едагог і письменник, літературознавець і перекладач, перший міністр освіти України, завдяки якому розпочалася українізація шкіл, відкрито Український народний університет, Педагогічну академію та Академію мистецтв. Загинув 1918 року за невідомих обставин.
Народився в багатодітній сім’ї в Полтаві. Там навчався в класичній гімназії, виявив здібності до поезії та мов.
Після історико-філологічного факультету Київського університету святого Володимира працював у Київській жіночій гімназії. За участь у політичному житті 5 місяців провів в ув’язненні і висланий без права проживати у великих університетських містах. 1900 року повернувся до Києва, де займався викладацькою діяльністю. Однак через 5 років знову заарештований, відсторонений від педагогічної праці.
У 1917 році – один із організаторів Центральної Ради, очільник Генерального секретарства освіти, увійшов до Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Розгорнув активну діяльність з відкриття і становлення українських навчальних закладів, зокрема 53 середніх шкіл, Педагогічної академії та Академії мистецтв. Вбитий у Полтаві 1918 року невідомими злочинцями.
Автор збірок поезій “Хуторні сонети” (1899), “Степові мотиви” (1901), оповідання “На заводі”, драми “Мазепа”, перекладів українською мовою творів Овідія, Олександра Пушкіна, Фрідріха Шіллера, Джорджа Байрона.
