Сьогодні свою розповідь почну з цитати. Бо переглядаючи новини з ОРДЛО та росії, одразу згадала саме її, то й наспівую цілий день: «Мечта сбывается и не сбывается. Любовь приходит к нам порой не та. Но всё хорошее не забывается, а всё хорошее и есть мечта».
Тільки я б трошки замінила слова – «Мечта приходит к нам порой не та» – це найкраще описує сьогодення ОРДЛО.
Як ви же здогадалися, новини про те, як збулися мрії критичної більшості мешканців Луганської та Донецької областей «пожить в россии», «пожить по-русски» та «назад в ссср», та що це дало.
«Пожить по-русски» – це була найбільша мрія критичної більшості мешканців отруєного російською пропагандою Сходу України.
Підкреслю – не усіх, а саме критичної більшості. Що ж цього вийшло? Я про це розповідаю вже 11-й рік. Бо це найстрашніший соціальний експеримент по масовому здійсненню мрій, чи масовому психічному порушенні.
Життя мешканців ОРДЛО, які добровільно залишилися під окупацією росії, має бути описане не тільки у блогах, а й у книжках по психології, соціології, в мотивуючих, як приклад того, як не варто робити, як не варто й мріяти про минуле, й що бажання повернутися у минуле, це найгірше, що може зробити людина.
Перекреслити своє життя заради ілюзії, це просто якесь масове самогубство, саме тому я багато пишу про цей соціально-психологічний феномен.
Жити у кращі часи, жити у розвинутому, промисловому секторі з найбільшими зарплатами та найшикарнішим соцпакунком й проміняти усе це на повну деградацію та занепад. Цікава мрія.
Колись влітку усі соціальні групи луганчан та дончан були забиті питаннями, де краще відпочити за кордоном, які путівки дають на шахтах в санаторії Криму. Колись, це до війни. А до війни, це до 2014 року.
Зараз в усіх соцпабліках ОРДЛО одне питання: чи віддасть заборгованість по зарплаті черговий російський «інвестор», який збанкрутів, кинув шахти й заборгував шахтарям за півроку зарплатні.
Колись, ми, проукраїнські мешканці Донбасу, горлали, що росія знищить тут усе, бо їй не потрібні шахти, а шахти не виживуть без дотацій з Державного бюджету України.
Нам сміялися в очі, бо критична більшість людей жила у симулякрі «Донбас годує усю Україну».
Насправді, усі їх безкоштовні путівки та відпочинок сплачував кожен громадянин України, бо гроші на це бралися з дотацій з Державного бюджету України.
Не слухали. Мріяли. Бо в їх мріях вони мали усе – навіть безкоштовні магазини, де їм за наказом путіна безкоштовно видавали ящики пива та горілки.
Не слухали жодного аргументу, хоча поруч була занедбана, напівзруйнована Ростовська область, де були закриті усі шахти, високий рівень безробіття, купи сміття та купи голодних людей біля сміттєвих баків. Горлали «назад в ссср» та «пожить по-русски», хоч репни.
Як це, що це, пояснювали кожний на свій лад, знання, розсуд. Тому кожен малював свій ідеальний світ, який він мріяв побудувати на Донбасі. Кожен створював собі зручний симулякр. Але як створював, це ж не просто мрії, це були дії. В тому числі й державна зрада, й вбивства, й насилля.
Що ж, усього 10 років й щасливі мрії пожити «по-русски» в «нашей маленькой угольной швейцарии», тихенько зменшилися до рівня «хоть бы отдали зарплату».
В 2014-му році шахтарі брали у руки російську зброю, щоб «защитить наши шахты от бандеровцев», а сталося не так, як описувала російська пропаганда. Прийшли росіяни та знищили шахти.
У 2014-му критична більшість мешканців Донбасу мріяла про те, що путін дасть їм усе безкоштовно: світло, газ, воду, бензин. А ще зробить пенсії більше, ніж у росіян. Й жити на Донбасі будуть краще, ніж росіяни. Й життя буде справедливим, бо усе буде для людей.
Кожен малював свою уявну країну мрій, але чомусь, усі ці мрії починалися з «забрать и поделить» та «путін все даст».
Ми питали, чому ж путін дасть саме вам, чому він стільки років не зробив безкоштовними газ, світло, воду, бензин для росіян. Відповідь просто вражала- «Донбас важливий для путіна, то він заплатить нам за зраду України», бо ж росіяни, то третій сорт, а донбасяни перший й унікальний.
Що ж, мабуть зрадників ніде не люблять, бо путін усе зробив, щоб знищити Донбас.
Світло, газ, вода, бензин – все здорожчало в ОРДЛО. Це друга тема обговорювань у соцмережах.
