Корифей українського театру. Брат Івана Карпенка-Карого, Марії Садовської-Барілотті, Панаса Саксаганського. Засновник із Марією Заньковецькою першого українського стаціонарного театру. В часи революції-головний уповноважений у справах народних театрів і режисер державних урочистих заходів.
Народився в Херсонській губернії в старовинній шляхетській родині. Не закінчивши Єлизаветградське реальне училище, розпочав військову кар’єру, але покинув і її, зайнявся акторською діяльністю. 1888 року заснував власну трупу. Об’єднавшись із Іваном Карпенком-Карим, Панасом Саксаганським і Марком Кропивницьким, гастролював по Україні, Росії, Закавказзю, Молдові та Польщі. 1905–1906 роки – директор і режисер театру товариства “Руська бесіда” у Львові. 1906 року заснував із Марією Заньковецькою пересувний театр у Полтаві, який через 2 роки переїхав до Києва та став першим українським стаціонарним театром. За часів визвольних змагань був головним уповноваженим у справах народних театрів. 1920 року виїхав із трупою до Галичини. Наступного – очолював перший професійний театр на Закарпатті (Руський театр товариства “Просвіта” в Ужгороді). Із 1923-го – у Празі. 1926 року повернувся до УСРР, працював у Києві та Харкові як актор і режисер, знімався в кіно. Прославився як драматичний і комедійний артист, виконавець народних пісень, педагог, що сформував і виховав власну школу. Перекладач українською творів Миколи Гоголя, Олександра Островського, Антона Чехова, автор лібрето до опер, а також книг “Спомини з російсько- турецької війни 1877–1878 рр.” та “Мої театральні згадки: 1881–1917”. Помер у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
