Поет-символіст, котрий прославився як хормейстер і засновник літературної течії "кларнетизм". Дебютував і ствердився як новатор у роки Української революції, в тоталітарні часи - на ідеологічній службі партії.
Народився на Чергнігівщині. Син сільського дяка, учень Чернігівської духовної семінарії, співак архієрейського хору і помічник регента семінарського хору. Брав участь у створенні самодіяльних співочих колективів у Чернігові. З 1911 року відвідував літературну студію Михайла Коцюбинського, а з наступного – почав друкуватися. Від 1913 року в Києві. Тоді хормейстерська справа стала основною: помічник хормейстера в театрі Миколи Садовського, з Кирилом Стеценком у капелі “Дніпросоюзу”, диригент Капели-студії імені Миколи Леонтовича.
1918 року вийшла перша збірка “Сонячні кларнети”, яка дала назву тичининської версії символізму – “кларнетизму”. Період найвищого творчого злету часів Української революції завершила збірка “Вітер з України”.
З другої половини 1920-х почався ідеологічний тиск, зокрема із опублікованих раніше творів вилучалася національна символіка, деякі вірші, поеми не перевидавалися. Тільки після виходу збірок “Чернігів” (1931), “Партія веде” (1934), “Чуття єдиної родини” (1938) та інших дістав офіційне визнання партійного керівництва. У 1938–1967 роках – депутат Верховної Ради УРСР, у 1946– 1962-му – ВР СРСР. У 1943–1948 роках був міністром освіти УРСР. Лауреат Державної премії СРСР і Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка.
Помер у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
