У народній архітектурі Гуцульщини найбільш поширеним є тип п’ятизрубних дерев’яних хрещатих церков, прототипом яких, як вважається, послужили візантійська кам’яна архітектура та архітектура Галицької Русі XII-XIV ст. «Церкви гуцулів відрізняються своєю оригінальністю, яка різко виділяє їх із загального трикупольного типу, — відзначає Г. К. Лукомський. — Вони — п’ятизрубні, у вигляді хреста, але куполи поставлені не по кутах зрубу, вони вінчають собою кожний з п’яти зрубів, як ми бачимо це в Лівобережній Україні, але також в Подолії та Київщині». Цікаво, що сусіди гуцулів — Молдавія, румуни, угорці, словаки, поляки — дерев’яних хрещатих храмів не будували. Центральний зруб гуцульського храму є ширшим за бічні, і приблизно на середині своєї висоти переходить з прямокутника у восьмигранник, із-за чого його шатрове перекриття набуває такої ж форми. П’ятизрубний гуцульський храм виглядає на рідкість компактним та струнким.
У центрі Закарпатської Гуцульщини — селищі Ясиня, на одному з уступів гірського хребта, який різко обривається у річки Тиса, стоїть дерев’яна Вознесенська церква, відома також під назвою Струковська — на ім’я легендарного Івана Струка, який побудував на цьому місці перший храм. За переказами, пастух, повертаючись пізньої осені із стадом додому, був застигнутий страшною завірюхою. Будучи не в силах гнати стадо по глибокому снігу, він залишив його в загороді у стогів, а сам відправився додому. Коли ж весною Струк повернувся на злощасне місце, то до своєї радості побачив всю худобу живою та ще з приплодом. На згадку про цей чудовий порятунок він побудував дерев’яний храм.
Існуюча нині церква відноситься до кінця XVII ст. і належить до найцінніших та найвідоміших пам’яток гуцульської дерев’яної архітектури. «Важко назвати іншу гуцульську церкву, яка б так відповідала пейзажу, як Вознесенська, — пише мистецтвознавець Д. Н. Гоберман. — Вона стоїть на пагорбі, який висувається до Тиси і немов зростає із самої землі, розкинувши над нею триярусну крону своїх дахів та опасання. В оточенні ясенів храм та дзвіниця, яка знаходиться поряд, немов кряжисті дерева, стають частиною природи».
На нинішнє місце Струковську церкву було перенесено в 1824 р. Це видатне творіння безіменних народних майстрів пройняте свідомістю урочистого спокою, величі та краси. Пам’ятник являє собою в плані рівнокінцевий хрест. Купольна частина — невисока, силует будови декілька приземистий. Майстри зуміли знайти вдале співвідношення центрального куполу і чотирьох прирубів з двосхилими дахами. Прируби по ширині є меншими за центральний квадрат, вони додають споруді особливої пластичності і забезпечують плавність переходу від одного об’єму до іншого. Все це разом узяте додає Струковській церкві справді скульптурної виразності. Здається, що вона вирізана з цілісного шматка дерева. З архітектурою церкви добре узгоджуються форми двоярусної дзвіниці (1813 р.), однієї з найбільш оригінальних і художньо довершених споруд цього роду.
Зовні невеликий і трохи приземистий Вознесенський храм зсередини здається просторим. Його інтер’єр відрізняється затишком і в той же час не позбавлений урочистості. У церкві збереглося декілька ікон XVII ст., мабуть, від іконостасу колишньої церкви. Це найбільш ранні пам’ятки живопису на Гуцульщині. Серед них — витвори, які належать пензлю одного майстра «Спас» і «Апостоли Петро і Павло», роботи інших авторів: «Параскева П’ятниця», «Вознесіння». Не дивлячись на значні втрати барвистого шару, ці ікони донесли до нас свіжість світло-синіх, сіро-блакитних, лілових та охристих тонів.
На галицькій Гуцульщині виділяється церква Різдва Богородиці в селі Криворівне. Протягом майже п’ятнадцяти років, з 1900 по 1914 р., це село служило постійним місцем літнього перебування Івана Франка. Благодатна природа наповнювала душу письменника «спокоєм, тихою красою». Церква Різдва Богородиці в Криворівному — старий дерев’яний храм Верховини, перші згадки про нього відносяться до 1660-х років. На нинішнє місце церкву було перенесено із зарічної частини села в 1719 р. Цікаво, що за три сторіччя свого існування храм жодного разу не закривали.
Одноголовий, з витончено обкресленою верхівкою, п’ятизрубний, сильно витягнутий по головній осі і з укороченими бічними прирубами, Криворівненський храм височіє на прибережному горбі, нагадуючи корабель, який злетів на хвилі. Широке опасання покоїться на фігурних кронштейнах. В інтер’єрі зберігся чотирьохярусний різьблений позолочений іконостас з соковитим різьбленням у стилі бароко. В цілому ж церква в Криворівному є однією з найдовершеніших пам’яток гуцульської школи народної архітектури.
