досліджень (IESS) виявила публікацію на блозі Pravda.sk, яка нібито містила стенограму розмови між міністром закордонних справ Словаччини Юраєм Бланаром та послом рф. Автентичність документа неможливо перевірити, проте його форматування відповідає типовим матеріалам МЗС росії. Водночас зміст не виглядає випадковим: зняття обмежень на культурну співпрацю з росією супроводжувалося заявами російської сторони про можливе повернення «руського дому», а офіційні контакти включали обговорення питань енергетики, міжурядової співпраці та культурної взаємодії. У сукупності це вказує на послідовну траєкторію поступової нормалізації словацько-російських відносин.
Як зазначається у матеріалі IESS, будь-які контакти з послом рф у нинішніх умовах не можуть розглядатися як нейтральний дипломатичний жест. Після повномасштабного вторгнення росії, системного порушення Статуту ООН і міжнародного гуманітарного права, а також багаторічної кампанії дезінформації й політичного впливу в Європі, такі контакти означають не “прагматизм”, а нормалізацію держави-агресора та толерування її меседжів. Особливо показово, що з надісланого запису бесіди від 10 березня 2026 року між послом рф у Словаччині С. Андрєєвим і міністром закордонних та європейських справ Словаччини Юраєм Бланаром випливає: саме словацький міністр ініціативно почав розмову з теми війни проти України. ЄС прямо виходить із того, що дії росії продовжують порушувати фундаментальні норми міжнародного права, зокрема заборону застосування сили, закріплену в статті 2(4) Статуту ООН.
Коли представники політичного чи культурного середовища в державі-члені ЄС і НАТО дозволяють собі подібні контакти з представниками російського режиму, вони фактично подають міжнародне право як щось необов’язкове, ситуативне і таке, що може бути відкладене “заради розмови”. Це і є найбільш небезпечний сигнал. Бо йдеться вже не просто про дипломатичний етикет, а про підрив самої ідеї правового міжнародного порядку. На цьому ґрунті зростає переконання, що воєнні злочини, окупація, депортації, ядерний шантаж і інформаційні операції не є перешкодою для “business as usual”. Із запису бесіди випливає ще тривожніша річ: Бланар не просто вислухав російську позицію, а, зафіксовано, “запевнив, що уряд Роберта Фіцо розуміє причини, які спонукали росію почати спеціальну воєнну операцію у лютому 2022 року”. Таке формулювання не залишає простору для будь-яких “нейтральних” трактувань, а є чітким зайняттям російської імперіалістичної позиції та прямим виправданням агресивної війни.
Окрему загрозу становить піднята в розмові діяльність структур на кшталт «Россотрудничество», які давно не можна сприймати як звичайний культурний інструмент. Європейський парламент прямо називав офіси “Russkiy Dom”, що фінансуються підсанкційним російським федеральним агентством “Россотрудничество”, осередками, чиї оманливі проєкти поширюють дезінформацію, пропаганду та порядок денний Кремля серед громадянського суспільства ЄС.
Аналітики EUvsDisinfo також визначають “Россотрудничество” як частину контрольованої державою екосистеми, покликаної формувати інформаційне середовище для зовнішньополітичних цілей Москви, а також працювати з російськомовними спільнотами за кордоном. У цьому контексті особливо показово, що в тій самій бесіді окремо порушувалося питання правового статусу Російського Центру Науки та Культури у Братиславі, а міністр, згідно із записом, повідомив, що це доручено співробітникам профільних департаментів МЗС Словаччини, та погодився на створення робочої групи за участі представників міністерства і посольства рф.
Саме тому «Россотрудничество» не є “культурною дипломатією” у звичному сенсі. Це інструмент проникнення, рекрутування лояльності, легітимації кремлівських наративів і створення соціального плацдарму для впливу, зокрема через роботу з російськомовними громадами та мережами “співвітчизників”. У Європі “руські дома” продовжують діяти навіть після санкцій проти материнської структури; журналістські розслідування описують їх як осередки кремлівського “м’якої сили”, що часто існують у сірій правовій зоні, мають тісний зв’язок із посольствами рф, і в окремих країнах ставали предметом розслідувань через підозри в прикритті розвідувальної діяльності. У тому й полягає проблема: там, де дехто бачить “культурний обмін”, безпекові служби дедалі частіше бачать канал впливу, маніпуляції та потенційного збору інформації. Із надісланого документа видно, що йдеться не про абстрактний діалог, а про практичне сприяння врегулюванню статусу РЦНК, відновленню його функціонування та синхронізації цього питання з міждержавним порядком денним.
