Шпигунська діяльність Романа Червінського стала вирішальним фактором національної оборони України. Чому він перебуває під домашнім арештом у Києві?
"Ти дивишся на нього і бачиш абсолютно звичайну людину, – сказав колишній колега. – Потім розумієш, хто він і на що здатен"
26 вересня 2022 року станції сейсмічного моніторингу на півночі Європи зафіксували сигнали, подібні до слабких землетрусів — підземні гуркоти під Балтійським морем, які було зафіксовано на відстані до 1600 кілометрів. Незабаром після цього фахівці, що контролюють роботу газопроводів "Північний потік" — двох семисотмильних підводних трубопроводів, призначених для транспортування російського природного газу до Німеччини й далі до решти Європи, — помітили різке падіння тиску. Данські військово-повітряні сили відправили перехоплювач F-16, який зробив знімки очевидного витоку газу: метан, що виривався назовні, перетворив поверхню води на бульбашкову піну.
Протягом наступних тижнів підводні дрони зафіксували широкі розриви в трубопроводах. Шведська влада виявила на місці події сліди вибухових речовин і заявила, що розриви стали результатом "грубого саботажу". У Німеччині, яка на той момент імпортувала понад половину свого природного газу з Росії, слідчі заявили, що вибухи становили "атаку на внутрішню безпеку держави".
"Північний потік" був зруйнований менш ніж через рік після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Здавалося ймовірним, що ці дві події були пов’язані, але не було одразу зрозуміло, яким чином. Спочатку підозри падали на Росію, яка мала досвід підводних операцій. За кілька тижнів до того "Газпром", державна російська енергетична компанія, зупинив роботу "Північного потоку-1", заявивши, що західні санкції підірвали її здатність обслуговувати трубопровід. ("Північний потік-2", будівництво якого було завершено у 2021 році, ще не був введений в експлуатацію.) Чиновники США та Європи звинувачували Кремль у використанні енергетичного експорту як інструменту економічного тиску, а за кілька днів до вибуху в прилеглих водах були помічені кораблі ВМФ Росії. Однак західні розвідувальні служби не змогли знайти інших доказів причетності Кремля. Кремль, зі свого боку, звинуватив Велику Британію і США. "Санкцій англосаксам виявилося недостатньо, — сказав президент Володимир Путін. — Вони перейшли до саботажу".
У січні 2023 року, через чотири місяці після атаки, німецька поліція з’явилася в офісі компанії з оренди човнів у Дранске, на німецькому острові Рюген у Балтійському морі. У них був ордер на обшук "Андромеди" — п’ятнадцятиметрової вітрильної яхти, яку Der Spiegel описав як "не зовсім елегантну, але практичну, трохи схожу на плавучий універсал". Яхту орендували восени минулого року шестеро осіб за підробленими паспортами, забронювали її через польське туристичне агентство, що належало українцям, а оплатив оренду український бізнесмен. Слідчі підозрювали, що фотографія в одному з паспортів, який нібито належав громадянину Румунії на ім’я Штефан Марку, насправді була фото українського військовослужбовця, який на той момент служив у регулярних військах. На борту "Андромеди" знайшли сліди октогену — потужної вибухівки, чиї характеристики вибуху збігалися з пошкодженнями на місці атаки.
У березні того ж року The New York Times повідомила, що американські розвідувальні служби вивчили докази, які вказують на те, що "проукраїнська група здійснила атаку", припускаючи при цьому можливість, що "операція могла бути проведена неофіційно проксі силою, пов’язаною з українським урядом".
Ця новина стала несподіванкою. Багато експертів вважали, що той, хто заклав вибухівку, мав би доступ до мінісубмарини або декомпресійної камери — ані тим, ані іншим проксі сили, навіть за підтримки України, навряд чи володіли. Ще однією причиною, чому Україну не розглядали як можливого виконавця, був непомірний політичний ризик: країна, яка захищається від вторгнення та гостро потребує іноземної військової допомоги, навряд чи могла дозволити собі підірвати енергетичну інфраструктуру одного зі своїх головних західних союзників. Попри те, що дедалі більше даних розвідки вказували на Україну, залишалося незрозумілим, хто саме віддав наказ або виконав атаку. "Справжня головоломка", — сказав один високопоставлений німецький чиновник.
У листопаді 2023 року з'явився підозрюваний. Спільне розслідування Der Spiegel і The Washington Post, з посиланням на джерела в українських та міжнародних структурах безпеки, визначило колишнього офіцера української розвідки Романа Червінського як ймовірного головного організатора операції. На той час Червінський, який протягом двох десятиліть очолював секретні операції українських спецслужб, зокрема, ліквідації та численні акти диверсії, перебував під домашнім арештом у передмісті Києва. Його звинуватили у двох окремих кримінальних справах — у вимаганні та перевищенні службових повноважень, які він заперечує. Формально жодна з цих справ не була пов’язана з "Північним потоком". Коли я нещодавно відвідав його у квартирі, він однозначно заперечив свою причетність до атаки на "Північний потік". "Я цього не робив", — сказав він мені.
П’ятдесятирічний Червінський, із худорлявою статурою та поріділим волоссям, був одягнений в просторе поло. На його щиколотці був електронний браслет. Він заварив чай, і ми сіли за кухонний стіл. "Ти дивишся на нього і бачиш абсолютно звичайну людину, з якою міг би стояти поруч в автобусі того ранку", — розповів мені один із його колишніх співробітників. "А потім ти починаєш розуміти, хто він і на що він спроможний".
Адміністрація Трампа нещодавно розпочала переговори з Кремлем щодо завершення війни в Україні. З цих переговорів виключили саму Україну, що спонукало президента Володимира Зеленського застерегти від укладання угод "за спинами ключових суб’єктів". Умови, які передбачає адміністрація Трампа і які були озвучені високопосадовцями США, викликали тривогу в Україні та Європі: жодного повернення всіх територій, захоплених Росією з 2014 року; ніякого членства України в НАТО; жодних американських миротворців для забезпечення режиму припинення вогню. Натомість акцент був зроблений на великих економічних угодах, зокрема на пропозиції надати США п’ятдесятивідсоткову частку в українських рідкісноземельних корисних копалинах. (Зеленський відмовився від цієї угоди.) Після того, як Зеленський припустив, що президент Трамп повторює російську дезінформацію, Трамп накинувся на нього, назвавши Зеленського "диктатором", який хоче, щоб війна тривала, аби зберегти"годівницю".
