Справжня «денацифікація»: як українську націю повільно ліквідують руками Заходу в обмін на транші
Пропоную відкинути дипломатичний політес і назвати речі своїми іменами. Путін розпочав цю війну з шизофренічною метою так званої «денацифікації», але зламав зуби об нашу армію. Проте іронія історії виявилася набагато страшнішою: справжня, фактична ліквідація української нації відбувається прямо зараз. І робиться це не лише російськими бомбами, а вивіреними, холодними руками наших європейських та американських партнерів за повної співучасті вітчизняного ОЗУ «Династія».
Повільне, контрольоване умертвіння цілої країни в обмін на макрофінансові транші. Управління процесом евтаназії, яке всі сторони цинічно називають «підтримкою України стільки, скільки буде потрібно».
Геополітична м'ясорубка на аутсорсі
Формула Заходу, яку нам продають під соусом союзництва, насправді є математично бездоганним планом утилізації. Нам дають рівно стільки зброї, щоб ми не впали сьогодні і продовжували сточувати російський військовий потенціал, але ніколи не дають достатньо, щоб ми могли швидко і безповоротно перемогти.
Це означає війну на виснаження, але виснаження чого? Росія виснажує свої нафтодолари та запаси радянського металобрухту. Захід виснажує бюджети, перезапускаючи свій ВПК і позбавляючись списаної зброї. А Україна виснажує свій генофонд. Свій демографічний стрижень. Ми розплачуємося за геополітичну стабільність Європи та Америки фізичним існуванням нашого працездатного і репродуктивного населення. Це ідеальний аутсорс: Захід воює з глобальним ворогом чужою кров'ю, дозуючи постачання так, щоб м'ясорубка працювала стабільно і без різких ескалацій.
Європейський демографічний джекпот
Поки ми стікаємо кров'ю, Європа вирішує власну екзистенційну кризу. Нам розповідають казки про те, як ЄС страждає від тягаря українських біженців. Це брехня. Для старіючої, бюрократизованої Європи 5–6 мільйонів українців — це історичний демографічний джекпот.
Згідно з документом Ukraine Plan 2024–2027, у самому плані є пряме формулювання про необхідність залучення іноземної праці, хоча немає прямої вимоги “завезти мігрантів з Африки чи Азії”.
Найважливіший фрагмент — розділ Human Capital, реформа 6, “Improved functioning of the labour market”. Там прямо написано, що Україна має “безпрецедентну міграційну кризу”, що близько 4,3 млн українців мають тимчасовий захист у ЄС, а робоча сила серед вимушених мігрантів становить щонайменше 1,4 млн людей. Далі документ формулює критичну тезу: для зростання на 7% на рік Україні потрібно залучити 3,1–4,5 млн людей до робочої сили до 2032 року, і прямо сказано: “The potential labour shortage cannot be met solely by Ukraine’s domestic resources” — потенційний дефіцит робочої сили не може бути покритий лише внутрішніми ресурсами України. Після цього йде висновок: потрібна ефективна державна міграційна політика, яка сприятиме поверненню українських громадян і залученню іноземної робочої сили.
Вони отримали ідеальний людський капітал: освічений, працьовитий, білий, культурно близький, готовий інтегруватися і працювати. Наші жінки рятують їхню демографію, наші діти заповнюють їхні школи, наші фахівці закривають діри на їхніх ринках праці. За ціну соціальних виплат європейські економіки купили собі майбутнє, повністю знекровивши наше. І коли ЄС виписує нам черговий кредит за програмою Ukraine Facility, вони прекрасно розуміють: ці гроші віддаватимуть ті українці, що залишилися на руїнах, тоді як найкращі мізки вже абсорбовані економікою Німеччини, Польщі та Чехії.
Транші за мовчання і ліквідаційна комісія при владі
Де у цій схемі наша влада? Вона виконує роль ліквідаційної комісії на підприємстві-банкруті. Наші псевдо-еліти уклали диявольський контракт із Заходом: ми постачаємо живу силу для стримування Московії та віддаємо вам наш людський капітал, а ви закриваєте очі на тотальну корупцію, силовий рекет легального бізнесу і даєте нам мільярдні кредити, які ми будемо розпилювати.
Це ідеальний бізнес на повільній смерті. Поки в країні працює тіньовий картель ухилення від мобілізації з обігом у 80 мільярдів доларів, поки малий і середній бізнес задихається без кадрів, а зарплати керівників ледве сягають тисячі доларів заради порятунку компаній, влада радісно звітує про черговий отриманий транш від МВФ чи ЄС. Вони продали країну вроздріб. Їм не потрібні українці в Україні. Саме тому вони готують підґрунтя для завезення безправних, дешевих мігрантів з Азії. Для обслуговування олігархічних корпорацій, залізниць та портів не потрібен середній клас. Потрібні раби.
Створення «зеленого коридору сенсів»
Щоб завезти в консервативну країну, яка перебуває у стані травматичної війни, сотні тисяч трудових мігрантів з абсолютно іншим культурним кодом, недостатньо просто змінити закон. Потрібно підготувати суспільство. Потрібно створити соціокультурну інфраструктуру поглинання.
Цю функцію виконують подібні грантові програми, наприклад:
Могилянка чи УКУ відкривають програми з афростудій чи азійської інтеракції, вони формують пул фахівців, перекладачів, соціологів та HR-ів, які завтра будуть обслуговувати процеси найму і адаптації цих мігрантів на великих українських підприємствах.
Встановлення контактів з університетами та НГО Індонезії, Пакистану чи країн Африки — це створення ідеальних рекрутингових хабів. Те, що сьогодні називається «академічним обміном», завтра стане каналом постачання робочої сили.
Через «м'яку силу» (статті, дослідження, освітні програми) в український інформаційний простір інтегрується наратив про те, що мігранти з Глобального Півдня — це не загроза, а нормальний елемент «глобальної України». Це знімає суспільний спротив перед тим, як великий бізнес відкриє шлюзи.
Фінал проєкту «Україна»
Те, що відбувається сьогодні — це не шлях до перемоги. Це купівля нашого суїциду в розстрочку. Американці купують послаблення Росії. Європейці купують безпеку своїх кордонів і мільйони наших найкращих людей для своїх заводів. А українське ОЗУ «Династія» купує мільярдні потоки західної макрофінансової допомоги, під які списує залишки національного суверенітету.
Американський економіст Джеффрі Сакс сформулював суть цієї епохи з крижаною відвертістю: «Ми купили Україну для війни з Росією». У цих кількох словах — весь вирок нашій державності.
Всі у виграші. Всі, окрім самої України, територія якої перетворюється на випалену демографічну пустелю, обвішану боргами на три покоління вперед. Це і є та сама остаточна денацифікація, здійснена не тільки російськими танками та глибокою агентурою в українських інституціях, а західними кредитами та руками наших власних мародерів у владних кабінетах, які з радістю виступили брокерами в цій угоді з ліквідації країни.
