Повнота влади непремінно породжує безкарність, а безкарність – свавілля. Безконтрольний самоуправ на вершині влади, як гласить енциклопедія повновладдя, має лише одного контролера своєї беззаконної всемогутності – власну Етику.
➤ Коли нема інституцій, здатних обставити узурпатора заборонами.
➤ Коли нема системи противаг, здатних тримати правителя в лабетах відповідальності.
➤ Коли нема важелів стримування, здатних удержувати керманича в рамках громадянської демократії.
➤ Коли правові підвалини Держави лежать на узбіччі покришені й пошматовані – з єдиних регулятивів лишається лише Етика Государя.
Тому повнота влади якнайоб’ємніше показує Мораль одноосібника.
Він уже не може сховати своє Я за лаштунками регламентів і процедур – бо государеве Я стає законом у демонтованій ним системі.
Коли людовікове гасло «Держава – це я» набуває абсолютних величин – усе вирішує якраз Етика Імператора.
Якщо її немає – тоді спокуса всесильністю розливається вакханальним паводком страхів, комплексів, озлобленості, порахунків, мстивості, сп’яніння всесиллям.
І тоді наступає диктатура.
І тоді Держава пише свою заключну главу.
▪️
АНТИМАЙДАН ВИПРОБОВУЄ МЕЖІ
Щоб зрозуміти, що відбувається, варто подивитись на ретроспективу і перспективу - хоча б кількох тижнів.
І осягнути всю картину.
Бо обшуки і підозра Віталію Шабуніну - подія з того ж ряду, що і «мобілізація» Богдана Буткевича.
І демонстративна, внаглу, під барабани телеграм-помийок і бадьорі коментарі піар-обслуги, відмова виконати закон щодо призначення керівника БЕБ.
І наїзди на бізнес, із пошуком абсурдних «фіскальних ухилень», а то і «державної зради».
І обшуки в рідних нардепа «ЄС» Ніни Южаніної.
І обшуки та вилучення телефона дипломата Костянтина Єлісєєва.
І топтання по правах місцевих громад - від Рівного до Чернігова, від Сум до Києва.
І, зрештою, «санкції» проти Петра Порошенка - в купі з понад сотнею «справ».
Це лише те, що на поверхні. У заголовках новин. У звітах європейських органів і Меморандумі комісара з прав людини Ради Європи.
Все це - прояви одного явища. Антимайдан тестує межі.
Після Революції гідності стало якось неприйнятно топтати Конституцію і закон, зневажати думку союзників, плювати на думку громадськості - яка не зманіпульована владною пропагандою.
Мимохіть навіть після 2019 можновладці мусили бачити якісь межі. Роздратування цим фактом - у кожному рядку телеграм-помийки нині покійного Портнова. Але також - і у фразі Зеленського зразка весни-2020: «Я був готовий вішати, і це було б швидше, але ми ж обрали демократію».
❗️Тепер, схоже, на Банковій окрилення від безкарності.
На тлі страху за власне майбутнє.
Дуже небезпечне поєднання.
Відстороненим розумом тут можна було б виводити висновки:
➤ Що дозволяти монополію на владу не можна.
➤ Що порушників закону з силових структур треба карати, бо непокаране зло вертається і мститься за ті хвилини страху, що пережило при зміні влади після Майдану.
➤ Що запобіжників проти сваволі має бути ще більше.
Але до всього цього Україна ще має дожити. Спроба з неї диктатуру ці шанси зменшує - бо в протистоянні диктатур важливо лише, скільки у тебе багнетів і грошей.
Однак на Банковій увірували, що можна інакше. Що все зійде з рук - бо «ніхто не захоче сваритися з владою України під час війни».
Такий стан їм дуже вигідний.
Тож, вони кинули виклик усім:
▪︎ Політичним опонентам - показують, що зможуть розправлятися з ким завгодно, доки інші сподіватимуться, що пронесе.
▪︎ Громадянському суспільству - проводячи знакові зачистки і демонструючи, що хвалена громадянська солідарність українців стала порожнім звуком.
▪︎ Журналістам - цинічно апелюючи до мобілізаційного законодавства, яке самі не раз порушували.
▪︎ Підприємцям - показуючи, що «тилові силовики» є найефективнішими рейдерами.
▪︎ Зрештою, партнерам - ховаючись за «а спробуйте нам грошей не дати, будете посіпаками путіна».
❗️З цього зашморгу доведеться вириватися лише разом.
Бо країна мрій Банкової - непридатна для життя українців.
Незгодним уже пропонувалося емігрувати - але українці знаходили інші варіанти вирішити подібні проблеми.
Схоже, всім незгодним із запровадженням диктатури знову кидають виклик.
.
Остап Дроздов, Ростислав Павленко