Червінський представляє менш помітний, але не менш вирішальний аспект конфлікту, в якому нація, що зіткнулася з переважаючим ворогом, дала відсіч із тіні. "Якщо буде перемир’я, ця частина війни тільки посилиться", — сказав мені Роман Костенко, полковник спецназу, який зараз є депутатом українського парламенту. Червінський, зі свого боку, хотів виправити уявлення про свою історію — як про минулі подвиги, так і про те, чого вони досягли для його країни. "Я готовий говорити про ці речі, навіть якщо це йде врозріз зі звичними правилами роботи розвідки, — сказав він. — Україна — повноцінна держава, а не якась провінція Росії, і має право захищати себе і визначати власний курс".
Червінський виріс у Кам’янці-Подільському, середньовічному місті на заході України, де його батько був будівельним майстром, а мати працювала в продуктовому магазині. У підлітковому віці він брав участь у змаганнях із футболу та спортивній стрільбі. "Він подумував вступити на ІТ-програму в місцевому технічному коледжі, але склалося враження, що там усі просто сидять і курять. Йому було шістнадцять, коли Україна здобула незалежність від Радянського Союзу в 1991 році. Невдовзі після цього до його школи завітали вербувальники СБУ, українського наступника КДБ, і розповіли учням про нову академію в Києві — першу в країні, яка виховувала та готувала власних офіцерів розвідки. Батько Червінського, який мав неприємні спогади про КҐБ, відмовляв його від вступу. "Май на увазі, ця система рано чи пізно змусить тебе стріляти у своїх", — казав він. Червінського прийняли курсантом лише з другої спроби.
Молодшим офіцером його відправили до Кам’янця-Подільського, його рідного міста, де він розкрив схему відкатів між міністерством сільського господарства та головою сільської ради. Наступне десятиліття він провів у Києві та прилеглих районах, проводячи операції з викриття наркоторговців, злочинних угруповань та корумпованих політиків. У Полтаві, на північному сході, він встановив пристрої для прослуховування в лазні й записав угруповання міліціонерів, які обговорювали корупційні домовленості з місцевими мафіозі. "Романа не завжди любили, — розповів мені правоохоронець, який регулярно співпрацював з Червінським. — Не тільки тому, що він був нетерпимий до корупції, але й тому, що міг бути дуже принциповим".
На той час СБУ нагадувало багато інших роздутих радянських бюрократичних структур, що дісталися у спадок від СРСР. Корупційні схеми з місцевими чиновниками та організованою злочинністю були звичайним явищем. Агентство також було глибоко скомпрометоване російською розвідкою. За оцінками ЦРУ на той час, у деяких регіональних управліннях, таких як Харківське на північному сході, аж до шістдесяти відсотків офіцерів або працювали безпосередньо на Москву, або іншим чином реалізовували її інтереси. Валерій Кондратюк, який обіймав керівні посади в кількох українських спецслужбах, повідомив мені, що багато призначень на керівні посади в СБУ узгоджувалися з ФСБ, російською службою безпеки.
У грудні 2014 року Червінського відправили на Донбас, де Україна вела бойові дії проти підтримуваних Росією бойовиків у межах того, що тоді називалося "антитерористичною операцією". Після вторгнення багато офіцерів СБУ, які служили на окупованих територіях, перейшли на бік противника. Офіцери, які евакуювалися на підконтрольні Києву території, часто не бажали брати участь в операціях проти своїх колишніх колег. Однак лінія фронту залишалася слабко контрольованою, а місцеві жителі постійно їздили туди-сюди, щоб відвідати родичів, отримати медичну допомогу та забрати пенсії. Червінський із колегами використовував цей потік людей у своїх цілях для вербування агентів. "Кожна людина має свою ієрархію цінностей, — сказав він мені. — Для когось це можуть бути лише гроші. Інших цікавлять наркотики і більше нічого. А є ті, хто мислить категоріями справедливості та чесності. Можна знайти підхід з будь-якої з цих точок зору."
Революція на Майдані в Києві того року, а також анексія Криму Росією та її проксівійна на Донбасі переорієнтували політику України. Країна звернулася до Заходу по підтримку, а для розвідувальних служб це означало співпрацю з ЦРУ. "Ми надавали інформацію про Росію", — розповів мені Кондратюк. "Коли вони зрозуміли, що наша інформація часто була кращої якості, ніж та, яку вони отримували від своїх офіцерів і агентів у Москві, їхній інтерес до співпраці з нами різко зріс". За оцінками колишнього офіцера американської розвідки, нове партнерство фактично подвоїло кількість інформації, яку США змогли зібрати про Росію. В одному випадку СБУ передала вихідний код, який використовували під час російської хакерської атаки, що дозволило американським відомствам розробити власний захист. "Це десятки мільйонів доларів", — зазначив колишній співробітник американської розвідки.
На початку 2015 року ЦРУ погодилося допомогти у фінансуванні нової розвідувальної структури в СБУ під назвою П'яте управління. "Ідея полягала в тому, щоб поєднати контррозвідку зі спецопераціями", — сказав один американський посадовець. ЦРУ надало тактичне спорядження, засоби зв'язку та проводило навчальні курси для співробітників управління, більшість з яких досягли повноліття вже після розпаду Радянського Союзу. Керівник П'ятого управління підпорядковувався заступнику голови СБУ, уникаючи традиційної бюрократичної ієрархії. "Якщо раніше служба була заручником статистики і планів, що спускалися зверху, — розповідав один із офіцерів П'ятого управління, — тепер ми звільнилися від цього, отримавши повну свободу дій".
Червінський приєднався до управління невдовзі після його заснування і допомагав його співробітникам розбудовувати мережу інформаторів та вести розвідувальне спостереження за силами бойовиків. Мікрофон, вмонтований у подовжувач в офісі прокурора так званої "Донецької народної республіки", дозволив відділу прослуховувати допити українських військовополонених. Жінку-офіцера проросійських бойовиків змусили обманним шляхом поставити настільну лампу з жучком у штабі танкового батальйону. Інший агент, якого Червінський завербував у цьому батальйоні, сховав саморобні вибухові пристрої, надані СБУ, під гусеницями восьми танків, припаркованих на полігоні. Коли танки підірвали, Червінський слухав приголомшені реакції командирів у штабі.
