Ветеринар, що працював на бойнях і став ніжним ліриком та автором романсів. Його перу належать збірки "З журбою радість обнялась" "Кому повім печаль мою" "Минуле України в піснях: Княжі часи"; віршовані переклади для дітей "Арабські казки" "Солом'яний бичок" "Микита Кожум'яка". 25 останніх років жив поза межами України. 2017 року митця перепоховали на Батьківщині.
Народився 1878 року у містечку Білопілля Харківської губернії (нині на Сумщині) в родині збіднілої української шляхти. Існує припущення, що його родовід сягає корсунського полковника, а згодом – ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. Закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював ветеринаром у Харківському земстві. Самостійно вивчив польську, сербську та болгарську мови. 1903 року розпочав писати вірші. У той же рік під час святкового відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві познайомився із Панасом Мирним, Лесею Українкою та багатьма письменниками, і це вплинуло на рішення творити лише українською. У 1909 році перебрався із родиною до Києва, працював ветеринаром на міській скотобійні, а також у редакціях “Літературно- наукового вістника” і “Лану”. 1919 року виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства УНР в Угорщині. З наступного року проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів, редагував журнал “На переломі”. З 1924 року мешкав у Празі. Влітку 1944 року надійшла звістка про смерть сина Олега Ольжича, закатованого у концтаборі Заксенгаузен. Приблизно через місяць після того поет помер. 2017 року його прах перевезли до Києва, де перепоховали на Лук’янівському кладовищі.
