«Пантікапей являє собою пагорб, заселений з усіх боків в колі 20 стадій. Зі східного боку міста знаходяться гавань і доки приблизно на 30 кораблів; є там і акрополь», — писав давньоримський географ Страбон. «Пагорб», про який згадує Страбон, — це гора Мітрідат, на вершині і схилах якої колись розташовувалася центральна частина античного міста Пантікапей. Впродовж тисячі років (VI ст. до н.е.— IV ст. н. е.) він був столицею Боспорського царства, найважливішим історичним і культурним центром Східного Криму.
Щодо часу виникнення Пантікапея єдиної думки немає: одні вчені відносять його до середини VI ст. до н. е., інші — на півстоліття раніше. За переказами, місцем поблизу річки Пантікапи поступився грецьким колоністам з Мілета скіфський цар Агает. Це була долина, обмежена з півночі руслом Пантікапи (ця іракомовна назва перекладається як «рибний шлях»), з півдня — грядою Мітрідата. Бухта в її східному обриві біля мису була зручною для будівництва порту.
Мілетці поселилися нагорі пагорбу. Стародавнє місто VI—V ст. до н.е. розташовувалося на Східному і Західному плато і складалося навколо двох центрів — акрополя і агори. На акрополі споруджувалися храми головним божествам і палаци правителів, агора служила центром суспільного життя міста. А за міськими стінами розкинувся обширний некрополь, «місто мертвих». Він починався від західної стіни Пантікапея, яка проходила на рівні сучасної Госпітальної вулиці.
У наш час стародавня гора, яка приховує в ґрунті своїх схилів руїни великого античного міста, є рідкісною за багатством і грандіозністю пам’яткою історії і культури. Її надра наповнені безліччю відкритих і ще не виявлених споруд, витворів мистецтва та різноманітних залишків діяльності людей за 2600 років їхнього проживання на цій місцевості. Сама назва гори, яка виникла на початку XIX ст., бере свій початок з далеких історичних подій, пов’язаних з драматичними обставинами загибелі на одній з верхніх терас височини войовничого царя Мітрідата VI Евпатора.
Більшість з поховань на горі Мітрідат та в її околицях відносять до IV—III ст. до н.е. Багато курганів були розграбовані ще в давнину, але те, що залишилося від поховального інвентарю, збагатило сучасні музеї колекціями греко-боспорського мистецтва. Як витвори архітектури деякі підкурганні склепи Керчі увійшли до числа унікальних пам’яток світової архітектури. Найвідоміші з них — поховальні камери Золотого (не збереглися) і Царського курганів (IV ст. до н. е.).
У Царському кургані був похований один з правителів Боспорського царства. У плані курган круглий, його діаметр складає 31 м, висота 17 м. У товщі укрита поховальна камера-целла, куди веде підземний коридор-дромос. Його ширина складає близько 3 м, довжина — 37 м. І дромос, і целла складені з обтесаних і точно пристосованих один до одного блоків вапняку без застосування розчину для скріплення.
За архітектурним образом, конструкцією і бездоганністю виконання Царський курган відносять до кращих зразків похоронної архітектури. Майстер, що створював цей багато в чому унікальний витвір, зумів засобами архітектури виразити глибоко хвилюючу стародавніх греків-язичників думку щодо неминучості смерті і безсилля людини перед нею. Легке розширення дромоса у бік входу в камеру створює ілюзію укороченої перспективи, тому шлях до склепу — «шлях до смерті» — виглядає коротким. Вісь поховальної камери трохи зміщено ліворуч від осі дромоса, тому входячи мимоволі звертаєш увагу на товщину злегка поверненої справа стіни склепу, яка відокремлює від зовнішнього світу. Ця стіна немов служить зримим символом непереборної межі, яка відокремлює мир мертвих від світу живих. При погляді ж з камери цей перспективний ефект працює навпаки, подовжуючи і звужуючи вихід з гробниці і наводячи на думку про безповоротність смерті.
Поховальна камера, майже квадратна в плані (4,5х4,5 м), перекрита склепінням і досягає у висоту 8,85 м. Художньої досконалості інтер’єру досягнуто простотою композиції, досконалістю виконання і гармонійними пропорціями. Цікаво виконано перехід від квадратної камери до круглого склепіння: вже з п’ятого ряду в кладку включені злегка увігнуті заповнення кутів, які, наростаючи, переходять в кільця склепіння. Купол поховальної камери складається з дванадцяти лав кладки діаметру, який послідовно зменшується, і однієї великої плити, яка замикає центральний отвір вершини куполу. Ця конструкція наперед розв’язує завдання переходу від квадратної основи до куполу, яке багато сторіч опісля розв’язали візантійські архітектори.
