100 Великих чудес України - Дендропарк «Софіївка»

100 Великих чудес України - Дендропарк «Софіївка»

На околиці Умані, на площі 154,7 гектарів розкинувся славетний дендропарк «Софіївка» — перлина садово-паркової архітектури України, яка ще в XIX сторіччі набула європейської популярності. Його засновником був граф Станіслав Фелікс Щенсний Потоцький (1752-1805 рр.). Маршал Тарговицької конфедерації, заснованої в 1792 р. реакційними польськими магнатами та підтриманої російською імператрицею Катериною II, він разом з К. Браницьким і С. Жевуським фактично сприяв остаточному падінню Речі Посполитої і її другому розподілу в 1793 р. Напередодні розподілу Потоцький, позбавлений Сеймом всіх своїх звань, покинув Польщу, передавши управління своїми обширными українськими маєтками дружині Юзефіні, і поселився в Гамбурзі. Тут він познайомився з красунею-гречанкою Софією і не довго думаючи запропонував їй руку і серце. У 1796 р., він разом з Софією повернувся в Тульчин — «столицю» своїх українських володінь, і, прагнучи догодити обраниці, заклав в Умані дивовижний, розкішний парк, який отримав назву «Софіївка».

Керував створенням парку військовий інженер Людвіг Метцель, фламандець за походженням. Що стосується робочих, тут проблем не було: під рукою у Потоцького були сотні кріпосних, яких можна було примусити працювати безкоштовно. Протягом чотирьох років, з 1796 по 1800 рр., над створенням парку щодня працювало близько 800 чоловік. У короткий термін на північній околиці Умані виросло справжнє диво: величезний пейзажний парк, дивовижний за своєю красою, майстерністю та технічною досконалістю, насичений складними гідротехнічними спорудами, штучними озерами і водоспадами, каскадами, гротами, кам’яними і висячими містками, романтичними альтанками, великою кількістю мармурової скульптури.

Створювався парк в епоху, коли у всіх сферах творчості широкого поширення набули ідеї романтизму. Вирішальну роль зіграло не відтворення дійсності, а її переусвідомлення, втілення ідеалу художника. Для епохи романтизму характерним був глибокий інтерес до людської особи, до її складності та глибини, сильних і яскравих відчуттів, всепоглинаючих пристрастей, таємних рухів душі. Образи минулого, які вийшли з античної міфології, стародавньої і середньовічної історії, утілювалися романтиками як віддзеркалення реальних конфліктів сучасності. Символи відбиралися перш за все такі, які говорили про відчуття людини, про її настрій.

У садово-парковій архітектурі тієї пори види природи «шикувалися» за законами мистецтва живопису і сприймалися як якісь живі картини, які ідеалізуються. Для романтичних парків характерними є штучні руїни, кам’яні «хаоси», «античні» споруди. Перші пейзажні парки були пройняті сумним настроєм: у них з’явилися похмурі руїни, могили, надгробні урни. У поєднанні з античними образами вони викликали тугу за «золотим століттям», відчуття втрати, відчуття швидкоплинності часу і були покликані ушляхетнювати душу. Сентиментальний настрій підсилювали плакучі форми дерев і чагарників.

«Софіївка» — один з найбільш яскравих прикладів парку епохи романтизму. Його творці поклали в основу образи грецької і римської міфології, створивши цілу країну, населену богами і героями, мудрецями і фантастичними істотами. Ця країна лежить десь на межі світу реального і миру потойбічного, про що виразно говорять втілені в життя образи Мертвого озера, підземної річки Стікс (згідно з грецькою міфологією, вона відокремлює мир живих від світу мертвих), Єлисейських полів (обитель блаженних, куди після смерті потрапляли душі видатних героїв — улюбленців богів).

В архітектурі парку широко використано природний камінь. З величезних гранітних глиб вагою до 50-60 т складені Великий водоспад, гроти «Локетек», Левовий, «Горішок», фантастична Долина гігантів з безладно розкиданими величезними валунами і уламками скель, Крітський лабіринт, незвичайні басейни та фонтани. У кам'яному ложі пробита галерея для підземної річки Стікс, вирубано ложе овального Мертвого озера. Абсолютно неповторну зовнішність парку додають природні виходи гранітів та безліч штучних ставків, водоспадів, каналів. Серцем парку служить Нижній ставок з великим фонтаном «Змія» в центрі. По берегах ставка на різних рівнях влаштовані видові майданчики, тераси, алеї.

Однією з особливостей парку є його різноманітністю. Його територію організовано так хитромудро, що під час прогулянки перед вами кожну хвилину відкривається якийсь новий вигляд на предмет, який ви вже кілька разів бачили. Інший улюблений прийом архітекторів: ви йдете стежиною, дерева розступаються, і вдалині видніється якась благородна руїна, шлях до якої перегороджений струмком. Вам хочеться скоріше підійти до неї, але алея петляє і в ту ж мить відкриває чудовий вигляд на навколишні ландшафти. А для чого струмок? Відповідь зрозуміла: щоб в голову не прийшла думка піти до руїни безпосередньо, адже це зовсім не входить в задуми архітектора! Пейзажний парк належить обходити в строго певній послідовності. Він — задоволення перш за все для очей.