П'яте управління також було причетне до ліквідації проросійських польових командирів. Цільові ліквідації на міжнародно визнаній українській території не мали правового підґрунтя. Співробітники СБУ дійшли висновку, що, оскільки Україна перебуває у стані війни з підтримуваними Росією терористами, звичайні правила не застосовуються. "Коли держава перебуває у стані миру, вона має один спосіб боротьби зі своїми ворогами, — сказав Червінський. — Але у воєнний час, коли ваша територія окупована, потрібно вдаватися до більш жорстких заходів."
Політика США забороняла офіцерам ЦРУ брати участь у таких операціях. "Офіційно американці були проти", — сказав Кондратюк. Але за лаштунками, додав він, офіцери ЦРУ часто висловлювали вдячність: "Вони тиснули нам руки і казали: "Гарна робота"".
12 грудня 2015 року Павло Дрьомов, тридцятидев'ятирічний муляр, який став командиром самопроголошеного козацького батальйону на окупованій території України, вирушив у місто Первомайськ на своєму "Рендж Ровері". Тижнем раніше він одружився і все ще святкував у своєму рідному місті Стаханові, менш ніж за десять миль звідти, коли йому зателефонували через термінову справу. На порожній ділянці дороги його машина вибухнула, внаслідок чого загинули він і його водій. Дрьомов сприяв створенню козацької республіки на окупованих Росією територіях. Існувала думка, що його усунули конкуренти у власних лавах, ймовірно, за вказівкою Москви, яка не терпіла надто незалежних лідерів повстанців.
Насправді вибух був спланований і здійснений СБУ. За кілька місяців до цього місцеве джерело — бізнесмен на Донбасі — розповів П'ятому управлінню про інтерес Дрьомова до автомобілів, зокрема до "Рендж Роверів". Управління імпортувало один із них з Європи, а коли автомобіль з’явився на території сепаратистів, агенти заклали в дверну раму приховану вибухівку. Бізнесмен привіз автомобіль до штабу батальйону Дрьомова в Стаханові, і, як сподівалися Червінський і його колеги-оперативники, Дрьомов попросив покататися на ньому. Бізнесмен передав йому ключі. Наступного дня СБУ, яка дистанційно стежила за переміщенням "Рендж Ровера", підірвала автомобіль. Співробітник П'ятого управління, який після таких ліквідацій відповідав за написання фальшивих заяв, що звинувачували проросійські угруповання, сказав мені, що в цьому випадку "нам не потрібен був жоден піар".
Наступним об'єктом ліквідації Червінського став Арсен Павлов, колишній працівник автомийки, відомий під позивним "Моторола". На початку війни Павлов очолив групу проросійських бойовиків, яку назвав батальйоном "Спарта", та брав участь в облозі Донецького аеропорту. Згодом він був причетний до катувань і страт українських військовополонених, зокрема одного полоненого кулеметника, якому він двічі вистрілив у голову. "Мені начхати", — сказав він журналісту Kyiv Post. "Вбиваю, якщо хочу. Не вбиваю, якщо не хочу".
Червінський керував кількома невдалими спробами ліквідації Павлова. П'яте управління підготувало ящик отруєної горілки, який посередник мав передати Павлову та його бойовикам. Однак, коли посередник не знайшов грошей, які СБУ закопала для нього в місці передачі, він зателефонував бійцям і попередив їх, щоб вони не пили горілку. ("Це було безглуздо", — сказав Червінський. "Його затримали і кинули до в'язниці".) В іншому випадку місцевий агент заклав протипіхотну міну біля виходу з лікарні, де Павлов регулярно проходив лікування від поранення в око. Міна здетонувала, але осколки не влучили в автомобіль Павлова — і, зрештою, за словами Червінського, це було навіть на краще, адже на пасажирському сидінні сиділа його дружина. Обоє залишилися неушкодженими.
У Червінського був інший задум. Він завербував агента, який одягнув форму кур’єра з доставки піци та непомітно проник у будівлю, де мешкав Павлов. Агент повідомив, що Павлова зазвичай супроводжував охоронець, який стояв на посту біля його квартири на сьомому поверсі. Але було одне місце, де вони опинялися у замкненому просторі та зазвичай залишалися наодинці — ліфт. Червінський відправив двох інших агентів — місцевого мешканця Донецька та колишнього спецпризначенця — до Чорнобиля, де в покинутому житловому будинку вони відпрацювали ключові елементи операції: відчиняли двері шахти ліфта, спускалися на дах кабіни, закладали вибухівку й встановлювали прослуховуючий пристрій у вентиляційні решітки, а потім швидко покидали місце. Уся процедура займала приблизно хвилину. "Вони були мотивовані, — сказав Червінський. — Вони знали, що роблять і навіщо".
Повернувшись до Донецька, двоє агентів зайняли позицію неподалік від під’їзду Павлова. Коли один із охоронців вийшов на перекур, місцевий агент — "Він виглядав як найдобрішої душі хлопець, його важко було в чомусь запідозрити", — зазначив Червінський — встиг підхопити двері, перш ніж вони зачинилися. Він і його напарник проникли у шахту ліфта та залишили будівлю, не привертаючи уваги. За тиждень Павлов повернувся додому та зайшов усередину. Агент із Донецька зателефонував на його мобільний і через прихований мікрофон почув, як телефон дзвонить у ліфті. Павлов підняв слухавку. "Це Арсен Павлов?" — запитав агент.
"Так", — відповів Павлов.
"Це газета "Московський комсомолець", ми хочемо взяти у вас інтерв’ю". Агент натиснув кнопку, і вибухівка здетонувала. Співробітники СБУ в Києві прослуховували телефон дружини Павлова й чули, як вона відчайдушно телефонувала чоловікові, але той не відповідав.
Згодом деякі співробітники ЦРУ отримали пам’ятний шеврон з написом "Ліфт". Однак навіть у приватних розмовах Червінський ніколи не визнавав своєї ролі в ліквідації Павлова. "У спецслужбах часто буває так, що люди прагнуть приписати собі всі заслуги, — сказав колишній офіцер американської розвідки. — Вони шукають впливу, уваги, кар’єрного зростання — це, по суті, політика". Але Червінський, продовжив колишній офіцер, "здавався абсолютно байдужим до всього цього. Якщо ми й дізнавалися про якісь із цих операцій, то точно не від нього".
Червінський зрозумів, що у кожної мішені є слабкість, яка бодай на мить послаблює їхню пильність. Для Михайла Толстих, командира проросійського батальйону "Сомалі" — названого так через неохайний вигляд його бійців — цією слабкістю були жінки. Толстих регулярно замовляв повій до своєї штаб-квартири в Донецьку, де мав окрему спальню.
