Відомо, що для Трампового алгоритму ухвалення рішень та змісту його публічних заяв принципово важливо, хто поговорив з ним останнім.
Європейські лідери зробили героїчну спробу втягнути Трампа в антипутінську коаліцію, підтримавши Трампову попередню забаганку про прямі переговори між Україною та РФ. Поговоривши з ними, Трамп підіграв, піднявши ставку слідом за Зеленським. Але ставка не зіграла.
Формально це давало Трампу підставу визнати, нарешті, що це Путін "не хоче миру". Але це означало не лише курс на санкції, а й визнання того, що він, Трамп, у цій ситуації чогось хотів і йому "не вдалося" (гірше того: його з його вимогою 30-денного перемир'я тупо "послали").
А це боляче для самолюбства і шкідливо для іміджу особи, яка не знає поразок і невдач (бо не визнає їх - це наріжний камінь Трампового світогляду).
Ось чому, повернувшись додому, Трамп відновив свою стару платівку про "карти" Зеленського і путінські танки. І так вивів Путіна зі старанно підготовленої європейцями пастки.
Оскільки Трамп цю мантру повторює не постійно, але з певною періодичністю, я певен, що хтось в його найближчому оточенні (наприклад, Дональд Трамп-молодший) повторює йому це постійно.
Залишається лупати цю скалу далі, намагаючись створити для Трампа ситуацію, коли неухвалення "пекельних санкцій" проти РФ буде для його іміджу такою загрозою, що вона переважить небажання Трампа їх ухвалювати (а отже, непрямо визнавати хибність всієї своєї попередньої стратегії на цьому напрямі).
А ще треба дочекатися, поки проясниться, про що саме Трамп домовився з саудитами. Те, що ці їхні переговори мають пряме відношення і до нашої війни, самоочевидно; суть домовленостей (хай які вони були) публічно оголошувати ніхто не буде; але вона сама собою проявиться в найближчі тижні та місяці.