Ну, це півбіди. Бо світло тут є не завжди, тепер інтернет під контролем, регулюється не тільки швидкість, а й сайти, куди заглядаєш.
То якщо світло, вода, інтернет погодинно, або ж їх зовсім немає, то байдуже, в яку вони ціну.
Окрім води, в ОРДЛО немає лікарів. На лікарню може бути один-два лікаря з освітою, й не факт, що диплом не куплений у Ростові у 90-ті.
Тепер ОРДЛинці горлають, що не цього хотіли. Як не цього? Це ж й є здійснена мрія «пожить по-русски» та «пожить в ссср».
Це ж так по-радянськи: стояти днями, тижнями, місяцями у чергах до лікарні. Та й після черги отримати матюки, зневагу, низку якість послуг та лікування.
Усе дорого, ціни не контролюють, а підприємців мало розстрілюють, – це третя топ-тема розмов.
То пишуть листи – звернення путіну. Оце улюблене «на деревню дедушке» з обов’язковим «путин хороший – бояре плохие».
Ну й на фоні «аттдайте зарплату, нелюди» фоном йдуть розмови про те, що роботи та зарплати немає лише для місцевих, а ось для бурято-афганце-талібо-кадирків є усе.
Все більше розмов, що життя в ОРДЛО, це життя у пеклі, бо поруч скажені люди, що мають психічні порушення, навколо світ без перспектив, що ОРДЛО – це вже гетто, табори, обмеження, повна відсутність прав, але фоном йде «в Украине еще хуже» – це як заспокійливе. Ото, точнісінько, як в срср «а в Африке негры голодают», а в Америке бомжи под мостом».
Ось вам й «мечта приходит к нам порой не та». Мріяли українців у гетто, а гетто збудували собі.
А от про «все хорошее не забывается» й тут не все в лад з піснею. Забувається. Скажу більше, мешканці ОРДЛО принципово не згадують усе гарне, що було при Україні, в мирі, без окупації. Будь яка згадка «а вот при Украине» викликає шалену ненависть та роздратування.
Оце знову в ОРДЛО крики, гамір, бо ж знову зростають ціни на енергоносії, й це на фоні затримки заробітної плати на пів року, й повернення дефіциту, як харчів, так й спеціалістів. Кричать – «почему путин не регулирует, почему так дорого, почему нет контроля»…
Сотні «чому» на які відповідь лише одна: тому, що треба мріяти про майбутнє, а минуле треба згадувати з повагою, як вчителя, й не було отам в срср чогось такого, за що треба вмирати, щоб повернути.
Вичавивши з ОРДЛО усе, путін просто списав його з рахунків.
Скоріш за все, ця земля буде повністю путінізована, тобто заселена росіянами, чи навіть талібами. Бо вже йде мова про прийняття в ОРДЛО біженців з Палестини, та чомусь з Афганістану. Бо це теж чиїсь мрії, й вони мають збуватися. Знаю багацько людей, які живуть в неймовірних умовах, але мріють, щоб ото усе зникло й назад у свій ілюзорний «срср».
Що ж, ось вам багатомірний приклад, як збуваються мрії, якщо мрієш про повернення у минуле. Так можна домріятися до печери та динозавра.
Відключення світла в ОРДЛО до речі сприйняли з розумінням. Звісно ж, Україна винна, бо не поміняла стовпи, не натягла проводи. Відсутність води, тут просто, як день: винна Україна, бо (стопятсот причин).
Шахти позакривали… Звісно, мешканці ОРДЛО звинувачують Україно, бо ж не купує вугілля у «молодих республік», бо заздрить, що в них усе папрастому.
Інтернету немає? – так не дуже й хотіли. Звісно ж Україна винна, бо супутники повикупляла, не пускає інтернет хвилі зі свого неба у небо ОРДЛИнії.
Не повірите, усе, що не подобається мешканцям ОРДЛО у своєму житті, вони виправдовують тим, що в цьому винні ми, українці, виправдовують росію «не сразу москва строилась» та мріють «пожить хоть когда-нибудь».
Й ось, що хочеться сказати на останок: в срср інтернету не було, як й світла, бо срср – вона має великий термін існування, то треба ж було у мріях вказувати, в яке срср хотіли б повернутися мешканці Донбасу – в срср 1930-х років чи в 1937, чи в 1960-ті.
Не було в срср багато чого: й лікарів гарних, й спеціалістів профільних, й стоматологи були «цікаві», й смертність була страшна, бо ж баби у полі народжували.
Тому мешканцям ОРДЛО треба звикати до «без газ, без нас, без вас». Тобто без інтернету, без світла, без води, без роботи, без цивілізації, без доріг, без лікарів. Бо там де росія, там немає цивілізації. Тільки смерть!
