Державний історико-археологічний музей-заповідник «Кам’яна Могила» розташований поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області, на березі ріки Молочна. Ця пам’ятка стародавньої історії і культури є рідкісним для України комплексом наскальних петрогліфів.
Кам’яна Могила є незвичайною навіть з геологічної точки зору. Навколо — безкрайній рівний степ. І посеред цього голого степу бовваніє курган не курган, скеля не скеля — самотній кам’яний острів посеред степового моря. Втім, мільйони років тому тут плескалися хвилі справжнього моря (геологи називають його Сарматом), і це нагромадження величезного пісковикового каміння, яке зветься в народі Кам’яною могилою, є відгомоном тієї нескінченно далекої епохи.
Впродовж багатьох тисяч років приазовські степи слугували своєрідним «коридором», по якому хвиля за хвилею йшли народи, які переміщалися зі сходу на захід. Назви одних збереглися на сторінках творів грецьких і римських авторів, візантійських і західноєвропейських хронік. Про інших не залишилося навіть пам’яті. У степу з орієнтирами, як правило, погано, і нагромадження каміння (висота цього кам’яного пагорба складає близько 12 м), що самотньо височіє, не могло не привернути увагу. Здається, що сюди сходилися всі степові дороги, всі стежки. Цікаво, що на одній з карт кінця XVIII ст. Кам’яна Могила фігурує під тюркською назвою Ююн-Таш — «збірний камінь», «збірна гора». Мабуть тут знаходилося місце збору татарських орд, що відправлялися в далекі походи.
Всі народи, що населяли Північне Приазов’я з давніх-давен, залишили на скелях Кам’яної Могили сліди своєї присутності — знаки, символи, малюнки. У печерах і гротах, що загубилися серед циклопічних брил, вони здійснювали свої релігійні обряди. Таким чином — через століття, через тисячоліття — Кам’яна Могила поступово перетворилася на збірку «автографів» людей, що жили в різні епохи, говорили на різних мовах, поклонялися різним богам. За словами археолога М. Я. Рудинського, «комплекс петрогліфів Кам’яної Могили до певної міри є одним з проявів світовідчуття, що склалося у межах широкого культурно-історичного поясу, який простягнувся через увесь Старий Світ від Індії до європейського узбережжя Атлантики».
Петрогліфи були відкриті в 1890 р. відомим археологом Н. І. Веселовським, який висловив припущення, що Кам’яна Могила є стародавнім некрополем. Надалі пам’ятку вивчали археологи В. М. Даниленко, О. Н. Бадер, М. Я. Рудинський, В. М. Гладилін, Б. Д. Михайлов. Багаторічні дослідження призвели до відкриття в гротах і печерах Кам’яної Могили на площі близько 3 га близько трьох тисяч наскельних зображень. їх хронологія охоплює період від 3-2 тис. до н.е. до Х-ХІІ ст. н.е. «Підземним Ермітажем Приазов’я» назвав цей дивовижний комплекс стародавнього мистецтва археолог Б. Д. Михайлов.
Більше шістдесяти обвітрених, покритих лишайником брил зберігають на собі вибиті в камені зображення. Петрогліфи Кам’яної Могили на рідкість різноманітні, що недивно, якщо пригадати їх різночасний характер. Так, в одному з петрогліфів деякі дослідники схильні вбачати зображення мамонта (інші стверджують, що це бик); і практично поряд з ним висічені християнські символи, що відносяться вже до епохи раннього середньовіччя. Стилізовані зображення оленів, биків, риб, людей змінювалися поєднаннями вертикальних і горизонтальних ліній, кіл, ромбів, трикутників, квадратів, зиґзаґів, відбитками вибитих в камені людських ступнів. Деякі з гротів Кам’яної Могили носять власні «імена», пов’язані із зображеними в них сюжетами. Так, на підлозі печери Риби зберігся горельєф із зображенням рибини; грот Собаки прикрашають сцени полювання; у печері Кози висічено зображення мисливця з луком, що зловив козу і помістив її в загороду. Мабуть ця сцена пов’язана з початком приручення людиною диких тварин. Епізоди полювання, рибного лову, зображення знарядь праці розповідають про повсякденне життя стародавніх мешканців Північного Приазов’я, доповнюють наші знання про побут і культуру людей далеких епох.
Зважаючи на важливе значення петрогліфів Кам’яної Могили як пам’ятки первісного мистецтва і культури, Рада міністрів України ще в 1954 р. оголосила цей пісковиковий пагорб заповідною зоною. У 1985 р. був створений Державний історико-археологічний музей-заповідник, який 27 грудня 2001 р. був включений в Державний реєстр історичних місць України.