Тому контакти з представником держави, яку сам Альянс і європейські інституції розглядають як джерело системної загрози, шкодять не лише інформаційній безпеці. Вони ставлять під сумнів безпеку як таку. Доповідь Саулі Нііністьо для Європейської Комісії прямо наголошує, що ворожі розвідслужби використовують розбіжності у практиках контррозвідки між державами-членами, а ЄС має ускладнювати їм роботу на своїй території. У такому контексті будь-яка “неформальність” або політична поблажливість щодо представників рф — це не дрібний епізод, а системна вразливість, якою Москва традиційно користується. Зі змісту бесіди випливає, що Бланар також назвав антиросійські обмеження ЄС “безглуздими”, підтвердив намір Словаччини оскаржити в Суді ЄС рішення про заборону імпорту російського газу з 2027 року, а припинення постачання російської нафти по нафтопроводу «Дружба» охарактеризував як “шантаж і тиск” з боку України. Це вже не просто “контакт” — це надання російському порядку денному додаткової політичної легітимності всередині Євросоюзу.
Це яскравий приклад FIMI (Foreign Information Manipulation and Interference) в дії. Європейська служба зовнішніх дій визначає FIMI як комплекс тактик зовнішньої маніпуляції та втручання в інформаційний простір, а її останні звіти прямо вказують, що головним джерелом таких операцій для ЄС і партнерів залишається росія. FIMI працює як через фейки та анонімні Telegram-канали, так і через авторитет посольства, і через “культурні” структури, і через обхідні мережі впливу, і через створення ілюзії, що російська позиція є “однією з легітимних точок зору”, а не інструментом війни проти Європи. Саме таку схему видно і тут: дипломатичний канал, енергетичний сюжет, атака на санкційну логіку ЄС, делегітимація української позиції як нібито “тиску”, паралельне просування інтересів російської інфраструктури впливу в Словаччині. Усе це разом і дозволяє нам стверджувати, що розмова Бланара з послом РФ не є звичайною дипломатичною роботою, а елементом, кроком розширення екосистеми російського впливу.
На цьому тлі особливо тривожним є стан свободи слова, свободи вираження та культурної автономії у самій Словаччині. Місія Media Freedom Rapid Response зафіксувала погіршення стану медіасвободи у країні, зростання медіазахоплення, поширення дезінформації та загрози безпеці журналістів. Європейська Комісія у своєму Rule of Law chapter щодо Словаччини за 2025 рік теж посилається на ці висновки, а окремо наголошує, що медіасвобода і медіаплюралізм є центральними для верховенства права. У такому середовищі будь-яке зближення політичного керівництва з російськими дипломатичними й квазікультурними структурами становить подвійну загрозу: з одного боку — для інформаційної стійкості держави, з іншого — для здатності суспільства вчасно розпізнавати зовнішній вплив.
Отже, питання вже не лише в окремих контактах чи окремих сигналах. Питання в тому, що нинішня влада Словаччини свідомо шкодить європейській єдності, безпеці та демократичній стійкості власної держави. Якщо державні або наближені до влади актори одночасно нормалізують контакти з представниками російського режиму, відкривають простір для російських мереж впливу і послаблюють середовище свободи слова, це неминуче викликає ширше питання: наскільки така практика відповідає базовим принципам, на яких стоїть Європейський Союз — демократії, верховенству права, правам людини та захисту меншин. Саме ці принципи ЄС визначає як ядро Копенгагенських критеріїв. Із запису випливає, що йдеться не лише про обмін репліками: у ньому фіксується також намір відновити роботу двосторонньої міжурядової комісії з економічного і науково-технічного співробітництва, активізувати контакти з питань військово-меморіальної тематики та врегулювати низку практичних питань, важливих для російської присутності в Словаччині. Це вже виглядає як системна реінституціоналізація відносин із державою-агресором.
Сьогодні мовчазна (а у випадку міністра Бланара – дуже голосна) легітимація російського впливу — це не “суверенна позиція” і не “альтернативна думка”, а політична безвідповідальність із прямими наслідками для безпеки Європи. І кожна така зустріч, кожен жест поблажливості до російського посольства, кожна спроба прикрити пропагандистські інструменти словами про “культуру” чи “діалог” лише наближають момент, коли питання стоятиме руба: пан Бланар припускається помилок через власну непрофесійність, чи свідомо працює в логіці, вигідній державі, що зруйнувала сталий мир у Європі — Росії?