СБУ підтримувала контакти з кількома повіями, яких залучала до своїх операцій. Одну з них Червінський відправив із Києва — назвемо її Катерина — до окупованого Донецька на початку 2017 року. Зазвичай жінок до Толстих привозив місцевий таксист. Співробітники СБУ дізналися, що водій часто вживав амфетаміни; не випадково, що і Катерина теж. У Донецьку вона кілька разів їздила з тим самим таксистом, поступово розгортаючи свою легенду: вона студентка університету, нещодавно втратила батьків і терміново потребує грошей — як на навчання, так і на свою постійну наркотичну залежність. Водій зробив пропозицію: у нього є клієнт, який добре заплатить. Чи її це цікавить? Він відвіз її до штаб-квартири Толстих, де вона провела ніч. За тиждень Толстих зателефонував Катерині й запросив її знову.
Перед їхньою третьою зустріччю агенти СБУ передали їй пакунок із мобільним телефоном і 800 грамами вибухівки, запакованими в поліетиленову плівку. Наступного ранку, коли Толстих встав із ліжка, Катерина прикріпила заряд під каркас ліжка. Червінський чекав на неї на імпровізованій оперативній базі на підконтрольній Україні території. Наступного дня вони вирушили ближче до лінії фронту, в зону дії російських мобільних веж, щоб приховати своє місцезнаходження. СБУ прослуховувала спальню Толстих. Червінський і Катерина дослухалися до звуку, коли він перевернеться в ліжку. Червінський натиснув кнопку. "І це все?" — здивовано запитала Катерина. "Так тихо".
Тієї весни Червінського призначили керівником П'ятого управління. Він здобув репутацію амбітного, навіть агресивного оперативного начальника. Тим часом Служба безпеки України зазнавала втрат. У першій половині 2017 року внаслідок серії підривів автомобілів загинули кілька українських розвідників, зокрема один із друзів Червінського по службі. Він припускав, що за цими вбивствами стоїть ФСБ у Москві, яка вербувала агентів на Донбасі. "На окупованих територіях нам здавалося, що ми добре знаємо, хто вони і де їх шукати", — говорить Червінський про російських розвідників. — "Але, як слід було передбачити, вони теж стежили за нами".
Влітку 2018 року Червінський отримав список осіб, розшукуваних у зв'язку з атакою на рейс MH17 "Малайзійських авіаліній". Літак було збито над Донбасом чотири роки тому, коли він летів з Амстердама до Куала-Лумпуру. Загинули всі 298 людей на борту. Розслідування під керівництвом Нідерландів встановило, що літак було уражено зенітно-ракетним комплексом "Бук", який постачала Росія. Українські слідчі співпрацювали з нідерландськими колегами в багаторічній операції, спрямованій на встановлення та затримання винних. Одне ім'я привернуло особливу увагу Червінського: Володимир Цемах, уродженець Донбасу, приблизно 55 років, який очолював протиповітряну оборону Сніжного — міста, поблизу якого був збитий літак.
Приблизно в той самий час чоловік із проросійського батальйону на Донбасі, якого я називатиму Степаном, вийшов на зв'язок із Службою безпеки України. Спершу він утік із підконтрольної Україні території після того, як став учасником ДТП із втечею з місця події. Потім воював піхотинцем у складі проросійського угруповання, але почав підозрювати, що його готують до місії смертника. Тож він вирішив утекти знову — цього разу на український бік. Червінський сказав йому: "Ми можемо гарантувати твою безпеку, але у нас є для тебе завдання".
У червні наступного року Степан під'їхав до будинку Цемаха в Сніжному. На той час Цемах відійшов від справ і, за словами Червінського, "виглядав як звичайний пенсіонер". СБУ встановила під його машину транспондер і знала його розпорядок: щоранку він відвозив дружину на роботу в місцевий технікум, а потім повертався додому. Степан чекав на нього й увірвався до квартири. "Деякі люди в Донецьку хочуть із тобою поговорити", — сказав він. Коли Цемах відмовився йти, Степан ударив його пістолетом і встромив у ногу шприц із транквілізатором. "Ходімо", — сказав він, підтримуючи Цемаха, який опинився у напівпритомному, слабкому стані.
Для втечі СБУ підготувала машину — незграбну стару "Ладу" зі складним інвалідним візком у багажнику. Фальшиві медичні документи підтверджували, що пасажир Степана страждає на невиліковну хворобу. На блокпосту, контрольованому бойовиками, Степан сказав охоронцям, що Цемах народився в Мар'їнці, місті на лінії фронту, і хоче востаннє побачити рідний дім. Солдати без зайвих питань пропустили їх.
На іншому боці пішохідного мосту на околиці Мар'їнки їх чекали четверо українських спецпризначенців. Міст руйнувався, був вкритий слідами від вибухів, і пересуватися ним на інвалідному візку було надто складно. Степан вирішив спустити Цемаха на сухе русло річки. Головний український оперативник з іншого боку, офіцер-розвідник, почав наближатися до них і підірвався на міні. Вибух підняв у повітря стовп землі й диму, а вибухова хвиля відкинула бійця на спину. Лежачи на землі, він зачепив ще одну міну — уламок пробив зазор у шоломі й увійшов в мозок. Інший спецпризначенець кинувся до нього, але теж підірвався на міні. Степан розвернувся і, тягнучи Цемаха, подолав кілька десятків метрів через міст. За кілька днів цей командир групи помер, а іншому бійцю лікарі ампутували ногу.
Решта спецпризначенців доправили Цемаха до Києва. Того дня Червінський був на могилі свого друга, який загинув під час підриву замінованого автомобіля двома роками раніше. Раптом зателефонував підлеглий із П’ятого управління. "Він у нас", — прозвучало у слухавці.
Українська прокуратура висунула Цемаху звинувачення у тероризмі за його роль польового командира в проросійському збройному формуванні. Голландські слідчі прагнули допитати його щодо атаки на малайзійський Boeing. "Ризикована, смілива акція", — так охарактеризував арешт Цемаха один із членів міжнародної слідчої групи, яку очолювали голландці. "Ми б самі на таке ніколи не наважилися".
