Ця прекрасна будівля ось вже більше ста років є предметом гордості одеситів. Побудований в 1884-1887 рр., Оперний театр став не лише найбільшим культурним осередком, але і своєрідною «візитною карткою», одним з архітектурних символів Одеси.
Перша будівля театру була збудована в 1804-1809 рр. за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона. У ніч на 2 січня 1873 р. вона згоріла. Причиною пожежі, як і в багатьох інших подібних випадках, став газовий ріжок. Ні про яке відновлення не могло бути і мови — будівля згоріла повністю, і одеські міські власті вимушені були оголосити конкурс на будівництво нового театру. Переможцями стали австрійські архітектори Ф. Фелнер і Р. Хелмер.
Фердинанд Фелнер (1847-1916 рр.), уродженець Відня, був сином архітектора Фердинанда Фелнера-старшого. Його колега Герман Готліб Хелмер (1849-1919 рр.) народився в Харбурзі (Ганновер), але його життя і творчість також пов’язані з Віднем. Архітектурне бюро Fellner&Helmer займалося проектуванням різних споруд громадського призначення — готелів, банків, торгових домів, адміністративних будівель, приватних палаців і заміських резиденцій, але «коником», спеціалізацією компанії стали театри.
Бурхливе зростання європейських міст у середині XIX ст. викликало зростання попиту на великі будівлі громадського призначення, зокрема видовищні. Скориставшись сприятливою кон’юнктурою, бюро Fellner&Helmer зуміло фактично захопити монополію в області будівництва театрів. Гарантією для замовників служили солідна репутація фірми, висока якість при низьких витратах, швидкість і надійність. Фелнера і Хелмера недаремно називали «театробудівельниками»: за свою майже півстолітню діяльність архітектурне бюро збудувало, за різними оцінками, 47 або 48 театральних будівель. Полем їх діяльності була перш за все Австро-Угорщина (в одному лише Відні Fellner&Helmer побудували шість театрів). Крім того, низку проектів було реалізовано за межами імперії. Будівлі, побудовані Фелнером і Хелмером, сьогодні можна зустріти в Австрії, Болгарії, Угорщині, Німеччині, Румунії, Словаччині, Україні, Хорватії, Чехії, Швейцарії. Всупереч війнам і пожежам, більшість цих будівель залишається в центрі культурного життя багатьох міст Європи. До найкращих і найвідоміших належать (не враховуючи Одеського) Державний Оперний театр у Празі (1886-1887 рр.), Німецький народний театр у Відні (1888— 1889 рр.), Оперний будинок у Цюріху (1891 р.), Словацький народний театр у Братиславі (1886 р.), Народний театр у Будапешті (1875 р.), Національний театр «Василе Александрі» в Яссах (1896 р.), Національний театр ім. Івана Базова в Софії (1906 р.), міські театри в Зальцбурзі (1893 р.) і Клагенфурті (1910 р.). В Україні, крім Оперного театру в Одесі, за проектами архітектурного бюро Fellner&Helmer збудовано будівлі Музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської в Чернівцях (1904-1905 рр.) і Дома вчених у Львові (колишній готель «Георг», 1898 р.).
Архітектура театрів, побудованих Фелнером і Хелмером, бере свій початок у стилістики знаменитого «Хофтеатера» (Придворного театру) в Дрездені, спорудженого Готфрідом Семпером в 1841 р. Він послужив моделлю для театральних будівель, які зводилися впродовж наступних років в багатьох містах Європи, аж до початку їх масового будівництва архітектурно-будівельними фірмами типу Fellner&Helmer. Крім того, архітектори були вимушені підкорятися жорстким вимогам інструкцій, які ухвалювалися властями в 1880-х роках у зв’язку з частими пожежами в театрах. Зокрема, були накази конструктивно ізолювати один від одного основні частини будівлі, використовувати металеві перекриття замість дерев’яних і електричне освітлення замість газового. Виконуючи ці вимоги, Фелнер і Хелмер створили типову схему театральної будівлі, розділеної на три частини: передній блок, де розміщуються вестибюль, фойє і сходи; зал для глядачів; сценічний майданчик, увінчаний баштоподібним об’ємом. Але якщо загальний план будівлі, як правило, виглядав однаково, то у виборі окремих елементів архітектори були вільнішими. Особливо вдалі знахідки, які подобалися Феллнеру і Хелмеру, тиражували по декілька разів (з деякими змінами). Так, центральні сходи театру в Брюнне (1881-1882 рр.; нині Брно, Чехія) були повторені в театрах у Фіуме (1883-1885 рр.; нині Рієка, Хорватія), Братиславі (1885-1886 рр.), Одесі (1884-1887 рр.), в Німецькому народному театрі у Відні (1888-1889 рр.), театрі на Унтер-ден-Лінден в Берліні (1891-1892 рр.), театрі в австрійському місті Граце (1898— 1899 рр.).
