100 Великих чудес України - Дерев’яна готика Марамароша

100 Великих чудес України - Дерев’яна готика Марамароша

За кількістю та художньою цінністю дерев’яних храмів Закарпаття не має собі рівних в Європі. Навіть сьогодні, не дивлячись на всі втрати, тут налічується близько 60 дерев’яних церков, які відносяться до найрізноманітніших напрямів народної архітектури: бойківських, лемківських, гуцульських. Особливе місце серед них займають церкви Марамарошу.

Марамарош — історична область, розташована по обидва боки румунсько-українського кордону. Нині в її українській частині розташовані Хустський та Тячівський райони Закарпаття. Характерною особливістю цих місць є дивовижні, ні на що не схожі дерев’яні церкви, які несуть в собі елементи готики і свідчать про взаємозв’язки місцевої архітектури з архітектурою сусідніх народів — словаків, чехів, угорців, німців, зокрема з німецькою кам’яною готикою Трансільванії. Г. Іонеску, дослідник архітектури Марамарошу і Трансільванії, пише про ці пам’ятки: «Розуміння можливостей, закладених у властивостях дерева та методах його обробки, вміла та майстерна інтерпретація готичних образів допомогли народним архітекторам Марамарошу створити свіжі та легкі форми, які не мають собі рівних в кам’яній готичній архітектурі».

На відміну від свого прообразу в камені готичні дерев’яні храми Марамарошу не пригнічують суворістю контурів. Дерево немов пом’якшує суворий геометризм готики. Традиційна марамороська церква — «це висока дзвіниця, увінчана баштою, з чотирма загостреними башточками по кутах і високим шпилем у середині, пише Г. К. Лукомський. — Все це нагадує якісь скандинавські мотиви, з якими ріднить ці зразки покриття товстими дубовими, ретельно витесаними обрубками». Характерною прикрасою фасадів є подвійні галереї, які нагадують своєю легкістю та чіткістю ритму аркади ренесансних палаців, що надає храмам привітного, світського вигляду. Високі шпилі дерев’яних церков є характерною рисою місцевого пейзажу. Найстародавніші та найцікавіші дерев’яні церкви збереглися на сьогодні в селах Колодне, Середнє Водяне, Олександрівка, Сокирниця, Крайніково.

Миколаївська церква в селі Колодне є одним з найдавніших дерев’яних храмів Закарпаття. Основні його частини відносяться до 1470-х років. Храм було перенесено в Колодне в 1800 р. з Миколаївського монастиря. Про його старовину свідчить весь його зовнішній вигляд, який зберігає героїчні риси середньовічної кріпосної архітектури. Це навіть не готика, а скоріше пізня романська архітектура (якщо цей термін взагалі можна застосовувати по відношенню до дерев’яної архітектури). Барочне завершення башти не повинне вводити в оману, воно з’явилося вже в XVII ст.

Церква в Колодному — невелика, але виглядає надзвичайно монументальною. Все тут є пропорційним і доцільним. У плані церква є тричастинною, з квадратним нефом, прямокутним бабинцем однієї ширини з нефом, і вужчим вівтарем. В апсиді збереглися первинні віконця круглої та хрестоподібної форми, схожі на бійниці. Над бабинцем підноситься 24-метрова башта-дзвіниця, увінчана двоярусним барочним верхом. Колись суворий західний фасад після перебудови в XVII ст. отримав мальовничішого вигляду завдяки ганку з шістьма різьбленими стовпчиками та галереєю над бабинцем.

Інтер’єр Миколаївської церкви — простий, затишний і ліричний. Тут збереглися прекрасні розписи XVII-XVIII ст., яких у всій Україні не набереться навіть з десяток. Найбільш стародавній живопис (XVII ст.) можна побачити у вівтарній частині. Маленький чотирьохярусний іконостас відносять до XVII ст. У 1737 р. його оновленням займався хустський майстер Ілія, про що свідчить напис на царських брамах: «Поновлення цих двер року божого 1737, місяця ноєврія Ілія Маляр Хускі». Розписи в нефі виконані наприкінці XVIII ст. «почесним громадянином» Антоні Валі. В цілому церква в Колодному належить до видатних шедеврів закарпатської школи дерев’яної народної архітектури

Старшою за Колодненський храм в Закарпатті є лише Верхня Миколаївська церква в селі Середньому Водяному (1428 р.). Це село в Рахівському районі було засновано вихідцями з Валахії. Тут збереглося цілих два дерев’яні храми з високими баштами. Обидві церкви присвячені одному і тому ж святому, але одна називається Микола Верхній, а інша Микола Нижній. Останню було зведено в XVII ст. Перша є старшою за неї на півтора сторіччя. Вона зберігає риси кріпосної архітектури XIII-XV ст. В її суворих формах і особливо в монументальній башті, увінчаній високим шатром, присутні аскетичні риси романської архітектури.