На той час український і російський уряди вели переговори про масштабний обмін утримуваними особами. За місяць до того Зеленський вступив на посаду президента України, і однією з головних його передвиборчих обіцянок було знайти шлях до припинення конфлікту. 7 вересня Цемах опинився серед осіб, включених до списку на обмін — за словами тодішнього директора СБУ Івана Баканова, це була вимога самого Путіна. Зеленський назвав обмін "першим кроком до завершення війни". Голландці ж були розчаровані. "Люди були роздратовані, навіть приголомшені", — зазначив один із членів слідчої команди. (Цемах заперечує свою причетність до знищення літака MalaysiaAirlines.) Червінський вважав, що адміністрація Зеленського надто довірливо підходила до переговорів із Росією. "Стільки зусиль, щоб знайти й затримати одну людину", — сказав він. "І ось так просто ми його віддали".
До того часу Червінський вже був осторонь подій: невдовзі після затримання Цемаха його звільнили з посади керівника П’ятого управління та відсторонили від виконання обов’язків у СБУ. Червінський зазначав, що офіційного пояснення свого звільнення він так і не отримав, але Кондратюк, колишній очільник розвідки, зауважив: "Його компетенції раптом перестали бути затребуваними". Війна на Донбасі перейшла в менш активну фазу; хоч це добре чи погано, але, схоже, час підривати людей у ліфтах минув. "Ці люди за своєю природою схильні до авантюр, — зазначив Костенко, спецпризначенець, який став народним депутатом. — Рутина швидко їм набридає та розчаровує. Вони прагнуть більш динамічної роботи".
Василь Бурба, колишній керівник ГУР, військової розвідки України, – широкогрудий кадровий офіцер, який, як і Червінський, розпочинав службу в СБУ та керував операціями на Донбасі. Наприкінці 2019 року він запропонував Червінському очолити підрозділ, що поєднував агентурну розвідку та таємні операції. "Кажуть, що для кілера його зброя має бути продовженням його руки", – розповів колишній офіцер ГУР. – "Для Романа це означало дещо інше — його розум і те, як він використовував його для вербування людей, залучаючи їх на свій бік. Ці агенти ставали його продовженням.
"Новий підрозділ Червінського розпочав операцію зі збору розвідувальної інформації про російських найманців, які воювали на Донбасі. Джерело в російських спецслужбах – "він любив гроші", – зазначив колишній офіцер ГУР – допомогло команді створити фіктивну російську приватну військову компанію на основі вже неіснуючої структури для вербування бійців. Заявки почали надходити одна за одною, зокрема й від командира одного з проросійських збройних формувань Артема Міляєва, відомого під позивним "Шаман"".
Невдовзі Міляєв отримав дзвінок із сирійського номера. Чоловік на іншому кінці дроту представився Сергієм Петровичем, "куратором" від російських спецслужб. Він запитав Міляєва, чи може той набрати бійців для відправки до Сирії, де з 2015 року Росія залучає найманців – переважно з ПВК "Вагнер" – для підтримки режиму Башара Асада. "У нас багато завдань, – сказав Сергій Петрович. – Нам потрібні люди, готові їхати". Незабаром Міляєв зібрав групу з майже двохсот російських найманців, які погодилися на цю місію.
Сергій Петрович попросив Міляєва надіслати детальні резюме членів його команди разом із документами, що підтверджували їхні відрядження в зони бойових дій, зокрема в Україну. Деякі з них згадували російські нагороди, отримані за участь в анексії Криму або в битві за Дебальцеве – кривавому протистоянні взимку 2015 року. Дехто хвалився тим, що забезпечував охорону зенітно-ракетного комплексу "Бук" на Донбасі приблизно в той час, коли був збитий рейс MH17. "Ми запитали їх: "Чи маєте бойовий досвід?" Вони відповідали: "Ще б пак!"" – розповів Червінський. "Вони самі збирали докази проти себе"."
"Те, що почалося як операція зі збору розвідувальних даних, переросло у план із кодовою назвою "Проєкт Авеню" – операцію з виявлення, перехоплення та затримання бойовиків із подальшим пред’явленням їм обвинувачень в Україні. Червінський передав список найманців своїм контактам у СБУ. "Не можна просто заарештувати когось і посадити за ґрати лише за те, що він – бойовик "Вагнера", – пояснив він. – Має бути конкретний злочин і докази, що це підтверджують". Зрештою список звузили до двадцяти восьми фігурантів справи – бойовиків, що брали участь у ключових подіях, зокрема в атаці на український військовий вертоліт, унаслідок якої загинув генерал, та у збитті українського транспортного літака, на борту якого перебувало сорок десантників. Однак виникла проблема: російських найманців доправляли до Сирії військовими літаками РФ. Тож, як висловився Червінський, фіктивну сирійську місію довелося анулювати.
У червні 2020 року Міляєв отримав електронного листа з трагічною звісткою: Сергій Петрович загинув у Сирії. Невдовзі з венесуельського номера зателефонував чоловік, який представився Артуром Павловичем, і сказав, що взявся за проєкт. "Не хвилюйся, – сказав він Міляєву. – Ви і ваші люди не залишаться без роботи"."
Артур Павлович запропонував нову місію. Міляєв і його люди мали охороняти бурові майданчики у Венесуелі для російської державної нафтової компанії "Роснефть". Це було правдоподібне прикриття. Як сказав мені Олександр Жолобецький, колишній офіцер ГУР, який був серед керівників операції: "Чи є "Роснефть" справжньою, відомою компанією? Чи має вона задокументовані інтереси за кордоном, зокрема у Венесуелі? І чи є у них бюджет, щоб платити найманцям ПВК? Так, так і так".
План полягав у тому, щоб посадити групу найманців на комерційний рейс до Каракаса з пересадкою в Стамбулі й змусити літак приземлитися під час перетину повітряного простору України. Літаки з Москви до Стамбула пролітали над Україною майже годину, але через пандемію коронавірусу Росія скасувала рейси до Туреччини. Замість цього найманцям довелося б їхати автобусом до Мінська, в Білорусі, де вони могли б сісти на прямий рейс до Стамбула. Це був би більш обмежений часовий проміжок: літак із Мінська пролітав над українським повітряним простором лише двадцять вісім хвилин.
Червінський звернувся по допомогу до військовослужбовця в українському центрі управління повітряним рухом, щоб вивчити правила, викладені в Конвенції про міжнародну цивільну авіацію. Для цілей Червінського існувало два сценарії, за яких комерційний літак можна було примусово посадити, не долетівши до місця призначення: медична надзвичайна ситуація або загроза вибуху. Співробітники ГУР знайшли агента, готового піднятися на борт літака і прийняти речовину, що викликає симптоми, схожі на судоми, та провели тест під наглядом лікарів. "Він не знав, чому має це робити і хто ще буде в літаку", — сказав Жолобецький. "Ми лише сказали йому, що це для важливої операції".
