У Києві день жалоби. Знову.
Черговий злочин рашистів знов перекреслив усі аргументи про "путін теж шукає миру", "повітряне перемир'я можливе" - та інші, які дико звучать для будь-якого мешканця Сум чи інших прифронтових громад, але чомусь не полишають чимало умів в Україні і світі.
Чіткий почерк: зруйновані будинки, загиблі, десятки поранених.
Цього разу росія обстрілювала столицю майже 9 годин — шахеди, балістичні й крилаті ракети. Під завалами ще лишаються люди. Вже відомо про щонайменше 23 загиблих і понад півсотні поранених; серед загиблих і поранених - діти.
Знову знесено цілий під’їзд у житловій п’ятиповерхівці. Зруйнований торговельний центр, пошкоджені офіси.
Зокрема, представництво ЄС і «Британський дім». Дуже імовірно, що не випадково: граються у символізм і намагаються залякати за підтримку України.
Президент і міністри говорять про «робимо все можливе». Сварять Китай і Угорщину.
Але після 3,5 років повномасштабної війни, і обговорення тих самих висновків після кожного обстрілу, час питати за незроблене. І вимагати зробити.
1. Удари відплати.
Найкращий спосіб припинити обстріли - нищити засоби, а також завдавати неприйнятної шкоди ворогові.
Цього разу наче є про що говорити. Уражені ще два рашистських НПЗ, пошкоджено залізничну інфраструктуру. Продовжується руйнування постачання пальним як армії вторгнення, так і півдня, а в перспективі і центру росії, експорту нафти «Дружбою» та портом Усть-Луга. Оглядачі рахують збитки рашистів…
Це однозначно добре. Але таким операціям досі бракує ефекту накопичення. Ворог встигає відремонтуватися і відновитися.
Ні, удари не марні - шкода для ворога безсумнівна, відволікання ресурсів теж значне. Але для якісного ефекту потрібна постійність. У рашистів мають бути не кілька чорних днів, а відчуття чорного провалля, в яке вони заглиблюються все дужче. Вони мають знати, що, поки триває агресія проти України, ставатиме тільки гірше. Це не перебити жодною пропагандою. Але це і потребує значно більших ресурсів.
Ми чули принаймні про три «проривних» розробки, які здатні доставити війну хоч до москви, хоч деінде на європейській частині. «Фламінго», «Довгий Нептун», «Паляниця» і загалом концепція дрон-ракети… Навіть рекламний алгоритм ФБ підтягує відомості про нові розробки дальніх дронів, ТТХ яких звучать чаруючою музикою…
Де це все? Де обіцяні Зеленським «тисячі ракет, десятки тисяч дронів»? Кошти є. І українські (особливо якщо тирити поменше), і партнерські. Виробництва давно можна було би розгорнути - або в захищених локаціях, або у партнерів поблизу нашого кордону. Було б уміння.
Нема? У кого саме? Чому він/вона досі на посаді? Чому запити про це ігноруються, а українцям підсовують чергові шоу і провокують ср.. дискусії на штучні теми?
2. Захист неба.
Це у продовження запитань про ракети і дальні дрони.
Не бракує бравурних повідомлень про «дрони-перехоплювачі», «масові ракети», лазерні та інші новітні системи. Але вони здебільшого повідомленнями і лишаються.
Натомість навіть вогневі групи, які як «засіб останньої надії» боряться із шахедами, скаржаться на брак людей і озброєння. Засоби радіоелектронної боротьби та протидії технічним розвідкам постачаються «пізно і мало». Проривні розробки, як-от проект «Ай-Петрі», ігноруються - бо ж за ними стоїть Порошенко, а ОПа велить не мати з ним справ.
Дрібʼязкове політиканство ОПи і розквітлі корупційні схеми не дозволяють адекватно і швидко посилювати систему ППО - і тому рашисти, з усім їхнім бардаком, але продовжують вбивати, нарощуючи кількість в якість ракет, дронів і відповідно - влучань і жертв.
Відповідними викладками переповнені соцмережі - але ОПі байдуже. Що має статися, щоб ставлення змінилося? Чекають влучення у Банкову?
3. Цивільний захист. Укриття.
У червні 2023 року, після скандалу із загибеллю сімʼї на порозі зачиненого бомбосховища, «Європейська Солідарність» подала законопроект 9358 - щодо окремої програми для будівництва укриттів, сховищ, малих укриттів для громадських місць, і зазначенням стандартів для них і виділенням належних коштів.
Проект навіть не розглядали. ОПа і «слуги» все ж знають самі. А якщо що - провину можна перекинути - чи на місцеві громади (в яких постійно забирають кошти), чи й на самих українців (не слухають мудрих порад і «не ходять в укриття»- яких може банально не бути, чи які можуть не відповідати вимогам безпеки).
Жодне з цих питань - не нове. Після кожного обстрілу, особливо столиці, актуалізуються. На їх вирішення виділяються сотні мільярдів коштів платників податків, мільярди доларів і євро від партнерів. Але знову і знов - питання не вирішуються. Бо так поки можна. Так звичніше і зручніше. Війна і смажений півень - десь поки «там». У крайньому разі можна буде прийняти принизливі умови «миру» - і звинуватити в тому партнерів.
Такий от нехитрий план.
Винуватець — безперечно, путін. Це він запускає ракети й дрони по житлових кварталах.
Але правда й у тому, що влада України досі не бажає діяти на випередження, берегти життя людей і підвищувати безпеку громад.
Україна, маючи підтримку союзників, маючи унікальний потенціал суспільства, маючи щирий порив волонтерів, - може і здатна вибити зуби масивному, але тупому російському ведмедю. Все залежить від здатності управляти тим, що маємо - і не ловити ґав.
Це злочинна бездіяльність - ігнорувати свій обовʼязок, а потім на руїни носити квіточки і плюшових ведмедиків.