Між Нижнім і Верхнім ставками розташовано замкнутий простір з Єлисейськими полями в центрі, пересічений звивистим руслом Кам’янки. Тут зосереджено, мабуть, найбільшу кількість пам’яток паркової архітектури: Левовий грот, Крітський лабіринт, Долина гігантів, каскад «Три сльози», Малий каскад, збудований у вигляді античного храму грот Венери. У гроті на високому постаменті встановлено мармурову статую Венери Медицейської.

Поблизу грота Венери, у самого підніжжя схилу, засадженого віковими липами, кленами і ясенями, знаходиться «Фазанник» — дерев’яний павільйон-ротонда, каркасом для якого служать неотесані колоди берези, а вузькі простінки покриті березовою корою і прикрашені інкрустацією з кори. За Верхнім ставком зі штучним островом посередині штучна нарочитість поступається місцем природному пейзажу, характерному для центральної України. Тут, за задумом творців парку, пролягла межа між ілюзорним і реальним світом. По побудованому з дерева каналу, який називається Амстердамський шлюз, з Мертвого озера човном можна потрапити в річку Стікс — підземну галерею протяжністю 224 м.

Парк щедро «населений» скульптурою: тут можна побачити статуї Еврипіда, Аполлона Флорентійського, Париса, Меркурія, Аполлона, алегоричну фігуру «Зима», бюсти Аристотеля, Платона, Сократа, Гомера. Пишна рослинність служить фоном для скульптур і архітектурних споруд, обрамленням для чотирьох ставків, які складають єдину водну систему парку. Творці парку широко використовували місцеві види дерев і чагарників — дуб, граб, ясен, ялину, сосну, клен гостролист і польовий, липу, явір, дику грушу, бересклет європейський і бородавчастий, степовий мигдаль, білу вербу. В той же час в парку можна зустріти чимало екзотичних порід: платан, ялицю, дерево тюльпана, модрину сибірську.

Після смерті С. Потоцького парк перейшов у володіння його дружини Софії, а після її кончини в 1822 р. його успадкував їх син Олександр. Активний учасник повстання Польського 1831 р., він після поразки повстанців емігрував до Італії, а все його майно (зокрема Софіївка) було конфісковано. Парк було перейменовано в Царицин сад і передано в розпорядження Київської казенної палати, а в 1836 р. віддано у ведення Управління військових поселень.

Період 1836-1859 рр. став часом розквіту парку. За участю петербурзького архітектора А. І. Штакеншнейдера (1802-1865 рр.), одного з основоположників романтичного історизму в російській архітектурі, і Івана Макутіна, головного архітектора Уманських військових поселень, тут будується багато нових споруд. У ці роки парк знайшов свою нинішню зовнішність. Були побудовані ворота (1850-1852 рр.), висаджено Каштанову алею (1831-1838 рр.), яка закінчується павільйоном Флори (1842-1844 рр.), острів Нижнього ставка прикрасив Рожевий павільйон (1850-1852 рр.), а в найвищій точці саду споруджено Китайську альтанку (1841 р.), перебудовані і розширені оранжереї поповнилися новими сортами квітів і дерев. У 1856 р. на вершині Тераси муз було встановлено гранітний обеліск. Парк утримувався в ідеальному порядку: усюди панувала абсолютна чистота, деякі дуже вузькі доріжки були розширені і прикрашені новими насадженнями, регулярно проводилися роботи з виправлення мостів і містків, очищення фонтанів, басейнів, каскадів, шлюзів.

У 1859 р. парк перейшов у ведення Уманського училища садівництва і землеробства і надалі був його учбовою базою. З 1885 р. ботаніку і садівництво в училищі викладав професор В. В. Пашкевич. На нього були також покладені обов’язки головного садівника «Софіївки». Під керівництвом Пашкевича в 1889-1890 рр. в північно-східній частині парку на площі близько 2 га було розбито пейзажний дендрарій, який пізніше отримав назву Англійського парку. Зараз тут росте близько ста видів дерев і чагарників. Багато дерев має 100-річний вік.

У 1897 р. в парку на площі 152 га налічувалося близько 382 тисяч екземплярів декоративних і плодових рослин. Після 1917 р. парк було націоналізовано і перейменовано в «парк імені III Інтернаціоналу», в 1929 р. оголошено державним заповідником, а в 1955 р. передано у ведення Академії наук України. У наші дні дендропарк «Софіївка» є одним із найбільших в Україні наукових центрів з інтродукції та акліматизації рослин.

Loading...