Однак у випадку медичної надзвичайної ситуації рішення про посадку залишалося за пілотом. Це залишало єдиний варіант — загрозу вибуху. Одразу після зльоту агент, завербований ГУР, телефонував з аеропорту Мінська до українського антитерористичного центру, повідомляючи, що чув, як двоє людей обговорювали плани здійснення теракту на борту літака. У таких випадках служба безпеки зв’язувалася з диспетчерською службою управління повітряним рухом. Українські диспетчери в такій ситуації мали повноваження: якщо вони наказували пілоту приземлитися в Києві, він був зобов’язаний виконати наказ. Як тільки літак опинявся на землі, пасажирів виводили, а найманців заарештовували.
Співробітники ГУР, використовуючи платіжні мережі чорного ринку, переказали Міляєву траншем по п’ятнадцять тисяч рублів на кожного і повідомили, що він та його люди мають зустрітися в Стамбулі зі співробітницею "Роснефти" на ім’я Лариса. "Після цього вони заспокоїлися, — сказав Червінський. — Вони були переконані, що їхні контракти вже набули чинності".
Бурба, директор ГУР, неодноразово розповідав історію того, що, як він стверджує, сталося далі. Він вирушив на Банкову, до будівлі Офісу Президента в Києві, щоб поінформувати Зеленського про наступний етап операції "Авеню". Зеленський не зміг бути присутнім, але його керівник Офісу, Андрій Єрмак, сказав Бурбі, що операцію потрібно відкласти. Зеленський і Путін домовилися про припинення вогню на Донбасі, яке мало набути чинності в понеділок, за два дні до запланованої операції ГУР. Єрмак не хотів, щоб щось підривало одну з ключових політичних ініціатив Зеленського. Бурба погодився відкласти план на п'ять днів — цього мало вистачити, щоб перемир'я набуло чинності. Команда ГУР почала нервувати. "Ці хлопці вже були готові працювати й заробляти гроші, — сказав Жолобецький. — Сказати їм в останню хвилину, що треба ще почекати, означало ризик назавжди їх втратити".
Офіцери використали обмеження на поїздки через пандемію як виправдання затримки. Український туристичний агент, який співпрацював з ГУР, забронював для групи номери в готелі в Мінську. Міляєв виклав своїм людям правила: не пити, не залишати готель без дозволу і харчуватися у встановлений час. "Протягом багатьох місяців ми зробили так, щоб він сам почав вважати себе їхнім командиром, — сказав Червінський. — Тому саме він, а не ми, відповідав за підтримання дисципліни". Через два дні ГУР перемістив людей до санаторію в лісі під Мінськом. "Нам потрібно було знайти тихе, приховане місце, де можна було швидко розмістити велику кількість людей", — пояснив Жолобецький.
"Потім виникла ще одна непередбачена перешкода. 29 липня, за день до запланованого вильоту найманців до Стамбула, Міляєв надіслав термінове повідомлення Ларисі, своєму контакту в "Роснефти": його та його людей заарештували в Білорусі. Того ранку український розвідник отримав дзвінок від знайомого в білоруських спецслужбах: "Якого біса ми отримали наказ заарештувати тридцять три найманці?"
Київ і Москва змагалися за право вирішувати, куди відправити цих людей. Українська прокуратура, заявивши, що найманці вчинили злочини в Україні, подала запити на їхню екстрадицію. Зеленський зателефонував Олександру Лукашенку, президенту Білорусі, щоб домогтися їхньої передачі Україні. Тим часом російська влада відновлювала хронологію подій. У повідомленні в "Комсомольській правді" з посиланням на російські спецслужби зазначалося, що телефонні номери з Сирії та Венесуели були фальшивими, а авіаквитки для групи були оформлені через туристичне агентство в Києві.За десять днів після арештів Лукашенка переобрали на шостий президентський термін. Його перемога, яку більшість країн Заходу засудила як нелегітимну, спричинила масові протести. Лукашенко звернувся до Путіна за гарантією безпеки. Білорусь передала чоловіків Росії.
Бурба підозрював, що перед арештами хтось із чиновників Офісу Зеленського попередив Лукашенка, можливо, сподіваючись, що Білорусь погодиться передати найманців Україні — без необхідності проведення складної спецоперації. Бурба хотів розпочати внутрішнє розслідування з перевіркою на поліграфі високопосадовців, включно з Єрмаком, керівником Офісу Президента. Але йому так і не дали цього зробити: 5 серпня його звільнили з посади директора ГУР.
Повідомлення про невдалу операцію почали з’являтися в українській пресі, де вона отримала назву "Вагнергейт". Спочатку Єрмак заперечував сам факт проведення такої операції. "Вигадана детективна історія від початку до кінця", — сказав він. Зрештою, Зеленський визнав існування операції, але заявив: "Це була ідея інших країн, а не України". Опозиційні депутати від партії колишнього президента Петра Порошенка звинуватили Зеленського у державній зраді. "Якщо президент брав участь у фальсифікаціях і поширенні брехні, — заявив один із них, — це означає імпічмент".
У парламенті створили спеціальну комісію для розслідування інциденту — першу в історії України, яка працювала з настільки секретними матеріалами. Її члени працювали у спеціально підготовленому приміщенні, де було заблоковано мобільний зв'язок. "Я сподівалася, що ця комісія зможе перетворитися на повноцінний комітет з нагляду за розвідкою", — розповіла мені Мар’яна Безугла, тридцятишестирічна парламентарка, яка очолювала цю ініціативу. "Тепер я розумію, що шансів отримати точну й достовірну інформацію про те, що насправді сталося, було небагато". Згідно зі звітом комісії, оприлюдненим у листопаді 2021 року, її члени "не змогли чітко встановити, ким і на якому рівні в Україні було ухвалено рішення про відтермінування".
У червні 2021 року Червінський, якому тоді було сорок шість, звільнився з ГУР. Як офіцер у відставці, він мав право на державну пенсію й розглядав можливість приєднатися до приватної юридичної практики знайомого в Києві. Як і Бурба, він вважав, що проєкт "Авеню" був підірваний зсередини. У грудні того ж року він вперше з’явився на політичному ток-шоу в Києві. Людина, яка провела свою кар'єру в тіні, тепер опинилася під яскравими софітами телевізійної студії. Червінський заявив, що провал проєкту "Авеню" став результатом "зради" і стверджував, що в Офісі Президента є "кріт": "Я на дев’яносто дев’ять відсотків упевнений, що це був акт державної зради".
