Честь, гідність, репутація
Голова парламенту Руслан Олексійович Стефанчук обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України (НАПНУ) у 2009 році, дійсним її членом (академіком) став у 2020-му.
Його наукова кар’єра пішла вгору саме після того, як він став нардепом, – писала уїдлива преса. – До того спроби стати академіком успішно не завершувалися. І бути членом Академії – це не просто статус.
У декларації Стефанчука йдеться про те, що він отримує щорічно виплати і це довічно. Наразі сума становить близько 50 000 грн на рік.
Чи не занадто прискіпливі ЗМІ до державного діяча, кандидатською дисертацією якого була монографія «Захист честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві» (2001)?
Забігаючи наперед, складається враження, що сторожові пси демократії в цьому випадку були радше кімнатними болонками.
Для початку, спікерові ВР 50-ти тисяч в якості приробітку видалось, мабуть, замало, бо він захотів бути вже «царицею морською», чи, пак, дійсним членом (академіком) усенької Національної академії наук. За першої спроби рік тому, як писала преса, «Національна академія наук послала Стефанчука вслід за Табачником і Азаровим».
Родина Стефанчуків за останні 5 років закріпилася у статусі «нових смотрящих» за цілою низкою вузів та правових інституцій країни.
Тож віддамо належне академічній спільноті, яка попри тиск влади, не проголосувала за нового члена-кореспондента НАНУ.
Проте відомо, що Руслан Олексійович ще до спікерства обріс колонауково-правничо-владними зв’язками і – що характерно – старається ніколи не кидати соратників по старих оборудках.
Яскравий приклад – Ірина Венедіктова. У команду Зеленського, свого часу, її привів Руслан Стефанчук.
Ірина Венедіктова брала участь у конкурсі на посаду судді Верховного суду. Але вибула з конкурсу, не набравши потрібної кількості балів. До приходу у велику політику Ірина Венедіктова жила і працювала у Харкові і не мала стосунку до публічної політики.
Як загальновідомо, добрі стосунки зі Стефанчуком обернулись для неї спочатку кріслом директорки Державного бюро розслідувань, членом РНБО, потім троном Генпрокурорки (перша жінка на цій посаді), а затим – затишним фотелем Посла України у Швейцарії (та Ліхтенштейні – за сумісництвом).
А все починалось з поставленных на потік дисертацій для майбутніх «вчених» при владі.
До речі, в цьому конвеєрі не останню, коли не сольну, скрипку грала віце-президентка Нацакадемії правових наук Наталія Кузнєцова.
Як бачимо, рік тому у герці з владним тиском перемогла наука.
До честі останньої, оскільки «родина», чи, пак, «сім’я» Стефанчуків готувалась до операції серйозно.
Пані Кузнєцова була віце-президенткою НАПНУ по червень 2023-го, але сімейність в закладі не перервалась. Її сина Олексія Кота обрали дійсним членом (академіком) НАПНУ разом із Стефанчуком. Який (Кіт, а не Стефанчук) з січня 2024-го стає директором Інституту правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України.
Чому НАНУ?
А тому, що заклад з чудовим будинком на Пилипа Орлика, 3, який раніше входив до системи НАПНУ, 12 жовтня 2023-го державницьким рейдерством «сім’ї» передано як «цілісний майновий комплекс» у відання НАНУ.
Як встояли у 2024-у академіки від науки перед таким подарунком академіка від влади – важко сказати, але пройшов рік, Стефанчук і прісні далі проводили відповідну роботу аж до залякувань «прикрити лавочку» включно, тому результат цьогорічних виборів до Національної академії наук вже непрогнозований. Хоча, радше, – малооптимістичний. З точки зору науки.
Бо ми маємо ще один прецедент, – ще більш нечесний, негідний й репутаційно негативний, – який наочно демонструє методи «сім’ї’».
Болонка-болонкою (в стефанчуковому кейсі), але преса зуміла витягти на світло історію з коханкою і позашлюбною дитиною спікера ВР і академіка. (Якими барвами у цьому сенсі запалала інформація, що Стефанчук брав участь у розробці законів України… «Про охорону репродуктивного здоровʼя»!).
ЗМІ не з’ясовували, як поставилася до впровадження законодавчої ініціативи в життя не вдома, а в гречці, рідна дружина нашого правника і головного законотворця, докторка юридичних наук, професорка кафедри юстиції Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марина Стефанчук.
Але, як свідчить досвід куртуазної літератури, часом такого штибу «репродуктивну» проблему вирішує подарунок. Цінний для сторони, яку можна вважати постраждалою. А що може бути ціннішим для вітчизняного науковця, ніж українська Нобелівка – Національна премія ім. Бориса Патона?
Під тиском Руслана Стефанчука на здобуття державної премії Бориса Патона просувається дружина Голови парламенту Марина Стефанчук, – поки що тільки й може просто констатувати преса. Але як тут може впливати спікер навіть зі своїми можливостями? – здивується наївний. Вищезгадана Наталія Кузнєцова – професорка кафедри цивільного права КНУ ім. Т.Шевченка.
Брат Руслана Стефанчука, Микола Стефанчук, окрім того, що депутат ВР, з 2016 року — старший науковий співробітник… Київського національного університету ім.Т. Шевченка.
Його дружина, Оксана Музика-Стефанчук, – професорка кафедри фінансового права… Навчально-наукового інституту права КНУ ім. Т.Шевченка.
А вищезгаданий Олексій Кот – професор кафедри цивільного права… Київського національного університету ім. Т.Шевченка за сумісництвом, також залучений до спецвладної операції з притягнення за вуха премії Патона Марині Стефанчук. В якій, операції, сам спікер ВР використовує в якості тарана директорку Навчально-наукового інституту права КНУ ім. Т.Шевченка, докторку юридичних наук, професорку кафедри конституційного права Оксану Васильченко.
Отож, поклавши очі на це все, можна так само покласти руку на серце і признатись:
як не станеться чуда, ім’я якому честь і гідність науки, – бути Руслану Стефанчуку академіком НАНУ!
Хоча, можливо, колись побачить світ чиясь монографія «Як наплювати на власні честь, гідність, репутацію і залишитись головою вищого законодавчого органу держави».
Ігор Мороз
Конгрес «СВІТ»
