...По степовій дорозі, що простяглася через поле жита, щодуху мчала трійка коней. У цьому, власне, не було нічого незвичайного - хіба мало поштових трійок мчалося по різних дорогах у XIX столітті? — якби не її вантаж: до воза був прив’язаний... величезний повітряний змій.
Як тільки віз набрав швидкість, зустрічний повітряний потік підхопив змія і він злетів догори. А разом з ним піднялася в повітря і людина, що трималася за прив’язаний до змія мотузок. Бабусі з навколишніх сіл, угледівши цю картину, починали несамовито хреститися — не інакше як нечиста сила несе людину! Мужики задумливо скребли в потилицях: «Еге ж, який відчайдушний! Але ж і шию скрутити недовго...» Під час одного з таких польотів їх побоювання таки виправдалися: відважний випробувач повалився на землю. Коробчата основа змія розліталася на шматки, людина поламала ногу. Але поки нога заживала, випробувач полагодив змія, а потім знову став літати.
Звали того відчайдушного смільчака Олександром Федоровичем Можайським. А відбувалися всі ці події на околицях вінницького села Вороновиця — в урочищі «Дубина» у села Потуш, де знаходилася дача Можайських. Старовинна садиба у Вороновиці теж належала Можайським: восени 1869 р. її купив (за іншою версією — виграв в карти) капітан 2-го рангу Н. Ф. Можайський. У липні того ж року новий власник садиби трагічно загинув, залишивши сиротою чотирирічного сина. Керувати Вороновицьким маєтком приїхав брат покійного — теж моряк, відставний капітан 1-го рангу А. Ф. Можайський.
Старовинне подільське село Вороновиця відоме з 1545 року. 21 листопада 1748 р. за грамотою короля Августа III воно отримало права містечка. Тоді ж, у середині XVIII ст., Вороновицька садиба стала власністю магнатського роду Грохольських. У 1760-1780-х роках Грохольські збудували у Вороновиці триповерховий палац з флігелями, службами, регулярним французьким парком — словом, зі всім тим, що складало необхідну приналежність багатого палацово-паркового ансамблю XVIII століття.
Палац обернений фасадом до дороги, немовби в очікуванні гостей. Автором цього шедевра, створеного в стилі раннього класицизму, міг бути італійський архітектор Доменіко Мерліні. У око впадає перш за все центральна частина палацу з масивним рустованим цоколем, колонним портиком і трьома арками входів. Фасад щедро прикрашений ліпниною, гірлянди з плодів і кольорів чергуються з букраніями — бичачими черепами. Цей мотив, запозичений з мистецтва Стародавнього Риму, бере свій початок ще за язичницьких часів, зі звичаю прикрашати святилище черепами жертовних тварин. Від центрального корпусу плавними дугами розходяться двоповерхові бічні крила, що закінчуються павільйонами, увінчаними круглими куполами. З двох сторін садиби збереглися господарські флігелі.
У палаці налічується 43 зали і кімнати загальною площею 2500 кв. м. Збереглося ліпне оздоблення інтер’єрів Овального залу, що служив їдальнею, і залу, що завершує анфіладу південного крила, — з розташованими колом колонами тосканського ордера, ліпними гірляндами і ліпними ж зображеннями античних богинь. За палацом розкинувся старий парк, що ще зберіг своє регулярне планування, з прямокутниками боскетів і напівкруглою липовою алеєю, зверненою до паркового фасаду палацу.
Розташована в залах палацу експозиція місцевого Музею історії авіації, відкритого в 1971 р., розповідає про найяскравішу сторінку в історії Вороновицької садиби: 8-річне перебування тут знаменитого винахідника А. Ф. Можайського, одного з перших, хто спробував створити літальний апарат, важчий за повітря. Втім, створений ним «аеродинам» (так Можайський охрестив своє дітище, бо слово «літак» в ті часи ще не існувало) не став першим в світі літаком, як це іноді стверджується. Легенда ця народилася на межі 1940-1950-х рр., коли сталінський режим в черговому припадку великодержавного шовінізму почав відшукувати російські «пріоритети» у області винаходів і природних наук. Так народилися міфи про «перший російський паровоз», «першу російську повітряну кулю», «перший російський літак» тощо. Дотепники-вільнодумці відгукнулися на це афоризмом «Росія — батьківщина слонів». Багато міфів тієї пори дожили до наших днів.