Колишній офіцер американської розвідки сказав про Червінського та його союзників: "Коли ці хлопці відчули, що їх підставили під удар, вони вирішили відповісти тим самим". Водночас високопоставлений чиновник в українській розвідці назвав наслідки Вагнергейт "суцільною нісенітницею". "У цій сфері потрібно вміти визнавати свої помилки, — зазначив він. — Якби вони це зробили, операція завершилася б як звичайний провал — подібні речі трапляються постійно. Але замість цього вони продовжували розкручувати ситуацію й перетворили її на масштабний політичний скандал".
Хай там як, лінія протистояння навколо Вагнергейту була чіткою: ті, хто виступав за жорсткіший курс щодо Росії, зокрема впливові фігури з табору Порошенка, використали цей інцидент як важіль тиску на Зеленського та його команду.Колишній голова розвідки Кондратюк назвав Червінського "надзвичайно талановитим оперативником і тактичним мислителем", але додав: "Трагедія в тому, що він не зрозумів моменту, коли інші почали його використовувати". Чиновники, яких він розлютив, були мстивими, зауважив Кондратюк: "Вони завжди знаходять спосіб помститися".
Втім, скандал швидко згас. Лише за два місяці після появи Червінського на телебаченні Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Я обговорював з Безуглою спадщину Вагнергейту у контексті нинішньої війни, під час якої українські військові та спецслужби проводять значно амбітніші операції. Наприклад, у жовтні 2022 року СБУ сховала вибухівку в рулонах целофану й відправила вантаж із Росії до Криму. Начинена вибухівкою вантажівка здетонувала, перетинаючи Кримський міст, зруйнувавши один із ключових сухопутних маршрутів, яким Росія постачала свої війська. Раніше цього року, як повідомило мені джерело в ГУР, оперативники заклали вибухівку в партію окулярів, що використовувалися в дронах. Посередники передали їх проросійським волонтерам, які, своєю чергою, відправили окуляри до російських військових частин. Окуляри вибухнули безпосередньо перед обличчями російських операторів дронів. "Вагнергейт, – сказала Безугла, – зняв табу на проведення божевільних операцій. Тепер ми справді божевільні".
Вранці, в день російського вторгнення, коли колони бронетехніки рушили на Київ, дружина Червінського, Ольга, та троє їхніх дітей втекли до Кам'янця-Подільського, де жила мати Червінського. Того вечора Червінський зустрівся з колишніми колегами з ГУР, деяких з яких, як і його, було усунуто після провалу "Проєкту Авеню". Їхні колишні колеги по службі допомогли дістати автомати й протитанкові міни. "На нижчих щаблях, – каже Червінський, – у нас ніколи не було непорозумінь".
Група вирушила до Макарова, населеного пункту за тридцять миль на захід від Києва, де російська бронетанкова колона намагалася просунутися до столиці. Чоловіки виходили на розвідувальні місії, щоб закласти міни на дорогах та шосе, якими проходили російські танки та інша техніка. Коли російська колона підірвалася на мінах, група відкрила вогонь."Я воював, – сказав мені Червінський. – Але не так".
На Донбасі він вів бій з ворогом на відстані; тепер він та інші діяли на захопленій росіянами території, пересувалися вночі, спали в лісі або, якщо співчутливі місцеві жителі дозволяли, – у порожньому сараї чи покинутому будинку. Вони регулярно потрапляли під обстріли. Колишній офіцер ГУР, що був у складі групи, розповів мені: "За одну ніч купка хлопців, які ще недавно були командирами й керували масштабними операціями, стали звичайними солдатами – тижнями не милися, їли тушонку просто з металевих банок".
Через місяць Червінського та кількох інших запросили до лав ССО, підрозділу спеціальних операцій Збройних сил України. Їм доручили підготувати населення на територіях, які могли опинитися під російською окупацією, до партизанської війни. "Припустимо, українські війська відступають із певної території, – сказав один із офіцерів ССО. – Усе має бути підготовлено заздалегідь: інформатори та агенти на місцях, схована зброя та вибухівка, система координації операцій".
На початку квітня групу відправили на фронт у Запорізькій області. Вони шукали людей на окупованих територіях, які могли б допомогти їхній справі – від проукраїнських патріотів до дрібних злочинців. "Це може звучати пафосно, – сказав мені колишній офіцер ГУР, – але після двадцяти років цієї роботи ми досить добре розуміємо, хто є сильним духом у будь-якій громаді і як їх знайти". Вони розподілили роботу між місцевими. "Одна людина виконує досить невелике завдання, наприклад, рахує, в якому порядку через певний переїзд проїжджають військові ешелони з вантажами, – розповідає офіцер ССО. – А інша, яка ніколи не зустрічала й не бачила першу, вночі непомітно закладає вибухівку на колії".
Червінський підтримував зв'язок з колегами по всій структурі спецслужб, ділився ідеями щодо нових операцій. "Роман не з тих, хто може довго сидіти без діла", – каже колишній співробітник ГУР. Навесні 2022 року один із його знайомих у СБУ розповів йому про цивільного, який з власної ініціативи почав спілкуватися з російськими пілотами винищувачів, намагаючись переконати їх дезертирувати в Україну разом із їхніми літаками. За словами оперативника СБУ, їм потрібні були гроші – чи знав Червінський, де їх знайти?"
У квітні того ж року український парламент ухвалив закон, згідно з яким будь-який російський військовослужбовець, який передасть Україні один із найсучасніших російських військових літаків, отримає мільйон доларів. Київський пілот-аматор із досвідом роботи в ІТ та кібербезпеці, який попросив називати його Богданом, почав розмірковувати, як він міг би заманити російських льотчиків прийняти цю пропозицію."Один літак більше чи менше не змінив би ситуації для України, – сказав мені Богдан. – Але якщо хоча б один пілот, член російської військової еліти, дезертирує таким публічним чином, це стане ударом по моральному духу і сигналом для інших задуматися над тим самим. Зрештою, не всі з них хочуть бомбити міста – можливо, вони віддадуть перевагу мільйону доларів".
