На самотній горі над річкою Латориця височіє овіяний славою і оповитий безліччю легенд Мукачівський замок. Перше укріплення на цьому місці було засновано слов’янами ще на межі ІХ-Х ст. Угорські королі перетворили його на один з найважливіших оборонних пунктів на своїх східних кордонах, які мали протистояти набігам степових орд — половців, монголо-татар.
Впродовж багатьох десятиліть замок над Латорицею був особистим доменіальним володінням королів Угорщини. У 1393 р. великий князь литовський Вітовт, який проводив курс на централізацію підвладних земель, вигнав з Поділля свого родича, князя Федора Коріатовича. Подільський князь звернувся за допомогою до угорського короля Сигизмунда (Жігмонду) Люксембургського. Король Угорщини не став сваритися з могутнім литовським князем, проте привітно прийняв вигнанця і в 1396 р. віддав йому у володіння Мукачевську домінію. З ім’ям Федора Коріатовича перекази пов’язують появу перших кам’яних споруд на території Мукачівського замку.
У ті часи замок складався з квадратної башти-донжона, розташованої на верхній точці гори. Донжон було оточено прямокутником стін з чотирма круглими баштами по кутах, три з яких збереглися до наших днів. Навколо викопали рів. На випадок облоги Федір Коріатович велів пробити в скелі колодязь завглибшки 85 метрів. На внутрішній стінці колодязя було видовбано гвинтові сходи, а також резервуари для зберігання запасів води.
У 1414 р., після смерті Коріатовича, який не залишив спадкоємців, замок повернувся у володіння угорських королів. Впродовж наступних століть фортеця над Латорицею змінила безліч власників, які перебудовували укріплення відповідно до вимог свого часу. До 1603 р. до складу оборонної системи Мукачівського замку вже входили три яруси укріплень з 14 баштами.
Замкова гора здіймається до вершини чотирма терасами, і кожна з цих терас поступово забудовувалася все новими і новими кріпосними спорудами. На першій, нижній терасі нині зберігаються залишки надворотної башти, захищеної сухим ровом, через який був перекинутий підйомний міст. Друга тераса розташована на 10 метрів вище за першу. Тут знаходяться споруди так званого нижнього замку, до якого від надворотної башти можна було потрапити по іншому підйомному мосту. Підступи до воріт нижнього замку прикривали два бастіони із стінами величезної товщини. На третій терасі було розташовано середній замок, оточений сухим ровом з третім підйомним мостом. У квадратний двір цього третього замку веде вузький коридор, оточений дво- і триповерховими будівлями, де розташовувалися казарми гарнізону. Напроти в’їзних воріт розташовано одноповерхову будівлю, в якій жив комендант замку. Вузький склепінчастий тунель, прокладений під однією з башт часів Федора Коріатовича, веде у верхній замок на самій вершині Замкової гори. Тут, в триповерхових палатах, які з трьох боків оточують двір верхнього замку, жили власники Мукачівської твердині. Зі східного боку було створено підйомник, який дозволяв доставляти у верхній замок провіант, зброю і боєприпаси, оминаючи середній і нижній замки. У XVI ст. за розпорядженням австрійського імператора Максиміліана II були споруджені кільцевий бастіон верхнього замку і 14-метрова дозорна башта.
Оборонна система замку в цілому і кожної з його частин була добре продумана. Для того, щоб дістатися верхнього замку, ворогу потрібно було спершу захопити нижній і середній, причому кожний з них міг успішно захищатися ізольовано. Узяти відразу верхній замок було неможливо, оскільки він розташований в найвищій (68 м) і обривистій частині пагорбу. Завдяки цій складній оборонній системі Мукачівський замок ніколи не захоплювали штурмом.
У 1633 р. замок перейшов у володіння трансільванського князя Д’єрдя Ракоци І. Добре розуміючи стратегічне значення дороги з Угорщини до Польщі через Верецький перевал, князь розпорядився додатково посилити кріпосні споруди. За його розпорядженням навколо замку було вирито рів шириною 12,65 метра і завглибшки 5-6 метрів, який наповнювався водою з Латориці, а біля інших замкових воріт збудували дві нові башти.
У XVII-XVIII ст. Мукачівський замок служив опорним пунктом трансільванських князів в їх боротьбі проти австрійських Габсбургів. У 1685—1688 рр. його облягали австрійські імператорські війська. Обороною замку керувала Ілона Зріньї — мати Ференца Ракоци II, майбутнього вождя найбільшого повстання проти Габсбургів в Угорщині. 17 січня 1688 р. австрійці обманом змусили Ілону Зріньї підписати капітуляцію.
Після сильного пошкодження під час трирічної облоги замок було перебудовано. Високі башти вже не відповідали вимогам фортифікації кінця XVII ст., вони перетворились лише на мішень Для артилерії і тому їх розібрали; знесли і башню-донжон часів Федора Коріатовича. Замість колишніх середньовічних укріплень були зведені нові, відповідно до вимог французького маршала Вобана — провідного військового інженера того часу: з правильним плануванням, висунутими вперед бастіонами і декількома лініями польових укріплень. В результаті цієї перебудови Мукачівський замок перетворився на потужну фортецю на східних рубежах Австрійської імперії.
На початку XVIII ст. замок знову потрапив у бурхливу водоверть подій угорської Визвольної війни під керівництвом Ференца Ракоци II. 24 червня 1703 р. повстанці захопили Мукачеве, але оволодіти замком їм не вдалося. На допомогу обложеному гарнізону пришли австрійські війська, які витіснили з міста загони Ракоци. Зібравши сили, Ракоци знов підступив до стін фортеці. Цього разу в рядах його армії були і українські козаки. Австрійський гарнізон, який налічував близько 500 чоловік, чинив опір протягом восьми місяців, проте, втративши будь-яку надію одержати підкріплення, був врешті-решт вимушений здатися. 16 лютого 1704 р. замок капітулював.
Ференц Ракоци II перетворив Мукачівський замок в свою опорну базу. Сюди в 1705 р. було переведено з Трансільванії монетний двір, у веденні коменданта замку знаходився Мукачівський пороховий завод, найбільший в тодішній Угорщині. За розпорядженням Ракоци французькі військові інженери на чолі з генералом Демюосе вжили низку важливих заходів з укріплення оборонних споруд. На значній відстані від Замкової гори було побудовано зіркоподібну систему редутів, оточених глибоким ровом. Вода надходила сюди з Латориці по двох спеціально викопаних каналах. Стара звивиста дорога, яка вела в замок з півдня, була замінена новою, прокладеною уздовж західного схилу горба. Для її захисту з південного заходу біля самого підніжжя гори було зведено додатковий бастіон.
Після поразки Ракоци Мукачівський замок став останнім оплотом повстанців. Його гарнізон капітулював 24 червня 1711 р. До кінця XVIII ст. замок залишався найважливішою військовою фортецею Австрії на сході, а потім був перетворений на одну із похмурих політичних в’язниць. Тут перебували в заточенні австрійський якобінець А. Рідл, угорський письменник Ф. Казінци, французький посол Каміл Турно, вождь грецького національно-визвольного руху Олександр Іпсиланті.
