Ось про європейський діп-стейт. «The Economist» зібрав шокуючі приклади бюрократії, яка тормозить розвиток Європи і робить її лузером на фоні США та Китаю. Чиновники плодять дурацькі закони аби тупо займати руки собі роботою, щоб робити вигляд що вони комусь потрібні і отримувать дуже некислу зарплату.
Мене найбільше вразив приклад з Нідерландів про те як тут бюрократи регулюють ПДВ для різних товарів:
«У Нідерландах корм для кроликів до минулого року оподатковувався за ставкою 9%, тоді як власники хом’яків мусили платити 21% (офіційна причина: хом’як — це однозначно домашня тварина, тоді як кролик одного дня може стати їжею). Різні заняття з йоги досі оподатковуються за різними ставками ПДВ, залежно від того, наскільки інтенсивно під час них пітніють учасники».
Більше про зони комфорту бюрократів читайте
Як боротьба з бюрократією стала європейським способом життя
Усі державні устрої породжують паперову тяганину. Проте європейці підняли дрібну бюрократію з рівня необхідності до рівня високого мистецтва. Створення правил, а потім їхнє скрупульозне дотримання — це те «je ne sais quoi», що надає Європі її особливого шарму. Різні рівні влади вигадують правила, які часто з невдоволенням впроваджуються іншим рівнем. Якщо й існує таке поняття, як європейський спосіб життя, то воно передбачає заповнення бланків у трьох примірниках.
Навіть коли бюрократія працює без перебоїв, спробуйте вести бізнес у цьому регіоні. 27 країн ЄС разом регулюють доступ до понад 5 700 професій — понад 200 на кожну країну — від найпоширеніших до найнезрозуміліших. Горе тому, хто мріє стати плиточником, експертом з грибів чи бурильником свердловин і хоче відкрити власну справу в Угорщині, не подолавши смугу перешкод у вигляді сертифікатів. (Майже чверть працівників ЄС трудиться в умовах, що вимагають визнаної кваліфікації.) Оскільки нормативи різняться від країни до країни, польському інженеру-електрику навряд чи дозволять усунути несправність, скажімо, у сусідній Литві — ось вам і хвалений єдиний ринок ЄС. Кожна країна має свій власний трудовий кодекс. Лише люксембурзький налічує 2 160 сторінок.
Деякі країни, наприклад Естонія, намагалися приборкати цей паперовий монстр, зробивши цифрове подання документів нормою.
Проте Європа дедалі більше нагадує країну, де щось заборонено, якщо це не дозволено явно. Хочете запропонувати покупцям загальні знижки? Це заборонено в багатьох країнах ЄС, якщо акція не припадає на кілька конкретних тижнів у році.
Німецька школа, яка хоче замовити підручники для своїх учнів, може бути змушена виставити контракт на публічний тендер згідно з правилами ЄС. Звісно, це справедливо. Але оскільки ціна на книги фіксована згідно з німецькими директивами, усі пропозиції від постачальників надходять за абсолютно однаковою ціною — і контракт потім розподіляється шляхом жеребкування. (Мабуть, не дивно, що німецькі підприємства витрачають 7 % свого обороту на задоволення жаги бюрократів до відміток у графіках.)
Податок на додану вартість — європейська інновація, яка з того часу поширилася по всьому світу, — породжує багатий урожай адміністративного божевілля. У Нідерландах корм для кроликів до минулого року оподатковувався за ставкою 9%, тоді як власники хом’яків мусили платити 21% (офіційна причина: хом’як — це однозначно домашня тварина, тоді як кролик одного дня може стати їжею). Різні заняття з йоги досі оподатковуються за різними ставками ПДВ, залежно від того, наскільки інтенсивно під час них пітніють учасники.
Уся ця бюрократична тяганина лише поглибила економічну кризу, що спіткала Європу. Американські венчурні інвестори глузливо сміються над дивними, наче середньовічними, звичаями континенту. У Німеччині стартапи, які сподіваються залучити фінансування, можуть зіткнутися з вимогою, щоб нотаріус зачитав усі інвестиційні документи вголос, слово в слово. Оскільки дрібний шрифт може займати десятки сторінок, це може тривати години, а то й дні (читання переривається на перерви для відвідування туалету). Кожна заявка на будівництво — від Польщі до Португалії — є бюрократичною одіссеєю, в якій необхідно враховувати шлюбні звички кожного місцевого тритону та равлика, незважаючи на нагальну потребу в новому житлі. Проект щодо збільшення пропускної спроможності аеропорту Дубліна у 2023 році налічував 7 000 сторінок. Усе це довелося роздрукувати для подання до органів влади — після чого ті самі органи влади знову сканували ці документи.
Гарне, погане та нотаріус
Брюссельський апарат ЄС, головний керівник континентального нормотворчого механізму, колись зображувався як грандіозний постачальник правил: таблоїдні історії про те, як він регулював кривизну бананів, досі переслідують це місце. Останнім часом він намагається подати себе як силу, що сприяє дерегуляції.
Теоретично кожна вартість, накладена новим указом, має компенсуватися скасуванням іншої. Що викликає плутанину, іноді один і той самий захід одночасно вводиться в дію та скасовується — це своєрідний випадок «регулювання Шредінгера».
Цього літа набув чинності закон про екологічну упаковку, який вимагає від будь-якої компанії, що продає товари за кордон — навіть найдрібніших, — призначити до 27 місцевих представників для контролю за відходами від упаковки. Чиновники ЄС, запізно усвідомивши безглуздість цієї схеми, відтоді намагаються її скасувати. Але закон набув чинності ще до того, як було ухвалено рішення про його скасування; чиновники сподіваються, що його ніхто не застосовуватиме.
Навіть коли Європа вирішує скоротити бюрократію, вона опиняється у безвихідній ситуації