Богдан знайшов у відкритому доступі список російських пілотів, нагороджених за бойові вильоти в Сирії. Він швидко переглянув імена з базою даних у даркнеті, яка видала близько сотні телефонних номерів та адрес електронної пошти. Більшість пілотів не відповіли, а інші сказали Богдану, щоб той відчепився від них. Але деякі, схоже, зацікавилися. Він попросив їх сфотографувати свої літаки, тримаючи в руках аркуш паперу з написаним ним номером, – доказ того, що вони справді пілоти і досі виконують бойові завдання.
Богдан звернувся з цією ідеєю до ГУР. "Це неможливо", — сказав старший офіцер української розвідки, посилаючись на складність польоту літака досить низько, щоб уникнути виявлення російськими радарами. "Треба бути або ідіотом, або некомпетентним, щоб запропонувати таке". Офіцер СБУ виявився більш сприйнятливим. Він допоміг Богдану спілкуватися з пілотами, які часто вимагали гроші за фотографії та відео, які вони надсилали. Офіцер СБУ раніше працював із Червінським на Донбасі, і він вирішив залучити свого колишнього колегу до цієї операції. "Це виглядало як класична психологічна операція", — сказав мені Червінський (згодом СБУ заявила, що не схвалювала цю операцію).
Червінський звернувся до українського бізнесмена, який погодився виділити кілька тисяч доларів, щоб заплатити російським пілотам. "Роман — геніальний диверсант, кілер держави, – сказав мені бізнесмен, який працював із Червінським над деякими попередніми операціями. – Я відчував себе зобов’язаним допомогти йому зробити те, на що він здатний, – без жодних питань". Червінський також отримав запевнення від свого військового командування, що українські підрозділи ППО не відкриватимуть вогонь по літаку-мішені, коли той наближатиметься.
Богдан знайшов трьох можливих кандидатів. Один із пілотів, який пілотував дальній бомбардувальник і виконував бойові завдання над Маріуполем, сказав, що хвилюється, як вивезти дружину та трьох дітей із режимного військового містечка, де вони жили. "Я не хочу повторити долю Скрипаля", — сказав він Богдану, маючи на увазі колишнього російського розвідника, якого у 2018 році отруїли у Великій Британії.
Інший пілот хотів утекти не з дружиною — "Це складні стосунки", — сказав він, — а зі своєю коханкою, фітнес-тренеркою років двадцяти. Червінський попросив Крісто Грозєва, на той час дослідника організації з відкритої розвідки Bellingcat, поділитися даними про дзвінки з російських мобільних телефонів. Дані геолокації показали, що коханка пілота відвідувала об’єкти ФСБ у Москві. Незабаром обидва кандидати зникли.
Залишився Роман Носенко, тридцятишестирічний льотчик, який пілотував винищувачі з російської авіабази в Морозовську, неподалік від південного міста Ростов. Через "Сигнал" Богдан сказав йому, що його дружина має виїхати з Росії через Білорусь. Як тільки вона прибуде до Мінська, українські агенти забезпечать її європейським паспортом на ім’я вигаданої особи. Тим часом Носенко мав підсипати седативний засіб у каву свого штурмана перед зльотом, щоб той втратив свідомість, а потім доповісти командуванню, що його літак був збитий українськими зенітниками. У якийсь момент на етапі планування, як повідомляє Yahoo News, Носенко сказав Богдану: "Це як у кіно".
Але поки дружина Носенка перебувала в дорозі, Червінський та інші оперативники дізналися тривожний факт. Телефонні записи показали, що вона телефонувала співробітнику контррозвідки ФСБ. "Ти впевнений, що це реально?" – запитав Грозєв у Червінського. "Це виглядає як пастка". Коли Червінський запитав Носенка про дзвінки його дружини до ФСБ, у Носенка була готова відповідь: вона працювала військовим психологом на тій самій авіабазі, де він служив, – факт, який було перевірено, – і вона контактувала з контррозвідкою ФСБ у рамках своїх звичайних обов'язків. "Можна було припустити, що це правда", – сказав Червінський. Але, додав він, "це ще більше скидалося на подвійну гру".
Оперативники з української сторони наказали дружині Носенка повернутися до Москви і обговорювали, що робити далі. "Можливо, він дійсно з'явиться", – сказав Червінський. "Навіть якщо ні, ми нічого не втратимо". Червінський озвучив новий план: дружина Носенка мала виїхати з Росії до Казахстану, де на неї чекала команда агентів. Операція мала розпочатися після підтвердження її прибуття. "Це б підтвердило, що він справді налаштований серйозно", – сказав Червінський. Носенко отримав пароль – набір цифр, який він повинен був вимовити на заздалегідь визначеній військовій частоті, коли наближався до лінії фронту, що мало стати сигналом для українських зенітних підрозділів припинити вогонь. Потім пара українських винищувачів мала вивести Носенка до аеродрому Канатове на південному сході України. Дружина Носенка мала прибути до Алмати о другій годині ночі; о шостій Носенко мав вилетіти на винищувачі Су-34 вглиб української території.
22 липня 2022 року Червінський і ще троє оперативників розгорнули тимчасовий командний пункт на аеродромі Канатове. Особовому складу бази повідомили, що новоприбулі проводять навчальну операцію з підготовки до російських диверсій. Опівночі Червінський зв’язався з Носенком, який повідомив, що його дружина сіла на літак до Алмати. Але через кілька годин контакт Червінського там доповів, що вона не прибула. "Ми зрозуміли, що все скінчено", – сказав Червінський. О четвертій тридцять пролунала сирена повітряної тривоги. Червінський кинувся до найближчого бомбосховища, де почув вибухи, що прокотилися землею – шість ракетних ударів загалом. Через пів години він вийшов на поверхню й побачив вибиті вікна, обвалений дах і кілька палаючих літаків. Командир бази, підполковник, загинув. Ще сімнадцять військових отримали поранення."Чи Носенко був подвійним агентом від самого початку?" – запитав мене Червінський. "Чи він перейшов на інший бік у якийсь момент?" (З Носенком, який залишається в Росії, не вдалося зв’язатися для отримання коментарів).
За кілька днів ФСБ похвалилася зривом української операції зі схиляння російських пілотів ВПС до дезертирства. Відеозвіт, опублікований російським агентством, містив кадри українських переговорів із пілотами і, в одному з фрагментів, голос самого Червінського. "Наша мета – літак", – каже він. "Ми готові заплатити".
Автор: Джошуа Яффа
