“…но вы держитесь” (с) Діма Мєдвєдєв
“путін іх любить” (с) Олена Степова
Ні, це не про святкову радянську телепередачу «Голубой огонек», а про насущне – газ.
Оце читаю новини з ОРДЛО про те, що вже другу добу спостерігаються проблеми з газопостачанням на окупованій частині Луганщини й згадую 2014 рік. Я його зараз часто згадую, бо ж це був початок того, що зараз накриває ОРДЛО. Як радісно люди вітали зміни, як вмирали за ці зміни, як мріяли про ці зміни. Згадую, як критична більшість людей ходили щасливі, замріяні, весь час посміхалися. Усе місто гуділо, бо люди ділилися один з одним цими мріями, доповнювали один одного, запевняли самі себе й сусідів, що буде саме так, як вони собі намріяли.
Ну, про мрії «пожить по-русски», «пожить по-советски», «назад в ссср» я написала сотні дописів, але все ж таки нагадаю один з важливих.
Мрій було так багато, якісь мрії накшалт «забрать у богатых раздать бедным» були масові, але здебільшого мрії були особисті. От йому й тільки йому путін усе дасть, а іншим – ні, то вони будуть заздрити. Якось так.
А ще оце згадую, як люди посміхалися. Особливо, коли ти починав їм приводити приклади життя на росії чи в срср, а вони так поблажливо посміхалися, мовляв, от дурне, але живи, ми дозволяємо. Посміхалися й запевняли чи то заспокоювали, не знаю, але усі говорили таку дивну річ – «все будет так как есть, ничего не поменяется, будет только лучше и вместо гривен будут рубли».
Ніхто не хотів чути, що зміниться геть усе: не буде роботи, закриють шахти, будуть діяти російські закони та правила життя. Але от саме коли ми це казали, люди поблажливо посміхались.
Що ж, нічого не змінилося? Донбас швидко став ярмом на шиї росії, вона швидко втомилася від «хочу», й вирішила, що навіщо вкладати в цей край, якщо він вже під повним її контролем.
ОРДЛО повернулися не просто в срср. Наразі це якийсь треш, вбивча суміш з 90-тих, 50-х, 41-го та 37-го.
З мрій пожити по-багатому чи пожити по-російському залишилися лише черепки, а більшість мрійників 2014 го року, покинули «маленькую угольную швейцарию». Є навіть ті, хто виїхав у Франківськ, Львів та у Європу. Бо те, що вони побудували на Донбасі, вбиваючі, знищуючи, виявилося не зовсім красивим.
Блимнув «блакитний вогник» й пропав. Може злякався, бо на росії скрепи й люди там ненавидять усе блакитне?
Звісно це сарказм, але у цій ситуації багато цікавого. От, наприклад, Україна (Нафтогаз) поставляла блакитне паливо на окуповані росією територію аж до 18 лютого 2015 року. Тобто майже рік після окупації та оголошення усіляких там «новоросій» та «республік».
Користувачі за газ платили, але куди ділися ці гроші, я не знаю, бо хтось каже, що вони залишалися в ОРДЛО, хтось, що їх ватажки «республік» налічкою через міст у Станиці Луганській в чемоданах передавали українським представникам, хтось взагалі сміється з цієї ситуації, бо не платив ні за світло, ні за газ, а потім отримав від «республіки» судовий позов й заплатив зі штрафами.
19 лютого 2015 року росія почала «гуманітарні» поставки блакитного палива на окуповані території. Згодом вона вимагала від України сплати за газ, яким користувалися мешканці ОРДЛО, натякаючи, що це угода між «Газпромом» та «Нафтогазом», але судовий позов в Стокгольмському арбітражі вона програла, бо Україна не мала змоги дослідити поставки та використання кубів.
Поставки газу в ОРДЛО здійснюються російською газотранспортною системою. З 1 липня 2024 року поставник російського природного газу в «лнр» є «Черноморнефтегаз».
Газ постачався через газовимірювальні станції (ГІС) «Прохорівка» та «Платово» на кордоні РФ з Донецькою/Луганською областями. На момент початку постачання обсяг становив 12 млн кубометрів на добу.
Зараз в ОРДЛО випав сніг, газу немає, води немає, котельні зупинені, опалювальний сезон офіційно закритий.
Причина зникнення газу у споживачів – невідома. Бо це й є «пожить по-русски», «пожить по-советски», бо в срср причини чи події населенню партія не повідомляла, навіть про епідемії чи великі техногенні катастрофи. А тут банальне – зник газ.
Ну, про епідемії в часи срср чи катастрофи ми ще поговоримо, а газ, та що про нього говорити, піду чайник нагрію, в нас він є.
Наспівує, – А у нас у хаті газ, вода та світло є усе, а у вас? А у нас есть Туапсе!