Хоча всі створені цим архітектурним бюро проекти помічені фірмовим логотипом «Fellner&Helmer», в реальності над кожним з проектів працював один з двох архітекторів-партнерів. Йдучи по стопах Готфріда Семпера, обидва архітектори частіше слідували формі, ніж змісту, творчо переробляючи дрезденський проект. В ту пору в архітектурі панувала мода на «історичні» стилі — ренесанс, бароко, класицизм. Відповіддю на цей попит стало масове будівництво будівель «під старизну» — іноді дуже вдалих, іноді вельми еклектичних. Ф. Фелнер і Г. Хелмер не стали виключенням. У своїй творчості вони широко використовували «історичні» стилі, а на межі ХІХ-ХХ ст. стали одними з піонерів модерна, який увійшов до моди, і який одержав в австрійському варіанті назву «Віденська сецесія» або просто «сецесія».
Творчий почерк Ф. Фелнера формувався під впливом батька. У витворах цього архітектора різкіше відчувається схильність до парадних, пишних споруд з використанням елементів неоренесансу і необароко. Г. Хелмер тяжів до стриманіших неокласичних форм. Інтер’єри театрів у будь-якому випадку виглядали більш однопланово і головною їх рисою ставала розкіш, яку, як правило, визначали кишені замовників.
Архітектура Оперного театру в Одесі видає авторство Ф. Фелнера. Будівлю було споруджено у дусі неоренесансу з елементами бароко. У рішенні фасадів були широко використані елементи класичної архітектури: тосканський на першому поверсі та іонічний ордер на другому. Головний і два бічні входи виділено ризалітами. Численні аркади, лоджії, колони, пілястри додають будівлі яскравого індивідуального вигляду, виразності та мальовничості. У круглих нішах верхнього ярусу встановлено бюсти О. С. Пушкіна, М. І. Глинки, А. С. Грибоедова, М. В. Гоголя. Над головним входом підноситься скульптурна група з білого каменя, яка зображає музу Мельпомену — покровительку драматичного мистецтва, яка керує колісницею з четвіркою приборканих пантер. Внизу, по обидва боки головного входу, на високих постаментах встановлено скульптурні групи, які втілюють два основні сценічні жанри — Трагедію і Комедію: зліва — фрагмент трагедії Еврипіда «Іполит», справа — сцена з комедії Аристофана «Птахи».
Ядром театру є напівкруглий зал для глядачів і прямокутна в плані сценічна частина, навколо яких групуються фойє, артистичні кімнати і різні підсобні приміщення. Їх розміщення є надзвичайно зручним і раціональним. Із зухвалою розкішшю, у стилі пізнього рококо оброблено інтер’єри: вражає велика кількість рельєфних і скульптурних прикрас і позолоти, величезні холи, фойє, переходи, сходові марші оформлено численними пілястрами, колонами, балюстрадами. Підлоги з мармурової крихти мають особливий малюнок для кожного поверху. Апофеозом цієї розкоші є п’ятиярусний зал для глядачів на 1560 місць. В його оздобленні щедро використані ліпнина, бронза, позолота, кришталь, скульптура; крісла оббито малиновим оксамитом. Відмінна акустика дозволяє доносити в будь-який куточок залу навіть шепіт з сцени. Розпис плафона створював віденський художник Лефлер: вся поверхня розбита на вісім медальйонів, в чотирьох з яких зображені сцени з п’єс Шекспіра «Гамлет», «Сон в літню ніч», «Зимова казка» і «Дванадцята ніч», а в інших — амури, які летять. Для освітлення вперше в Одесі була застосована електрика.
Перший камінь в основу театру було закладено 16 вересня 1884 р. Будівництво велося австрійськими підрядниками Фрєєм і Цифферером, розробку робочих креслень і спостереження за роботами проводили одеські архітектори А. І. Бернардацци, Ю. М. Дмитренко і Ф. В. Гонсіоровський. Урочисте відкриття відбулося 10 жовтня 1887 р.
Прекрасний, абсолютно європейський за духом і стилем театр незабаром став гордістю городян. Тут диригували П. І. Чайковський, А. Г. Рубінштейн, Н. А. Римський-Корсаков, Е. Ф. Направник, А. К. Глазунов, співали Ф. І. Шаляпін, Н. Н. Фігнер, Л. В. Собінов, А. В. Нежданова, М. Баттістіні, танцювали А. П. Павлова, Г. С. Уланова, О. В. Лепешинська, грали М. К. Заньковецька, М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, В. Ф. Коміссаржевська, Сара Бернар. Не обійшли стороною театр і бурхливі події двох революцій і світових війн. У 1905 р. його купол був пробитий снарядом з повсталого броненосця «Потьомкін»...
У березні 1925 р. виникла пожежа, в результаті якої повністю згоріла сцена і постраждав зал для глядачів, але всього за рік театр було відновлено. Ремонти і реконструкції різного ступеня складності велися тут і в наступні роки. У 1965-1967 рр. було реконструйовано устаткування сцени, реставрувалися художні та ліпні прикраси, скульптура, оновлювалася позолота, відновлювалися підлоги, двері, меблі, завіса первинного малюнка.