Верхня Миколаївська церква в плані є тричастинною, з квадратним нефом, неглибоким прямокутним бабинцем однієї ширини з нефом і гранованим вівтарем. Над бабинцем підноситься башта 22-метрової висоти, увінчана шатровим верхом. В бабинці створені вузенькі готичні віконця, схожі на бійниці.

Інтер’єр церкви швидше схожий на світський зал, від якого він відрізняється лише різьбленим позолоченим іконостасом (1761 р.) і настінними розписами (XVII ст.). У нефі розташовані композиції на сюжети «Пристрастей», в бабинці — «Страшний суд», «Богоматір Знамення» і портрет титаря церкви — священника Нікоря (XVII ст.). Особливо майстерно виконані розписи бабинця (на жаль, в 1990-х роках вони були грубо і невміло переписані).

У селі Сокирниця зберігся найстародавніший храм з тих, які прийнято вважати «класичними» зразками марамароської готики. Форми його є дещо ваговиті. Впадають в очі загострені вікна, в яких відчувається вплив готичної стрілчастої арки.

Як свідчить вирізана на зрубі дата, Миколаївська церква в Сокирниці була побудована в 1709 р., проте, на думку дослідників, вона принаймні є на сто років старше. Спочатку церква знаходилася в селі Шашвар і лише в 1770 р. була перенесена в Сокирницю. Тоді ж храм було перебудовано, над бабинцем піднялася нова висока башта, увінчана високим шпилем з чотирма фіалами по кутках, а поряд з церквою — дзвіниця, яка розташована окремо і форми якої нагадують про бойківську архітектуру.

У сусідньому з Сокирницями селі Крайніково в оточенні вікових дубів стоїть Михайлівська церква, побудована в 1666-1668 рр., яка є однією з найяскравіших пам’яток закарпатської дерев’яної архітектури. Ця тричастинна церква має рівні по ширині неф і бабинець та більш вузький вівтар. Велику увагу будівельники приділили оформленню входу: одвірок прикрашено пишним різьбленням повністю у дусі середньовічних готичних порталів. Над бабинцем височіє квадратна в плані башта з підсябиттям, високим шпилем і чотирма маленькими шпилями по кутах. Її силует віддалено нагадує храм Діви Марії перед Тином в Празі.

Храм в с. Крайніково став своєрідним еталоном для майстрів, які будували подібні готичні церкви в селах Данілове та Олександрівці. Миколаївській церкві в с. Данілове будівельники додали особливої урочистості і величі. Це наймолодша (1779 р.) і найвища з марамароських церков. Серед дерев’яних храмів Закарпаття вона не має рівних ні за витонченістю пропорцій, ні за виразністю силуету. «У синяву небозводу встромлюється стрункий шпиль башти, — пише І. І. Піп. — Тут зникає все — кущі, дерева, схил горба, ваш погляд приковується тільки до конуса, який рветься увись. І раптом виникає таке відчуття, ніби дивитеся ви у величезний колодязь, світле вікно якого десь далеко в глибині різко розриває стрімка лінія шпиля. А довкруги розкинулися пологі, сонні, немов застиглі в дрімоті літньої спеки горби карпатського передгір’я».

Церква Параскеви в селі Олександрівка, побудована в XVII ст. є вершиною марамароської готики. Образ цього величавого і урочистого храму зачаровує і не відпускає ще довго. Безіменні народні архітектори зуміли створити справді чудову, на рідкість гармонійну споруду, яка ідеально вписалася в навколишній ландшафт. Храм стоїть на невисокому горбі, який служить йому своєрідним постаментом. Вся композиція наростає ступінчасто від низького вівтаря до високої башти з декоративним підсябиттям, високим центральним шпилем і чотирма маленькими фіалами, посадженими на низенькі арочні кутові башточки. Висота башти з хрестом складає 25,5 м. У вівтарі, нефі і бабинці збереглися розписи, створені «Стефаном, маляром Теребельським» з датою «Року божого 1779 місяця серпня 6». Вівтарну частину від нефа відокремлює унікальний за композицією чотирьохярусний іконостас, прикрашений стриманим ренесансно-барочним різьбленням і живописом, характерним для кінця XVII - початку XVIII ст.


Loading...