Сьогодні вже ніхто не заперечує пріоритет американців братів Райт у створенні першого літака. Але і роботи А Ф. Можайського не можна скидати з рахунків. У Вороновиці крім великої бібліотеки була колекція опудал птахів, зібрана винахідником. Вивчаючи будову крила і політ птахів, Можайський зробив відкриття, що згодом лягло в основу теорії польотів літальних апаратів: «Для можливості паріння в повітрі існує деяке відношення між вагою, швидкістю і величиною площі або площини, і поза сумнівом знаходиться те, що чим більша швидкість руху, тим більшу вагу може нести та ж площа».
П’ятнадцять років витратив Можайський на попередню роботу зі створення своєї машини. На досліди пішов увесь його статок. Він прочитав все, що було написано на той час про повітроплавання, пробував літати на повітряних зміях — не завжди, щоправда, вдало. Нарешті в 1876 р. відставний моряк відправився до Петербургу показувати плоди своїх праць. Ще не «аеродинам», ні — всього лише маленьку модель його. Але вона вже літала!
Спеціальна комісія, до складу якої входив і знаменитий учений-хімік Д. І. Менделєєв, уважно спостерігала, як модель раз по раз піднімалася під купол петербурзького Манежу і літала, поки не кінчався завод годинникової пружини. Оцінивши досвід винахідника як позитивний, комісія видала Можайськом 3000 рублів — на будівництво справжньої машини. До початку 1883 р. «аеродинам» був готовий. Влітку того ж року його вивезли у військові табори недалеко від Червоного Села, що під Петербургом. Там на полігоні були побудовані спеціальні підмостки, по яких машині належало розігнатися перед зльотом.
За свідченням очевидців, виглядав літак Можайського вельми незвично. Відразу відчувалося, що будував його колишній морський офіцер. Зверху розміщувалися труба і дві короткі щогли, від яких розходилися численні розчалювання. Знизу — колеса. Посередині — човен, але вітрила її не стояли вертикально, як завжди, а були покладені горизонтально, на зразок крил. Спереду і позаду човна виднілися хрестовини пропелерів.
Ось з труби повалив димок, застукала парова машина, і хрестовини стали крутитися. Все швидше, швидше... Човен здригнувся і, зірвавшись з місця, побіг по підмостках, набираючи ходи. Проте поміст кінчився раніше, ніж машина відірвалася від нього. Вийшов швидше не політ, а стрибок з підмостків, подібний до того, як сільські хлопчиська пірнають в річку.
З приводу цього стрибка було потім багато суперечок: чи вважати його першим в світі польотом аеродинамічного апарату, важчого за повітря? Одні говорили, що так — адже машина відірвалася від землі. Проте інші цілком слушно заявляли, що тоді можна вважати літальним апаратом і звичайний камінь — шпурни і він полетить!
Врешті-решт ретельний розгляд архівних документів, зокрема привілею на «повітроплавний снаряд», виданого А. Ф. Можайському 2 червня 1880 р., а також висновки комісії Військового міністерства, поставили все на свої місця. Літак Можайського ... справді не міг злетіти! Для цього не вистачало потужності двох парових машин.
Винахідник погодився з висновками комісії. Можайський збирався удосконалити конструкцію, поставивши додатковий, третій двигун, проте довести справу до кінця йому не вдалося: у 1890 р., у віці 65 років, він помер. Втім, праці його не були марними. У 1971-1981 рр. в Центральному гідроаеродинамічному інституті в Москві були проведені спеціальні роботи, покликані відповісти на питання: «Чи міг літак Можайського взагалі літати»? Сучасні розрахунки, аеродинамічні продування моделі однозначно показали: варіант з трьома паровими машинами цілком міг піднятися в небо!
